26 червня2024 року
м. Київ
справа № 211/1305/22-ц
провадження № 61-10145 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»;
третя особа - Первинна профспілкова організація Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2023 року у складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 1997 року він перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», працюючи на різних посадах. З 2011 року по 2013 рік він займав посаду начальника «Локомотивне депо Смородине», а в подальшому - помічника машиніста тепловоза.
Наказом начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_9 від 18 лютого 2018 року № 4 за прогул з 10 листопада 2021 року по 17 листопада 2021 року на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, а наказом від 18 лютого 2022 року № 14/ос з ним припинено трудові відносини з виплатою компенсації за невикористану відпустку.
Вважав накази про звільнення незаконними, оскільки він був відсутній на роботі у період 10 листопада 2021 року по 17 листопада 2021 року у зв'язку з хворобою та перебуванням на самоізоляції. Крім того, ці дні не були робочим часом помічника машиніста тепловоза, графік роботи на листопад 2021 року не був затверджений та доведений до його відома.
Також зазначав, що в наказах про звільнення викладені суперечливі причини: «з невідомих причин допустив прогул» та «без поважних причин допустив прогул».
Крім того, відповідачем не було дотримано процедуру погодження його звільнення з профспілковою організацією, не надано можливість подати письмові пояснення, пропущено встановлений частиною першої статті 148 КЗпП України строк застосування дисциплінарної відповідальності.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 18 лютого 2022 року № 4 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у вигляді звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); визнати незаконним та скасувати наказ від 18 лютого 2022 року № 14/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді помічника машиніста тепловоза виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця»; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2022 року по день винесення судом рішення, а також судові витрати по справі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що позивачем не спростовано факт прогулу без поважних причин у період з 10 листопада 2021 року по 17 листопада 2021 року включно, не надано відповідачу оформлених в установленому законом порядку документів, які б підтверджували поважність його відсутності на роботі у цей період, тому підстави для скасування оспорюваних наказів від 18 лютого 2022 року відсутні; звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним. За відсутності підстав для визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, відповідно не підлягають задоволенню і вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційного скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд за встановленою підсудністю.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 821/935/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 401/3301/17, від 17 січня 2019 року у справі № 343/6/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 759/1122/19, від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 552/2889/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/4090/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 211/2401/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. від 23 серпня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 211/1305/22-ц із Печерського районного суду м. Києва.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.; судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В, Сакара Н. Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність поважних причин невиходу на роботу у період з 10 листопада 2021 року по 17 листопада 2021 року є помилковим, оскільки у цей період він хворів, що підтверджується відповідними записами лікарів у медичній картці за 10 та 12 листопада 2021 року, а з 14 по 27 листопада 2021 року - зобов'язаний був знаходитися на самоізоляції, що підтверджується довідкоюлікаря-епідеміолога Тростянецького відділення Охтирського районного відділу ДУ «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» ОСОБА_10 та завідувача ОСОБА_2 від 17 листопада 2021 року № 09-2/2550, проте цим доказам суди не надали належної оцінки та безпідставно відмовили у задоволенні позову.
Крім того, графік роботи (змінності) на листопад 2021 року не був розроблений та погоджений в установленому порядку та не доведений до його відома, тому вважає, що у спірний період у нього не виникло ніяких трудових зобов'язань перед роботодавцем. Суди помилково взяли до уваги графік пасажирського руху на листопад 2021 року, який не є графіком роботи (змінності) працівника.
Звертає увагу, що посадова інструкція помічника машиніста тепловоза не затверджувалась, а Інструкція локомотивної бригади та машиніста-інструктора локомотивних бригад від 22 листопада 2004 року № 876-ЦЗ, на яку посилалися суди, не є посадовою інструкцією помічника машиніста тепловоза, оскільки не містить його безпосередніх обов'язків, що спростовує висновки судів про порушення ним посадових обов'язків.
Вказує, що є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, а тому питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності обов'язково мало розглядатися за участю її представників. Подання про розірвання трудового договору з працівником від 31 січня 2022 року отримано профспілкою 14 лютого 2022 року і листом від 23 лютого 2022 року було відмовлено у наданні дозволу на його звільнення, однак звільнення відбулося 18 лютого 2022 року, тобто без згоди профспілкового органу. Крім того, притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося з порушенням встановленого строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України.
Доводи особи, яка продала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «Укрзалізниця», у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 працював помічником машиніста тепловоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця»; був членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо (а. с. 89, 95, т. 1).
Згідно з актом від 15 листопада 2021 року, складеним заступником начальника депо ОСОБА_3 , старшим нарядником локомотивних бригад ОСОБА_4 , виконуючим обов'язки машиніста інструктора локомотивних бригад ОСОБА_5 , - помічник машиніста тепловоза ОСОБА_1 не з'явився на роботу без поважних причин 10 листопада 2021 року та відсутній на час складання акту; документи, що підтверджують факт його відсутності на роботі з поважних причин, відсутні (а. с. 109, т. 1).
Того ж дня, 15 листопада 2021 року, комісією у складі: заступника начальника депо ОСОБА_3 , помічника начальника (з кадрових питань) ОСОБА_6 , голови первинної профспілкової організації ОСОБА_7., виконуючого обов'язки машиніста інструктора локомотивних бригад ОСОБА_5 здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1 з метою встановлення причин неявки на роботу. ОСОБА_1 не надав пояснення щодо відсутності на роботі з 10 листопада 2021 року (а. с. 110, т. 1).
16 листопада 2021 року комісія у складі: заступника начальника депо ОСОБА_3 , помічника начальника (з кадрових питань) ОСОБА_6 , голови первинної профспілкової організації ОСОБА_7 повторно здійснила виїзд до місця проживання ОСОБА_1 для вручення листа щодо його неявки на роботу без поважних причин з 10 листопада 2021 року, однак двері квартири ніхто не відчинив, на телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідав, про що складено відповідний акт (а. с. 111, т. 1).
Листом виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 16 листопада 2021 року № 66 запропоновано ОСОБА_1 терміново надати до відділу кадрів особисте письмове пояснення з приводу його відсутності на роботі з 10 листопада 2021 року. Зазначений лист направлено адресату 17 листопада 2021 року, що підтверджується копією фіскального чека АТ «Укрпошта» від 17 листопада 2021 року; відправлення вручене члену сім'ї 20 листопада 2021 року (а. с. 85-87, т. 1).
Згідно з довідкою Тростянецького відділення Охтирського районного відділу ДУ «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» від 17 листопада 2021 року № 09-2/2550, ОСОБА_1 мав близький контакт з особою, з підозрілим (ймовірним, підтвердженим) випадком захворювання на інфекцію COVID-19; дата останнього контакту - 13 листопада 2021 року, та повинен знаходитись на самоізоляції з 14 листопада 2021 року по 27 листопада 2021 року (включно) (а. с. 24, т. 1).
Листом виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 20 грудня 2021 року № 76 ОСОБА_1 запрошено на оперативну нараду 22 грудня 2021 року з приводу його відсутності на роботі з 10 по 17 листопада 2021 року (а. с. 79, т. 1).
Листом виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 06 січня 2022 року № 2 запрошено голову Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо на оперативну нараду 11 січня 2022 року для вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул помічника машиніста тепловоза «Локомотивне депо Смородине» ОСОБА_1 . Зазначений лист направлено адресату 06 січня 2022 року, що підтверджується копією фіскального чека АТ «Укрпошта» (а. с. 81, 82, т. 1).
Листами від 06 січня 2022 року № 3 ОСОБА_1 також запрошено на оперативну нараду 11 січня 2022 року з приводу його відсутності на роботі з 10 по 17 листопада 2021 року та в чергове запропоновано надати письмові пояснення з цього приводу (а. с. 80, 88, т. 1).
Згідно з актом від 07 січня 2022 року, складеним комісією ТЧ-8, ТЧД-8, ЧМІ-8, ОСОБА_1 відмовився від отримання листа-запрошення на оперативну нараду, а також від надання письмових пояснень щодо неявки на роботу з 10 по 17 листопада 2021 року. ОСОБА_1 було зачитано в голос вищевказані листи, які він сфотографував на свій мобільний телефон (а. с. 84, т. 1).
На оперативній нараді при начальнику «Локомотивне депо Смородине» від 28 січня 2022 року постановлено накласти на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за допущені прогули без поважних причин з 10 по 17 листопада 2021 року (а. с. 112-114, т. 1).
31 січня 2022 року виробничий підрозділ «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» направив голові Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо Федоренко В. подання про розірвання трудового договору з працівником ОСОБА_1 за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, яке було вручено адресату 14 лютого 2022 року (а. с. 25-29, т. 1).
Наказом начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_9 від 18 лютого 2022 року № 4 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за допущений з 10 листопада 2021 року по 17 листопада 2021 року включно прогул без поважних причин, чим порушено вимоги пункту 3.3. Інструкції локомотивної бригади ЦТ-0106, затвердженої наказом Укрзалізниці від 22 листопада 2004 року № 876-ЦЗ, накладено на помічника машиніста тепловоза ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 14-15, т. 1).
Наказом (розпорядженням) начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_9 від 18 лютого 2022 року № 14/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади помічника машиніста тепловоза за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а. с. 16, т. 1).
Листом від 23 лютого 2022 року № 105 Первинна профспілкова організація Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо постановила не давати згоду на притягнення помічника машиніста тепловоза ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 30-36, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана або звільнення.
Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу.
Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій вказали, що ОСОБА_1 не спростував факту прогулу, а поважність причин його відсутності на робочому місці з 10 листопада по 17 листопада 2021 року не доведено.
Судами встановлено, що роботодавцем неодноразово пропонувалося позивачу надати пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі з 10 листопада по 17 листопада 2021 року, однак такі пояснення ним не були надані. При цьому відповідачем вживалися заходи для врегулювання ситуації, яка склалася, та з'ясування поважності причин відсутності позивача на роботі у вказаний період, зокрема, роботодавцем надсилались листи позивачу, запрошення на оперативну нараду, які були залишені позивачем без реагування, був здійснений також вихід за місцем проживання позивача, про що складено відповідні акти.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно вважав, що ОСОБА_1 , посилаючись на хворобу та у зв'язку з цим проходження лікування як підставу неможливості виходу на роботу з 10 листопада по 17 листопада 2021 року, не надав оформлені в установленому законом порядку документи, які підтверджують його відсутність на роботі у вказаний період з поважних причин, а надані позивачем декілька сторінок медичної картки із записами за 10 та 12 листопада 2021 року суди визнали неналежними та недопустимими доказами, з яких неможливо встановити ані власника медичної картки, ані діагноз, ані пацієнта, ані лікаря, який здійснив записи (а. с. 22, 23, т. 1).
Статтею 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), зокрема, на період перебування у закладах охорони здоров'я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій.
Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 1.6., 1.7., 5.2. Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.
Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13., 2.7., 2.16., 2.17., 2.18., 2.19., 2.20., 3.4., 3.16., 6.6.
Видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність здійснюється лікуючим лікарем (фельдшером) при пред'явленні паспорта чи іншого документа, який засвідчує особу непрацездатного і не може бути платною послугою в закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності.
Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.
На період перебування застрахованої особи в самоізоляції, обсервації, в тимчасових закладах охорони здоров'я (спеціалізованих шпиталях), у закладах охорони здоров'я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, відповідно до вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України, окрім хворих осіб, листок непрацездатності видається лікуючим лікарем на строк, визначений законодавством та галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я.
Надаючи оцінку довідці лікаря-епідеміолога Тростянецького відділення Охтирського районного відділу ДУ «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» ОСОБА_10 та завідувача ОСОБА_2 від 17 листопада 2021 року № 09-2/2550 щодо необхідності ОСОБА_1 перебувати на самоізоляції з 14 по 27 листопада 2021 року, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що сама по собі довідка не може вважатись достатнім доказом причин невиходу позивача на роботу, оскільки листок непрацездатності у зв'язку з хворобою позивача або його перебуванням на самоізоляції відповідачу та суду не надано. Вказана довідка за своєю суттю носить інформаційний характер щодо необхідності перебування позивача, як особи, яка контактувала з хворим на COVID-19, на самоізоляції, але не засвідчує саме факт перебування позивача на самоізоляції у вказаний період.
Суди обґрунтовано відхилили посилання позивача на відсутність затвердженої посадової інструкції помічника машиніста тепловоза, яка б визначала коло трудових обов'язків позивача.
Так, судами встановлено, що наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» від 22 листопада 2004 року № 876-ЦЗ затверджено та введено в дію Інструкцію локомотивній бригаді та машиністу-інструктору локомотивних бригад ЦТ-0106 (далі - Інструкція), яка є посадовою інструкцією працівників локомотивних бригад та якою регламентовані права та обов'язки локомотивної бригади.
Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 Інструкції, працівником локомотивних бригад є, зокрема помічник машиніста.
Розділом 3 Інструкції визначено обов'язки локомотивної бригади, відповідно до яких працівники локомотивних бригад повинні приходити на роботу після відпочинку одягненими по формі в терміни, що визначаються графіком роботи, чи за викликом чергового по депо. Якщо немає можливості явки на роботу в зазначений час, про це необхідно терміново повідомити чергового по депо чи нарядника локомотивних бригад (пункт 3.3. розділу 3 Інструкції).
З указаною Інструкцією позивач ознайомлений 15 листопада 2019 року, про що свідчить його підпис (а. с. 101, т. 1).
Крім того, суди врахували, що графік роботи та інші обов'язкові умови роботи встановлені Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а. с. 102-105, т. 1), та були доведені до відома позивача.
Позивач був ознайомлений з графіком пасажирського руху на листопад 2021 року ВО «ЛД Смородине», затвердженим 28 жовтня 2021 року, що підтверджується його підписом (а. с. 78, т. 1), а отже був обізнаний про закріплену за ним норму виробітку, зокрема 10, 11, 14, 16, 17 листопада 2021 року, що спростовує доводи позивача про відсутність трудових зобов'язань перед роботодавцем у спірний період.
Під час звільнення ОСОБА_1 роботодавець дотримався строку для застосування дисциплінарного стягнення, визначеного статтею 148 КЗпП України та порядку його застосування, передбаченого статтею 149 КЗпП України.
Судами надана належна оцінка відповіді Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 23 лютого 2022 року № 105 про відмову в наданні згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 2, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20 (провадження № 61-9754св23), від 14 березня 2024 року у справі № 171/239/21 (провадження № 61-4св23).
Таким чином, суди попередніх інстанцій встановивши, що відповідь Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 23 лютого 2022 року № 105 про не містить обґрунтованих мотивів відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , дійшли правильного висновку, що роботодавець мав право на звільнення працівника, враховуючи, що під час розгляду справи судами не встановлено порушень роботодавцем порядку звільнення працівника, передбаченого статтею 40 КЗпП України.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.
Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі відповідно немає підстав і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З урахуванням того, що наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано відхилив, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявниці.
Доводи касаційної скарги щодо неналежного дослідження доказів судами попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотрималися вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 821/935/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 401/3301/17, від 17 січня 2019 року у справі № 343/6/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 759/1122/19, від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 552/2889/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/4090/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 211/2401/19, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович