27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 465/7041/16-ц
провадження № 61-8817св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Львівська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольга Петрівна, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року у складі судді Дзеньдзюри С. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності), про скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтований тим, що на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 17 травня 2006 року № 844 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_13, АДРЕСА_2 » оформлено право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення першого поверху № 1-26, площею 298,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 27 квітня 2009 року № 296 оформлено право комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу на АДРЕСА_3 № 6-1, 6 -2, 6 - 3 , 6 - 4 , 6 - 5 , 6 - 6 , 6 - 7 , 6 - 8 , 6 - 9 , 6 - 10 , 6 - 11 , I, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, загальною площею 241,2 кв. м.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» у справі № 1-23/09 зобов'язано Обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») зареєструвати право приватної власності на зазначені нежитлові приміщення за Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробнича фірма «Вектор» (далі - ТОВ «КВФ «Вектор»).
У подальшому ці нежитлові приміщення неодноразово відчужувалися за відплатними договорами, а саме, за договорами купівлі-продажу: від 26 червня 2012 року, укладеним між ТОВ «КВФ «Вектор» і Приватним підприємством «Перевізник-Лев» (далі - ПП «Перевізник-Лев»), від 26 червня 2012 року, укладеним між ПП «Перевізник-Лев» і Приватним підприємством «Перевізник- Міф» (далі - ПП «Перевізник-Міф»), від 06 липня 2012 року, укладеним між ПП «Перевізник-Міф» і Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Діалог» (далі - ТОВ «ФК «Діалог»).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2016 року скасовано рішення реєстратора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» Вдов'як Н. Б. від 08 травня 2012 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «КВФ «Вектор» на нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, що розташовані в будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 36601515).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (далі - реєстраційна служба Львівського МУЮ) внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації скасовано та ухвалено постанову, якою зобов'язано реєстраційну службу Львівського МУЮ внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «КВФ «Вектор» на нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, які розташовані в будівлі літ. «А-1» на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 36601515.
Крім того, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, у тому числі приміщення підвалу площею 234,0 кв. м, а саме: приміщення № І-X, 6-1-6-10, II, III, 5-1-5-2, та першого поверху площею 270,0 кв. м, а саме: приміщення № від № 1-1 до № 1-15, від № 1-22 до 1-25, 1-16, 1-17, 1-21, які розташовані в будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_3 .
Незважаючи на відкриття виконавчого провадження щодо витребування спірних нежитлових приміщень з володіння ТОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, 01 листопада 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. прийняла рішення про проведення державної реєстрації приміщення на АДРЕСА_3 , загальною площею 504,0 кв. м за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року.
Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу. Право власності є непорушним, а тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа і в якої майно фактично знаходиться.
Просить суд:
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, у тому числі приміщення підвалу площею 234,0 кв. м, а саме: приміщення № I-X, 6-1-6-10, II, III, 5-1-5-2 та першого поверху площею 270,0 кв. м, а також приміщення від № 1-1 до № 1-15, від № 1-22 до № 1-25, 1-16, 1-17, 1-21, які розташовані в будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, позов Львівської міської ради задоволено частково.
Витребувано в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, у тому числі приміщення підвалу площею 234,0 кв. м, а саме: приміщення № I-X,
6-1-6-10, II, III, 5-1-5-2 та першого поверху площею 270,0 кв. м, а також приміщення від № 1-1 до № 1-15, від № 1-22 до № 1-25, 1-16, 1-17, 1-21, які розташовані в будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_3 .
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року у справі № 914/779/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року, витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, за адресою АДРЕСА_3 , та встановлено, що спірні нежитлові приміщення належать на праві власності територіальній громаді м. Львова.
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна підтверджено, що станом на 01 листопада 2016 року право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м на АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року, укладеного ним з ОСОБА_2 (попередній власник, продавець).
ОСОБА_2 набув право власності на вказані нежитлові приміщення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 13 липня 2016 року, тобто після того, як рішеннями Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року та Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року у справі № 914/779/15 підтверджено право власності на спірне нерухоме майно за територіальною громадою м. Львова.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, у якій просить скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована таким.
Суди попередніх інстанцій не врахували усталену судову практику щодо добросовісності набуття майна та неможливості втручання держави у право мирного володіння майном. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Неналежна реалізація Львівською міською радою своїх процесуальних прав під час розгляду справи № 914/779/15 призвела до безперешкодного відчуження ТОВ «ФК Діалог» спірних приміщень на користь третіх осіб. Після ухвалення господарським судом рішення про витребування спірного майна Львівська міська рада не контролювала зміну його власників. Такі дії Львівської міської ради вказують на недотримання позивачем принципу належного урядування.
Суди проігнорували доводи відповідача про те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна згідно із статтею 388 ЦК України необхідно обчислювати з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Отже, факт порушення майнового права Львівської міської ради відбувся 08 травня 2012 року - з моменту вибуття спірного майна із її власності та проведення державної реєстрації права власності на це майно за
ТОВ «КВФ «Вектор».
Крім того, ОСОБА_1 набув спірне майно у власність у порядку примусової реалізації майна на стадії виконання судового рішення у справі № 461/6096/16-ц.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суди суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009, провадження № 12-4гс20, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21, від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, провадження № 14-159цс19, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження
№ 14-183цс18.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У поясненнях на касаційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління комунальної власності просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Управління комунальної власності зазначає, що суди попередніх інстанцій досліджували питання добросовісності набуття відповідачем спірного майна. Встановили, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом відповідач набув право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу, а не на електронних торгах, що є визначальною умовою для застосування частини другої статті 388 ЦК України до подібних правовідносин.
Витребування спірного майна у відповідача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року зупинено дію рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 17 травня 2006 року територіальній громаді м. Львова на праві власності належать нежитлові приміщення площею 298,8 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_1 .
Згідно з копією свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 27 квітня 2009 року нежитлові приміщення, загальною площею 241,2 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_3 , належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно 08 травня 2009 року за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 241,2 кв. м, на АДРЕСА_3 .
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року у справі № 914/779/15, витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., продавець передає у власність покупця нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м на АДРЕСА_3 .
Право власності продавця на об'єкт продажу зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 серпня 2016 року, номер запису про право власності 16147364, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 870621846101 (пункт 1.2 договору купівлі-продажу).
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Спірні правовідносини стосуються захисту права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, розташовані в будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_3 .
У статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
З огляду на вказані норми власник майна має право витребувати майно з чужого незаконного володіння за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема шляхом подання віндикаційного позову.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи норми статті 12 ЦПК України та виходячи зі змісту статті 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач - довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.
Звертаючись до суду з цим позовом, Львівська міська рада посилалася на те, що ОСОБА_1 незаконно, без відповідної правової підстави заволодів нежитловими приміщеннями, загальною площею 504,0 кв. м, які розташовані в будівлі літ. «А-1» на АДРЕСА_3 та незаконно зареєстрував за собою права власності на це майно.
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні об'єкти нерухомого майна належали позивачу на праві власності, що підтверджуються: розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 17 травня 2006 року № 844; свідоцтвом про право власності від 17 травня 2006 року; рішенням реєстратора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 06 червня 2006 року про реєстрацію права власності № 10853483; рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 27 квітня 2009 року про оформлення права комунальної власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності від 08 травня 2009 року № 22677867.
Вказане майно вибуло з володіння позивача в результаті здійснення державної реєстрації права власності за ТОВ «КВФ «Вектор» на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 25 березня 2009 року у справі № 1-23/09 та рішення реєстратора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про реєстрацію права власності на спірні приміщення від 08 травня 2012 року, а у подальшому на підставі декількох договорів купівлі-продажу набуте ТОВ «ФК «Діалог».
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року у справі № 914/779/15, витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 .
Цими судовими рішеннями встановлено, що спірні нежитлові приміщення належать на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради та вибули з її володіння поза її волею.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).
Оскільки судовими рішеннями у справі № 914/779/15 вже встановлено, що спірні нежитлові приміщення належать на праві власності територіальній громаді м. Львова та вибули з володіння поза волею власника, а також незаконність державної реєстрації права власності на це майно, зокрема за ТОВ «ФК «Діалог», яке в подальшому зареєстроване за ОСОБА_2 , то ці обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України і вважаються встановленими у справі, що розглядається.
Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18), від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21)).
З огляду на це Верховний Суд враховує встановлені преюдиційні обставини щодо належності на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлових приміщень, загальною площею 504,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , та вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею.
Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., право власності продавця на об'єкт продажу зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 серпня 2016 року, номер запису про право власності 16147364, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 870621846101.
Тобто, продавець за цим договором ОСОБА_2 набув права на майно після того, як постановами Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року та Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року у справі № 914/779/15 підтверджено право власності на спірне нерухоме майно за територіальною громадою м. Львова.
Таким чином, законних передумов для набуття ОСОБА_1 від ОСОБА_2 у власність спірного нерухомого майна не було.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження
№14-183цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування означає, що власник свою волю на відчуження не виявляв.
Встановлено, що територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради згоди на відчуження спірних нежитлових приміщень не надавала, сесія Львівської міської ради, її виконавчий комітет чи інші структурні підрозділи Львівської міської ради чи виконавчого комітету, у разі делегування їм відповідних повноважень, рішення компетентного органу про надання згоди на відчуження нежитлового приміщення, не приймали.
Відповідач вказаних обставин відповідно до статті 81 ЦПК України належними та допустимими доказами не спростував.
Встановивши, що нежитлові приміщення, загальною площею 504,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , вибули з володіння власника поза його волею, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків про необхідність їх витребування власником на підставі статті 388 ЦК України.
На спростування доводів касаційної скарги щодо неможливості витребування майна у відповідача, який є добросовісним набувачем, та неможливості втручання держави у право мирного володіння майном Верховний Суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40-43)). Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства (пункти 183-188 постанови).
Легітимною метою є витребування майна у порядку віндикації в особи, яка порушила чуже володіння, оскільки суд встановив незаконність вибуття з власності позивача спірного нерухомого майна.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності захисту речового права позивача шляхом застосування віндикації, оскільки встановлено, що між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Твердження заявника про те, що недотримання позивачем принципу належного урядування спричинило безперешкодне відчуження ТОВ «ФК Діалог» спірних приміщень на користь третіх осіб, за фактичних обставин цієї справи не впливає на висновки судів щодо вирішення спору по суті.
Посилання ОСОБА_1 на неможливість витребування майна з огляду на те, що він набув спірне майно у власність у порядку примусової реалізації майна на стадії виконання судового рішення у справі № 461/6096/16-ц, є помилковими.
Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен ураховувати, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.
Тобто майно не може бути витребуване від добросовісного набувача у разі придбання його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Суди не встановили обставин придбання ОСОБА_1 спірного майна в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тому правомірно не застосували до спірних правовідносин частину другу статті 388 ЦК України.
Щодо застосування позовної давності
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
З огляду на поінформованість особи, виражену дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, можна зробити висновок про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірне нерухоме майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради довідалася або могла довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з державної власності у володіння іншої особи.
Закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Особою, яка порушила право позивача у цій справі, є ОСОБА_1 , а момент, коли позивач міг довідатися про порушення його права, пов'язаний з фактом вибуття майна з державної власності у володіння саме ОСОБА_1 .
Встановлено, що судовими рішеннями у справі 914/779/15 нежитлові приміщення були повернені територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради 03 грудня 2015 року, а право власності за ОСОБА_1 було зареєстроване 01 листопада 2016 року. Про порушення свого права власності на спірні приміщення (у зв'язку з незаконним набуттям ОСОБА_1 права власності) Львівська міська рада дізналася в 2016 році, а з позовом звернулася в грудні 2017 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів та з урахування всіх встановлених обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку, що строку позовної давності позивач не пропустив.
Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних рішень судів без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року зупинено дію рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи, то дію вказаних судових рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська