19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 521/7957/22
провадження № 61-7503св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
стягувач - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Сергій Володимирович,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року
у складі судді Михайлюка О. А. та постанову Одеського апеляційного суду
від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів Кутурланової О. В.,
Орловської Н. В., Приходько Л. А.,
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В.
(далі - державний виконавець).
Скаргу мотивовано тим, що у провадженні Малиновського районного суду
м. Одеси перебувала цивільна справа № 201/1182/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до AT КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року позов задоволено та стягнено з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за угодою № SAMDN25000736641340, яка складається з: суми депозитного вкладу у розмірі 2 945,77 євро; 7,5 % річних за зберігання суми вкладу з 19 липня 2013 року до 19 липня 2014 року в розмірі 220,93 євро,
з 21 липня 2014 року до 21 липня 2015 року в розмірі 220,93 євро, з 22 липня 2015 року до 22 липня 2016 року в розмірі 220,93 євро, з 23 липня 2016 року до 23 липня 2017 року у розмірі 220,93 євро; відповідальності за порушення боргових зобов'язань за неповернення процентів за вкладом за період
із 21 липня 2014 року до 04 лютого 2017 року та неповернення суми вкладу разом із процентами за вкладом за період із 24 липня 2017 року до 04 грудня 2017 року, а всього - 3829,49 євро та 1 893,87 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року змінено.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за угодою № SAMDN25000736641340, яка складається з: суми депозиту в розмірі
2 945,60 євро; відсотків за період із 18 березня 2014 року до 22 липня 2017 року в розмірі 737,64 євро та за період із 23 липня 2017 року до 04 грудня 2017 року в розмірі 0,12 євро; а також стягнено суму судового збору в розмірі 752,55 грн.
Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 вересня 2019 року прийнято до виконання виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа № 201/1182/18, виданого 11 травня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси.
АТ КБ «ПриватБанк» перерахувало грошові кошти стягувачу у розмірах
2 945,60 євро, 593,90 євро та 605,80 грн судового збору, що підтверджується платіжними дорученнями.
05 травня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. із заявою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, посилаючись на добровільне виконання рішення суду у справі № 201/1182/18, проте станом на день подання скарги виконавче провадження № НОМЕР_1 не закінчено.
Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. у частині невиконання вимог заяви про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та зобов'язати державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження
№ НОМЕР_1.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 18 квітня 2023 року, скаргу задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. у частині не виконання вимог заяви представника AT КБ «ПриватБанк» про закриття виконавчого провадження
№ НОМЕР_1.
Зобов'язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. винести постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Задовольняючи скаргу на бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що боржник у добровільному порядку виконав рішення суду, а тому наявні підстави для закриття виконавчого провадження.
Посилаючись на норми підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.4.1 пункту 170.4 статті 170 Податкового кодексу України (далі - ПК України), суди першої та апеляційної інстанцій виснували про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи кошти у вигляді відсотків, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, а відсутність у рішенні суду вказівки в резолютивній частині про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов'язкових платежів, не є підставою для невиконання банком функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановлених законодавством.
При цьому суди посилалися на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 820/3747/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 820/5002/16 та від 05 серпня 2020 року у справі
№ К/9901/22886/18.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2023 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Департаменту ДВС МЮУ на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу, з урахуванням уточненої редакції, мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково тлумачили підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункт 170.4.1 пункту 170.4 статті 170 ПК України, не врахували відсутність вказівки в законі щодо оподаткування процентів від депозиту. При цьому суди на власний розсуд зменшили суму судового збору, встановленого у рішенні суду, що набрало законної сили, повно та всебічно не дослідили обставин справи, не встановили характер спірних правовідносин.
Департамент ДВС МЮУ вказує, що на момент звернення з касаційною скаргою відсутній висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах з питання застосування норми права щодо відрахування податків та обов'язкових платежів із суми стягнення заборгованості за депозитною угодою, зазначеної у виконавчому документі.
У свою чергу, постанови Верховного Суду, на які містяться посилання в оскаржуваних судових рішеннях, не є релевантними, оскільки стосуються трудових, а не банківських правовідносин.
У серпні 2023 року AT КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Наконечна А. В. , подало до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить відмовити у задоволенні скарги.
У червні 2024 року AT КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Штронда А. М. , подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 відкрито касаційне провадження
у справі, витребувано її матеріали з Малиновського районного суду м. Одеси.
У липні 2023 року справу № 521/7957/22 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року зупинено провадження
у справі № 521/7957/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22).
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року поновлено провадження
у справі, справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у провадженні Малиновського районного суду
м. Одеси перебувала цивільна справа № 201/1182/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до AT КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року позов задоволено та стягнено з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за угодою № SAMDN25000736641340, яка складається з: суми депозитного вкладу у розмірі 2 945,77 євро; 7,5 % річних за зберігання суми вкладу з 19 липня 2013 року до 19 липня 2014 року в розмірі 220,93 євро,
з 21 липня 2014 року до 21 липня 2015 року в розмірі 220,93 євро, з 22 липня 2015 року до 22 липня 2016 року в розмірі 220,93 євро, з 23 липня 2016 року до 23 липня 2017 року у розмірі 220,93 євро; відповідальності за порушення боргових зобов'язань за неповернення процентів за вкладом за період
із 21 липня 2014 року до 04 лютого 2017 року та неповернення суми вкладу разом із процентами за вкладом за період із 24 липня 2017 року до 04 грудня 2017 року, а всього - 3829,49 євро та 1 893,87 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року змінено.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за угодою № SAMDN25000736641340, яка складається з: суми депозиту в розмірі
2 945,60 євро; відсотків за період із 18 березня 2014 року до 22 липня 2017 року в розмірі 737,64 євро та за період із 23 липня 2017 року до 04 грудня 2017 року в розмірі 0,12 євро; а також стягнено суму судового збору в розмірі 752,55 грн.
08 липня 2019 року державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження
№ НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 201/1182/18, виданого 11 травня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси.
Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції
у м. Києві від 02 серпня 2019 року виконавчий лист № 201/1182/18, виданий
11 травня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси, передано до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 вересня 2019 року прийнято до виконання виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом про примусове стягнення з AT КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 4 421,00 євро та 752,55 грн відповідно до виконавчого листа
№ 201/1182/18, виданого 11 травня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси.
Відповідно до платіжних доручень від 19 листопада 2020 року № К1119S8ZSX,
№ K1119SFU61 АТ КБ «ПриватБанк» перерахувало грошові кошти стягувачу
у розмірах 605,80 грн та 3 539,49 євро відповідно. Згідно з платіжними дорученнями від 19 листопада 2020 року № 9805, № 9784, № 9783 АТ КБ «ПриватБанк» утримало військовий збір із доходу та податок на доходи фізичних осіб із доходу у вигляді процентів у сумах 132,80 євро, 11,29 грн, 11,07 євро відповідно.
05 травня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. із заявою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, посилаючись на добровільне виконання рішення суду у справі № 201/1182/18.
Станом на день подання скарги на бездіяльність державного виконавця виконавче провадження № НОМЕР_1 не закінчено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, з урахуванням частини третьої статті 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
У справі, що переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В., посилаючись на добровільне виконання рішення суду у справі
№ 201/1182/18 та перерахування грошових коштів стягувачу.
Таким чином, предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця у частині невиконання вимог заяви боржника про закриття виконавчого провадження та зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним його виконанням.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року у справі
№ 201/1182/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до AT КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 заборгованість за угодою № SAMDN25000736641340, яка складається з: суми депозиту в розмірі 2 945,60 євро; відсотків за період із
18 березня 2014 року до 22 липня 2017 року в розмірі 737,64 євро та за період із 23 липня 2017 року до 04 грудня 2017 року в розмірі 0,12 євро; а також стягнено суму судового збору в розмірі 752,55 грн.
На підставі виконавчого листа № 201/1182/18, виданого 11 травня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси, 08 липня 2019 року державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби
м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 вересня 2019 року прийнято до виконання виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом про примусове стягнення з AT КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 4 421,00 євро та 752,55 грн відповідно до виконавчого листа
№ 201/1182/18, виданого 11 травня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси.
Відповідно до платіжних доручень від 19 листопада 2020 року № К1119S8ZSX,
№ K1119SFU61 АТ КБ «ПриватБанк» перерахувало грошові кошти стягувачу
у розмірах 605,80 грн та 3 539,49 євро відповідно. Згідно з платіжними дорученнями від 19 листопада 2020 року № 9805, № 9784, № 9783
АТ КБ «ПриватБанк» утримало військовий збір із доходу та податок на доходи фізичних осіб із доходу у вигляді процентів у сумах 132,80 євро, 11,29 грн,
11,07 євро відповідно.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі цієї норми Конституції України виконавець має діяти винятково в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов'язки).
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Досліджуючи питання щодо належності виконання зобов'язання, Верховний Суд в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження
№ 61-18013сво18) виснував про те, що усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, відповідно до яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєєю суттю нормами прямої дії.
У справі, що є предметом касаційного перегляду, задовольняючи скаргу на бездіяльність державного виконавця, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.4.1 пункту 170.4 статті 170 ПК України, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи кошти у вигляді відсотків, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, а відсутність у рішенні суду вказівки в резолютивній частині про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов'язкових платежів, не є підставою для невиконання банком функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановлених законодавством. Оскільки боржник у добровільному порядку виконав рішення суду, наявні підстави для закриття виконавчого провадження.
Колегія суддів із зазначеним висновком не погоджується з огляду на таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема встановлює вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку є податкові агенти.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 170.4.1 пункту 170.4 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування. Податковим агентом у строки, визначені цим Кодексом для місячного податкового періоду, до бюджету сплачується (перераховується) загальна сума податку, нарахованого за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, із загальної суми процентів, нарахованих за податковий (звітний) місяць на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці. Доходи, зазначені у цьому підпункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування.
Положеннями частини четвертої статті 263 ЦПК України імперативно встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті
263 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження
№ 61-10834сво22) в аналогічних правовідносинах за скаргою банка (боржника у виконавчому провадженні) на бездіяльність державного виконавця у частині невиконання вимог заяви боржника про закриття виконавчого провадження та зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним його виконанням, зробив висновок такого змісту: «Податковий агент не відраховує податки і обов'язкові платежі з основної суми депозиту (вкладу) на виконання судового рішення про стягнення таких коштів, а тому зазначена в резолютивній частині сума депозиту підлягає сплаті стягувачу у виконавчому провадженні саме у вказаному розмірі.
Ураховуючи положення підпунктів 170.4.1 і 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 ПК України та Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, банк або інша фінансова установа виступає у ролі податкового агента і автоматично здійснює нарахування та стягнення процентів за депозитом. Отже, законом визначено імперативний порядок сплати податків та інших обов'язкових платежів на проценти за депозитним вкладом. Саме податковий агент здійснює нарахування та сплату цих платежів і є відповідальною за ці дії особою.
У свою чергу, компенсація судових витрат, яка за своєю правовою природою є обов'язковим відшкодуванням, передбаченим законом за рішенням суду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника, а тому у цьому випадку банк чи фінансова установа не виступає податковим агентом».
З урахуванням зазначеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов'язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмета виконання.
При цьому, вдаючись до тлумачення статті 265 ЦПК України, якою передбачено, що рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував про те, що положення вказаної норми права не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів.
У справі, що переглядається, встановлено, що постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року у справі № 201/1182/18 стягнено
з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за угодою
№ SAMDN25000736641340, яка складається з: суми депозиту в розмірі
2 945,60 євро; відсотків за період із 18 березня 2014 року до 22 липня 2017 року в розмірі 737,64 євро та за період із 23 липня 2017 року до 04 грудня 2017 року
в розмірі 0,12 євро; а також стягнено суму судового збору в розмірі 752,55 грн.
Указане рішення є чинним та банком не оскаржувалося. У резолютивній частині рішення відсутня вказівка про те, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
У свою чергу, відповідно до платіжних доручень від 19 листопада 2020 року
№ К1119S8ZSX, № K1119SFU61 АТ КБ «ПриватБанк» перерахувало грошові кошти стягувачу у розмірах 605,80 грн та 3 539,49 євро відповідно, що свідчить про відсутність фактичного виконання судового рішення в повному обсязі та, як наслідок, відсутність правових підстав для закінчення виконавчого провадження.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували викладеного та помилково вважали, що боржник у добровільному порядку виконав рішення суду, а тому наявні підстави для визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. у частині невиконання вимог заяви представника AT КБ «ПриватБанк» про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
З урахуванням зазначеного та необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня
2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22), колегія суддів робить висновок про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня
2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, ураховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В.
Щодо клопотання AT КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У червні 2024 року AT КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Штронда А. М., подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання мотивовано тим, що предметом касаційного оскарження в цій справі є вирішення питання необхідності банку-боржнику виконувати функції податкового агента, покладені на нього вимогами податкового законодавства. Висновки судів під час вирішення вказаного питання є суперечливими та такими, що не дають банку можливості одночасно виконати рішення суду (відповідно до його резолютивної частини) та імперативні норми ПК України, що свідчить про підставу для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України.
Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 403 ЦПК України.
Звертаючись до суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, окрім формального посилання на необхідність такої передачі, заявник має з урахуванням функціоналу Великої Палати Верховного Суду чітко зазначити підставу для передачі, визначену статтею 403 ЦПК України, зокрема відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду; відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, або у випадку наявності виключної правової проблеми з мотивуванням того, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Ураховуючи правовий висновок, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22), а також те, що заявником не доведено наявності кількісного та якісного вимірів виключної правової проблеми,
у задоволенні клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Щодо судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням висновку Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця судовий збір, сплачений Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за подання апеляційної скарги у розмірі 2 481,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 2 147,20 грн, підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Керуючись статтями 141, 400, 403, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі головного державного виконавця Мурихіна Сергія Володимировича, відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судові витрати у розмірі 4 628 (чотири тисячі шістсот двадцять вісім) гривень 20 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк