27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 595/111/24
провадження № 61-8151ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Короткий зміст вимог позовної заяви
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтований тим, що 18 лютого 2018 року між сторонами зареєстрований шлюб, в якому народилася дочка ОСОБА_3 .
Однак, шлюбні відносини між сторонами не склалися через протилежні погляди на життя, а в грудні 2023 року ОСОБА_2 залишила сім'ю та виїхала за кордон, подальше спільне проживання є неможливим, а шлюб носить формальний характер.
Неповнолітня дочка проживає разом із ним в с. Жизномир.
Просив розірвати шлюб та залишити дитину на вихованні та проживанні разом із ним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2024 року, що залишене постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 травня 2024 року без змін,позов задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, з огляду на засади добровільності шлюбу, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині розірвання шлюбу.
У частині позовної вимоги про залишення дитини на проживанні та вихованні позивача суди керувались тим, що достатніх, належних доказів щодо проживання малолітньої дитини будь з ким з батьків суду не надано.
Під час апеляційного розгляду позивач не надав будь- яких доказів про те, що після припинення сімейних відносин між сторонами малолітня дочка залишилася проживати разом з батьком.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 лютого 2018 року між сторонами зареєстровано шлюб (свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , видане Жизномирською сільською радою Бучацького району Тернопільської області, актовий запис № 02).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в шлюбі у подружжя народилася дочка ОСОБА_3 (свідоцтво про народження, серія НОМЕР_2 , видане 18 березня 2019 року Жизномирською сільською радою Бучацького району Тернопільської області, актовий запис № 05).
Вимоги касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 травня 2024 року.
Підставою касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України заявник зазначає: суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, провадження № 61-14859св19.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Суди встановили, що між сторонами на час розгляду справи був відсутній спір щодо місця проживання дитини, такий позов сторони не пред'являли, суд його не вирішував.
Судове рішення про залишення проживання дитини разом із матір'ю не перешкоджає розгляду спору про визначення місця проживання дитини та не має преюдиційного характеру (постанова Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 405/4659/21, провадження № 61-5775св22).
Таке рішення лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання, проте для цього необхідно встановити з ким дитина залишилася проживати після припинення фактичних шлюбних відносин.
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, провадження № 61-14859св19, на яку посилався заявник в апеляційній та касаційній скаргах, Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
У справі № 200/952/18 встановлено, що дитина залишилась проживати з матір'ю після припинення фактичних шлюбних відносин.
Водночас у справі № 595/111/24 суди встановили, що батько не надав будь-яких доказів того з ким та де проживає дитина, тому суди обґрунтовано виснували про відсутність підстав для залишення проживання дитини з батьком.
Отже, вказаний вище висновок Верховного Суду не є застосовним, оскільки фактичні обставини у справі № 200/952/18 є відмінними від обставин цієї справи, що обґрунтовано встановив і суд апеляційної інстанції.
Крім того, ОСОБА_1 також заявив вимогу про залишення дитини на вихованні батька.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Тлумачення вказаної норми дає підстави для висновку, що питання встановлення участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема і питання вирішення одноосібного виховання дитини, вирішується за участі органу опіки та піклування.
Отже, вимога позивача про залишення дитини на вихованні батька фактично зводиться до намагання позивача вирішити питання про одноосібне виховання дочки без залучення органу опіки і піклування, тому суди правильно встановили обставини справи, а їхній висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, наведеними у цій ухвалі.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд в оскаржуваних рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська