23 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 127/22428/21
Провадження № 61-383св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. - розглянув у порядку письмового провадження справу
за участю
позивачки - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Покоєвич Артем Олексійович,
відповідачів - ОСОБА_2 (далі - набувачка), ОСОБА_3 (далі - колишній чоловік), інтереси якого представляє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна,
третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка Володимира Борисовича,
провстановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна
за касаційною скаргою колишнього чоловіка на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року, ухвалене суддею Медяною Ю. В., і постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Матківської М. В., Сопруна В. М., Шемети Т. М.
(1) Зміст позовної заяви
1. 27 серпня 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт спільного проживання з колишнім чоловіком однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з лютого 2009 року до жовтня 2020 року включно та поділити спільне майно подружжя в натурі, визнавши за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира). Позов обґрунтувала так:
1.1. До знайомства з нею - 9 січня 2006 року - колишній чоловікуклав договір на будівництво квартири.
1.2. З 2009 року вони стали проживати разом і витрачати спільні кошти (зокрема ті, які заробляла позивачка) на погашення заборгованості за договором. Тому квартиру слід вважати такою, яку сторони спільно нажили у шлюбі.
1.3. У 2011 році колишній чоловік зареєстрував за собою право власності на квартиру, а у листопаді 2020 року залишив сім'ю та почав проживати окремо. Оскільки він не бажає мирно вирішити спір, є необхідність у зверненні до суду.
2. 30 грудня 2021 року позивачка звернулася до суду з іншим позовом, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 9 грудня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. і зареєстрований в реєстрі за № 7527 (далі - договір купівлі-продажу квартири), а також скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за набувачкою. Обґрунтувала вимоги тим, що цей договір укладений внаслідок зловмисної домовленості колишнього чоловіка з набувачкою, яка є його рідною тіткою; умови цього договору порушують майнові права позивачки та права її неповнолітніх дітей.
(2) Зміст рішень суду першої інстанції
3. 15 червня 2022 року Вінницький міський суд Вінницької області постановив ухвалу, згідно з якою об'єднав в одне провадження справи за вказаними позовами.
4. 21 вересня 2023 року цей суд: (1) постановив ухвалу, згідно з якою залишив без розгляду позов у частині вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності та поділ спільного майна подружжя в натурі; (2) ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю позивачки із колишнім чоловікомбез реєстрації шлюбу у період з лютого 2009 року до жовтня 2020 року та стягнув з колишнього чоловіка на користь держави 908,00 грн судового збору.
5. 4 жовтня 2023 року Вінницький міський суд Вінницької області постановив ухвалу про виправлення описки у даті ухвалення його рішення від 21 вересня 2023 року.
(3) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
6. 29 листопада 2023 року Вінницький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою: (1) скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення частини позовних вимог без розгляду та скерував справу у цій частині для продовження розгляду; (2) рішення суду залишив без змін, мотивуючи тим, що факт проживання однією сім'єю позивачки з колишнім чоловіком без реєстрації шлюбу з лютого 2009 року до жовтня 2020 року включно встановлений на підставі сукупності доказів і обставин, які підтверджують проживання позивачки з колишнім чоловіком однією сім'єю, наявність між ними сімейних прав та обов'язків, піклування один про одного.
(4) Зміст касаційної скарги та відзиву на неї
7. 3 січня 2024 року колишній чоловік подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2023 року й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував касаційну скаргу так:
7.1. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили вимогу позивачки про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не врахувавши висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16 (провадження № 61-2482св19): якщо встановлення наявності чи відсутності юридичного факту ніяк не впливає на захист права, яке є об'єктом захисту, суд не має права встановлювати юридичний факт у порядку позовного провадження.
7.2. Задоволення такої вимоги не призводить до поновлення порушеного права позивачки. Обрання позивачкою неефективного способу захисту права є підставою для відмови у задоволенні позову (див. постанову Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)). Суди попередніх інстанцій цей висновок Верховного Суду не врахували.
7.3. Метою звернення позивачки до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання є не захист її порушеного права, а створення передумов для преюдиційного застосування висновків суду у справі № 127/22428/21 під час розгляду вимог позивачки про визнання договору купівлі-продажу недійсним і визнання права власності на частину майна у справі № 127/32238/23. Такий підхід до вирішення спорів є неприпустимим.
7.4. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності у сторін подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність у сторін відносин, притаманних подружжю (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 грудня 2021 року у справі № 369/16486/18 (провадження № 61-4432св21)). Колишній чоловік із позивачкою не мали спільного бюджету, спільних витрат і не купували майно в інтересах сім'ї, що не взяв до уваги суд першої інстанції.
7.5. Лише показання свідків і спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21)).
8. 4 квітня 2024 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу колишнього чоловіка, згідно з яким просила залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивувала так:
8.1. Посилання колишнього чоловіка на те, що вона не надала доказів спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спростовують досліджені судами попередніх інстанцій спільні фотографії, показання свідків, довідка й акт ОСББ «Келецька 51А».
8.2. Обраний позивачкою спосіб захисту її прав є ефективним.
8.3. Оскільки суди попередніх інстанцій з'ясували усі обставини справи, а колишній чоловік не довів порушення ними норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, його касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
(5) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
9. 11 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою колишнього чоловіка. Вказав, що підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
10. 22 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(6) Підстави передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
11. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Таке передання справи необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у справах щодо обов'язковості й ефективності заявлення у межах спору про поділ спільної сумісної власності:
(1) вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу поряд із вимогою про такий поділ
(2) або лише вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу для вирішення спору щодо поділу майна в іншій справі.
12. Велика Палата Верховного Суду у 2024 році сформулювала висновок щодо неефективності вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу для вирішення спору щодо поділу спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункти 40-44)). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду надалі застосувала у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (пункти 33, 44). Однак, незважаючи на це, у резолютивній частині залишила без змін постанову апеляційного суду, який не тільки стягнув із відповідача на користь позивачки 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, але й задовольнив вимогу про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу (пункт 13 постанови).
13. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
14. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
15. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
16. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 СК України).
17. Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (пункт 5 частини першої статті 315 Глави 6 «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» ЦПК України).
18. Суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 127/22428/21 встановили, зокрема, такі факти:
18.1. Позивачка та її колишній чоловік з початку 2009 року почали проживати разом в орендованому житлі у м. Москві. У них народилися двоє дітей. Згідно із доданими до матеріалів справи копіями фотографій 2016, 2017 та 2020 років позивачка та колишній чоловік разом зі своїми дітьми проживали однією сім'єю (т. 1, а. с. 151-152, 154-155, 159-161, 163, 165-166).
18.2. Згідно з актом ОСББ «Келецька 51А» від 19 липня 2021 року, підписаним комісією у складі голови правління ОСББ та керуючого будинком ОСОБА_8. і бухгалтера ОСОБА_4 позивачка, колишній чоловік та їхні діти проживали у спірній квартирі з лютого 2010 року до 15 липня 2021 року. Для підтвердження цього факту були опитані сусіди: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 6).
18.3. 22 квітня 2011 року колишній чоловікзареєстрував право власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т 1, а. с. 17).
19. Позивачка подала дві позовні заяви:
- у першому поєднала вимоги про встановлення факту спільного проживання з колишнім чоловіком однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з лютого 2009 року до жовтня 2020 року включно та про поділ спільного майна подружжя в натурі шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку квартири;
- у другому поєднала вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, який 9 грудня 2020 року уклав колишній чоловік із набувачкою, а про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за набувачкою.
20. Суд першої інстанції 15 червня 2022 року об'єднав розгляд двох позовних заяв із вказаними вимогами в одне провадження, але вже 21 вересня 2023 року постановив ухвалу, згідно з якою залишив без розгляду всі позовні вимоги, крім вимоги про встановлення факту спільного проживання з колишнім чоловіком однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Надалі цю вимогу суд першої інстанції задовольнив. Апеляційний суд це рішення залишив без змін, але скасував ухвалу про залишення без розгляду решти позовних вимог і скерував справу щодо цих вимог (про поділ квартири, визнання недійсним договору її купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за набувачкою) до суду першої інстанції для продовження розгляду.
21. У касаційній скарзі колишній чоловік привертає увагу суду до того, що лише встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є неефективним способом захисту прав позивачки у спорі щодо квартири. Задоволення такої вимоги не поновлює стверджуване право власності позивачки на цей об'єкт, але дозволяє використовувати рішення суду першої інстанції про встановлення такого факту як преюдиційне, зокрема для вирішення вимог позивачки про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права на частку у майні в іншій справі - № 127/32238/23.
22. Крім того, оскільки апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції у частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а у частині всіх інших вимог, які стосуються квартири, скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення їх без розгляду та передав справу № 127/22428/21 для продовження розгляду цьому суду, останній мав бути зв'язаним висновками щодо задоволення вимоги про встановлення зазначеного факту, бо в межах єдиного спору щодо поділу спільної сумісної власності вже є рішення суду, що набрало законної сили. Проте 15 січня 2024 року суд першої інстанції знову залишив без розгляду позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності на неї за набувачкою та про поділ квартири. Розгляд справи № 127/32238/23 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права на частку у майні триває у суді першої інстанції.
23. У постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, такі висновки:
«40. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовнівимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи».
З огляду на ці висновки Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій у частині, зокрема, задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу й ухвалила у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
24. Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду важливі для вирішення справи № 127/22428/21. У ній за наявності спору щодо поділу майна у межах цієї справи залишилася лише вимога про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, яку суд задовольнив, тоді як вимоги, які стосуються майна, позивачка заявила в іншій справі № 127/32238/23.
25. Однак у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (пункти 33, 44) Велика Палата Верховного Суду звернулася до її власних висновків, викладених у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, підтвердила їх і водночас залишила без змін постанову апеляційного суду про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
26. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
27. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
28. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
29. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
30. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідне для узгодження її судової практики щодо неефективності у межах спору про поділ спільної сумісної власності вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Забезпечення єдності такої практики можливе через відступ від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, на користь аргументованого висновку з цього питання у її постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.
31. Колегія суддів звертає увагу на те, що Великій Палаті Верховного Суду раніше вже доводилося вирішувати питання про узгодження власних висновків щодо застосування норм права. Так, у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду зацитувала її усталений висновок, уперше сформульований у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, однак по суті вирішення спору у справі № 910/17048/17 зробила висновок, який суперечив зацитованому. Саме тому у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості висновку, сформульованого у її постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у такий спосіб забезпечивши єдність практики правозастосування й усунувши сумніви стосовно її підходу, застосованого у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17.
Керуючись статтями 260, 261, 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка Володимира Борисовича - провстановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Краснощоков