19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 752/7190/22
провадження № 61-171св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маковецька Оксана Петрівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мотига Максим Олегович, на постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маковецька О. П., про розірвання договору довічного утримання (догляду).
Позов обґрунтовувала тим, що 21 листопада 2018 року вона з ОСОБА_2 уклала договір довічного утримання (догляду), за умовами якого передала у власність ОСОБА_2 належну їй квартиру АДРЕСА_1 , взамін ОСОБА_2 зобов'язувалась забезпечувати її утриманням та доглядом довічно. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1285.
Пунктом 2.2 договору довічного утримання (догляду) визначено обов'язки ОСОБА_2 .
Однак ОСОБА_2 порушує умови укладеного договору, а саме не виконує зобов'язання за договором та не здійснює догляд за нею. Зокрема, ОСОБА_2 не в повній мірі та нерегулярно сплачувала комунальні послуги, у зв'язку з чим вона самостійно несе витрати; крім того, у певні періоди вона знаходилась на лікуванні у різних медичних установах та купувала ліки за власний кошт.
Зазначене вказує на те, що ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виконання своїх обов'язків, у зв'язку із чим вона вимушена звертатись за допомогою до сторонніх осіб.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 21 листопада 2018 року нею з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований за № 1285, скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , зареєстровану в реєстрі за №1286, а також застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) та визнати за нею право власності на спірну квартиру.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року, ухваленим у складі судді Шевченко Т. М., у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що пунктом 2.3 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні договору.
З урахуванням укладеного сторонами договору довічного утримання (догляду) оплата комунальних послуг та придбання ліків є частиною всіх видів матеріального забезпечення, перелік яких наведено у пункті 2.2 цього договору, та які сторони оцінили у сумі 560 000 грн, що еквівалентно на день посвідчення договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала при підписанні договору.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 560 000 грн будь-які зобов'язання ОСОБА_2 , визначені пунктом 2.2 договору довічного утримання (догляду), щодо матеріального утримання позивача є виконаними.
Крім того, суд першої інстанції також вказував на те, що належних та допустимих доказів наявності заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, і, як наслідок, відмовив у позові.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 21 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1285.
Скасовано заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 ; застосовано наслідки розірвання договору довічного утримання та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.
Суд апеляційної інстанції встановивши невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду) з утримання та догляду позивача, дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання (догляду).
Апеляційний суд вказував на те, що ОСОБА_2 не спростувала належними доказами твердження позивача щодо невиконання умов договору довічного утримання (догляду), зокрема, щодо оплати комунальних послуг та придбання ліків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просила постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20), відповідно до якого договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
На думку заявника, судом апеляційної інстанції не враховано належне виконання нею умов договору довічного утримання (догляду); зокрема, пунктом 2.3 договору передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні договору.
Наголошувала на тому, що ОСОБА_1 грошові кошти за договором довічного утримання (догляду) отримала в повному обсязі, а оплата комунальних послуг є частиною всіх видів матеріального забезпечення, перелік яких наведений у пункті 2.2, та які сторони оцінили однією сумою. Таким чином, з моменту отримання позивачем грошових коштів будь-які зобов'язання перед позивачем, в тому числі, оплата комунальних послуг та придбання ліків, є виконаними.
Також зазначала, що матеріали справи не містять доказів наявності у позивача заборгованості з оплати комунальних послуг.
Крім того, заявник також вказувала на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 751 ЦК України у подібних правовідносинах.
Також підставою касаційного оскарження заявник вказує невстановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позиція інших учасників справи
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зубко А. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів.
Зазначала, що суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку доказам, поданим учасниками справи, та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Умовами пункту 2.2 договору довічного утримання (догляду) визначено, що за згодою сторін обов'язок набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення визначається у вигляді:
- оплачувати вартість необхідних ліків, надавати догляд у разі хвороби;
- забезпечувати фруктами та овочами протягом всього року;
- забезпечення послуг адвокатів та нотаріусів;
- оплачувати комунальні платежі;
- забезпечення радіо-, телевізійним та телефонним зв'язком;
- надання побутових послуг (ремонт побутової, радіо, телевізійної техніки).
Пунктом 2.3 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні договору.
Твердження ОСОБА_2 про те, що з моменту отримання позивачем грошових коштів у розмірі 560 200 грн будь-які зобов'язання ОСОБА_2 , визначені пунктом 2.2 договору довічного утримання (догляду), щодо матеріального утримання позивача виконані, є помилкові, оскільки договором довічного утримання (догляду) передбачені й нематеріальні обов'язки, які не охоплені грошовою оцінкою, та які відповідач не виконувала.
Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норму матеріального права, а саме статтю 744 ЦК України, якою передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Вирішуючи справу, апеляційний суд достовірно встановив невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду), зокрема, щодо оплати вартості необхідних ліків та оплати комунальних платежів, а, відтак, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання (догляду).
Посилаючись на зазначене, представник ОСОБА_1 - адвокат Зубко А. О. просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 19 лютого 2024 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20).Також на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 751 ЦК України.
12 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) уклали договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1285. Одночасно з посвідченням договору довічного утримання (догляду) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. накладено заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 за реєстровим № 1286.
Пунктом 1.1 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 отримала у власність належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , взамін ОСОБА_2 зобов'язувалась надавити ОСОБА_1 довічно матеріальне забезпечення.
Відповідно до пункту 2.2 договору довічного утримання (догляду) за згодою сторін обов'язок набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення визначається у вигляді:
- оплачувати вартість необхідних ліків, надавати догляд у разі хвороби;
- забезпечувати фруктами та овочами протягом всього року;
- забезпечення послуг адвокатів та нотаріусів;
- оплачувати комунальні платежі;
- забезпечення радіо-, телевізійним та телефонним зв'язком;
- надання побутових послуг (ремонт побутової, радіо, телевізійної техніки).
Пунктом 2.3 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні цього договору.
У пункті 2.4. договору довічного утримання (догляду) зазначено, що ОСОБА_2 здійснює за свій рахунок експлуатацію та ремонт квартири, а також бере участь, відповідно до займаної площі у витратах, що пов'язані з технічним обслуговуванням та ремонтом, у тому числі капітальним, усього будинку, утриманням прибудинкової території.
За змістом пункту 7.1 договору довічного утримання (догляду) цей договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20).
Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Постанова Верховного Суду від 18 серпня 2021 року (справа № 645/3284/19), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі про розірвання договору довічного утримання (догляду).
Задовольняючи позов у справі № 645/3284/19, суд першої інстанції виходив з того, що з червня 2018 року набувач проживає за межами України, а тому не може здійснювати належний догляд за позивачем у справі, яка є людиною похилого віку та потребує сторонньої допомоги. Незважаючи на передбачені договором довічного утримання обов'язки відповідача, догляд за позивачем здійснюють сторонні люди. З урахуванням викладеного, суд вважав, що лише сплата грошових коштів у розмірі 400 грн щомісячно не може вважатися належним виконанням відповідачем умов договору довічного утримання, що є підставою для його розірвання в судовому порядку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив із того, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено обов'язок відповідача довічно утримувати позивача, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу, а вартість такого утримання визначено сторонами у розмірі 400 грн щомісячно, які відповідач сплачує належним чином. Встановивши зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відсутність відповідача протягом певного часу на території України не свідчить про неналежне виконання нею умов договору щодо надання утримання у передбаченому договором розмірі.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд вказував на те, що суд першої інстанції встановивши, що відповідач з червня 2018 року проживає за межами України та в порушення умов договору не здійснює догляду за позивачем, яка є особою похилого віку та потребує сторонньої допомоги, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та розірвання договору довічного утримання. При цьому, апеляційний суд помилково ототожнив поняття майнового утримання та догляду, не врахував невиконання набувачем обов'язків, передбачених договором довічного утримання, у зв'язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Отже доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки підстави позову та фактичні обставини справи, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається, є різними, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що суд не врахував висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи незаконність судового рішення, ОСОБА_2 посилалась на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 751 ЦК України, відповідно до якої матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
Касаційний суд відхиляє посилання заявника про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 751 ЦК України, оскільки у постановах Верховного Суду вже здійснювалось тлумачення вказаної норми матеріального права, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 712/5274/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 127/7634/21 та інших. Крім того, обставини щодо індексації не входили до предмета доказування у даній справі.
За таких обставин вказана підстава касаційного оскарження також не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду
від 9 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).
Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року (справа № 752/818/17) та від 24 червня 2021 року (справа № 644/1566/19) зазначав, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 6 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони в оспорюваному договорі дійшли згоди про те, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні договору. За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 виконала свої зобов'язання перед позивачем у повному обсязі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд зазначив наступне.
Звертаючись з відповідним позовом, ОСОБА_1 вказувала на невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду), зокрема, щодо оплати вартості необхідних ліків та оплати комунальних платежів.
До позовної заяви ОСОБА_1 додала копії квитанцій про оплату комунальних послуг, а на підтвердження доказів перебування в лікарні - виписки медичної картки стаціонарного хворого та виписки з історії хвороби і зазначила, що ліки придбавала за власні кошти. Потреба у відповідних лікарських препаратах підтверджується доданим до позовної заяви виписним епікризом з медичної карти стаціонарного хворого № 30283, в якому зазначено перелік рекомендованих лікарських препаратів, які необхідно приймати на регулярній основі.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилалась на те, що вона оплачує комунальні платежі, що підтверджується копіями відповідних квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг.
Так, матеріали справи містять копії квитанції про оплату ОСОБА_2 комунальних платежів за період з липня 2022 року до вересня 2022 року, а з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду у червні 2022 року, тобто ОСОБА_2 здійснювала оплату комунальних платежів після подання ОСОБА_1 позовної заяви про розірвання договору довічного утримання (догляду).
Апеляційним судом встановлено, що належних та допустимих доказів на виконання ОСОБА_2 обов'язку з оплати комунальних платежів за період з листопада 2018 року до червня 2022 року матеріали справи не містять.
Зазначене залишено поза увагою суду першої інстанції.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів придбання нею лікарських препаратів, необхідних позивачу, не підтвердила належного виконання нею зобов'язань з оплати комунальних послуг за період з листопада 2018 року і до часу звернення позивача з відповідними позовом до суду, що свідчить про невиконання нею умов договору довічного утримання (догляду), а саме пункту 2.2 договору довічного утримання (догляду), яким зобов'язано набувача оплачувати вартість необхідних ліків, надавати догляд у разі хвороби, а також оплачувати комунальні платежі.
Встановивши зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду), що є підставою для його розірвання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про відмову у позові в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору довічного утримання (догляду), оскільки ОСОБА_2 не виконує умови договору довічного утримання (догляду).
Частиною першою статті 756 ЦК України передбачено, що правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.
З урахуванням зазначеної норми матеріального права не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки правовим наслідком розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.
Саме такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/11230/20.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 , але помилився з підставами такого рішення.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За таких обставин суд касаційної інстанції враховує зазначений висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маковецька О. П., про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 у місті Києві, підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині щодо правових підстав для відмови в задоволенні зазначених позовних вимог - зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині (щодо відмови в задоволенні вказаної позовної вимоги) - залишенню в силі.
Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору довічного утримання підлягає залишенню без змін.
Керуючись статями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мотига Максим Олегович, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасувати, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, із залишенням резолютивної частини рішення щодо вказаної позовної вимоги в силі.
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк