26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 465/5290/17
провадження № 61-10827св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Гудими Д. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Шафран Роман Іванович,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська Олена Борисівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В. та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Стасишина Романа Мироновича на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від
22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу
Шафрана Р. І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на частку у квартирі в порядку спадкування.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід ОСОБА_1 -
ОСОБА_4 , який до дня смерті проживав за адресою:
АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру
АДРЕСА_2 , яка оформлена на його дружину ОСОБА_5 .
ОСОБА_1 вказувала, що ця квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , а тому є спільною сумісною власністю.
10 травня 2013 року ОСОБА_4 на ім?я ОСОБА_1 склав заповіт.
11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
У ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивачки ОСОБА_5 .
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори
з письмовим запитом щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Листом від 22 травня 2017 року № 1567/02-14 П'ята львівська державна нотаріальна контора повідомила, що за її заявою 14 червня 2013 року була заведена спадкова справа № 415/2013 після смерті ОСОБА_4 , проте постановою нотаріуса від 25 квітня 2014 року за № 1178/02-31 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з мотивів відсутності правовстановлювального документа щодо частини квартири, оскільки за відсутності таких документів нотаріус не має можливості оформити спадщину.
У червні 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що 21 квітня 2016 року
ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р. І. за реєстровим номером 1206.
Вважала, що ОСОБА_5 неправомірно розпорядилася цілою квартирою, проігнорувавши право власності на частку у ній ОСОБА_4 , яка на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 21 квітня 2016 року в силу частини п?ятої статті 1268 ЦК України належала ОСОБА_1
в порядку спадкування за заповітом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , скасувати відповідну державну реєстрацію вказаного договору як правочину; визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , набуте
з 19 травня 2013 року в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_4 .
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська О. Б., про встановлення нікчемності правочину (заповіту).
Зустрічний позов з урахуванням заяви про збільшення підстав позову мотивований тим, що 10 травня 2013 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська О. Б. посвідчила заповіт
ОСОБА_4 , яким спадкодавець на випадок своєї смерті заповів належну йому на праві власності 1/2 частини квартири
АДРЕСА_2 ОСОБА_1 . При посвідченні цього заповіту були присутні свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Вважала, що вказаний заповіт посвідчений з порушенням норм чинного законодавства, оскільки свідок ОСОБА_6 є членом сім'ї ОСОБА_1 - її цивільним чоловіком, а тому вчинений із порушенням норм статті 1257 ЦК України. ОСОБА_4 у період складення заповіту не усвідомлював своїх дій,
а тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.
ОСОБА_2 просила встановити нікчемність заповіту ОСОБА_4 від
10 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Заплотинською О. Б., зареєстрованого
у реєстрі за № 461.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року
в задоволенні позову ОСОБА_1 і зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вона пропустила позовну давність, про застосування якої заявила відповідачка.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року
в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_2 , укладений 21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р. І. за реєстровим номером 1206, у частині 3/8 квартири АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини квартири
АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_4 від 10 травня 2013 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу в частині 3/8 частин квартири є недійсним відповідно до частин першої, другої статті 203 та частини першої статі 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 успадкувала за заповітом 3/8 частин спірної квартири (з урахуванням обов'язкової частки ОСОБА_5 ). Відчуження ОСОБА_5 квартири в цілому порушує права ОСОБА_1 , які підлягають судовому захисту. Апеляційний суд дійшов висновку, що визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири в частині 3/8 її частки та визнання права власності за ОСОБА_1 на цю частку квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 належить визнати ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 , оскільки право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Апеляційний суд вважав, що підстав для відмови в позові через пропуск
ОСОБА_1 позовної давності немає, оскільки спадкові права ОСОБА_1 порушені внаслідок позбавлення її права на спадкове майно шляхом укладення 21 квітня 2016 року договору купівлі-продажу спірної квартири
в цілому. З позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 13 вересня 2017 року, тобто в межах позовної давності. Предметом цього спору є не оскарження постанови державного нотаріуса від 25 квітня 2014 року про відмову
у вчиненні нотаріальної дії, а право на спадкове майно.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
17 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить змінити постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 і в цій частині постановити нове рішення, яким в цілому визнати недійсним та скасувати
з часу оформлення договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_2 , укладений 21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р. І. за реєстровим номером 1206; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , яке набуте у 3/8 її частини в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_4 , а в 1/8 - в порядку спадкування за законом після смерті баби ОСОБА_5 .
Касаційна скарга мотивована тим, що договори щодо відчуження спільного сумісного майна подружжя, укладені без згоди іншого з подружжя,
є недійсними в цілому, у тому числі через відсутність доказів про припинення режиму спільної сумісної власності щодо спірних об?єктів. Не оспорюючи факту прийняття ОСОБА_5 обов?язкової частки в розмірі 1/8 частини квартири, заявниця вказує, що фактична належність спадкоємцеві нерухомого спадкового майна не включає права такого спадкоємця розпоряджатися одержаним у спадок майном без оформлення відповідного правовстановлювального документ та проведення державної реєстрації речового права на таке спадкове майно. Оскільки ОСОБА_5 не набула права розпорядження такою часткою спірної квартири, тому не мала права нею розпоряджатися, зокрема укладати спірний договір купівлі-продажу. Апеляційний суд помилково зарахував до складу належної ОСОБА_5 частки 1/8 частини спірної квартири.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі
№ 341/682/17, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц,
від 03 липня 2019 року у справі № 200/8749/15-ц, від 19 вересня 2019 року
у справі № 569/19218/13-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 359/10528/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 523/12010/16-ц, від 15 грудня 2021 року
у справі № 640/17764/17, від 04 травня 2022 року у справі № 727/7582/20,
від 08 червня 2022 року у справі № 754/2922/19 від 08 квітня 2020 року
у справі № 130/2319/17-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від
21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
27 липня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стасишин Р. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року, виклавши його мотивувальну частину в іншій редакції; а в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували того, що наслідком угоди, укладеної поза волею власника, за яким право власності на спірне майно перейшло до добросовісного набувача, є не двостороння реституція,
а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно
в добросовісного набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири. Визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 215 ЦК України не є ефективним способом захисту права власника.
Заявник указує, що всупереч частині четвертій статті 265 ЦПК України оскаржувана постанова Львівського апеляційного суду від 22 червня
2023 року в частині вирішення питання за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову взагалі не містить мотивувальної частини. Доводи апеляційної скарги
ОСОБА_2 щодо вчинення оспорюваного заповіту з порушенням статей 1253, 1257 ЦК України взагалі не були предметом дослідження апеляційного суду, він не дав їм належної правової оцінки.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18, від 31 серпня 2022 року у справі
№ 607/27139/19, постановах Великої Палати Верховного Суду від
14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, від 12 квітня 2023 року
у справі № 511/2303/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 рокута витребувано матеріали справи
№ 465/5290/17 із Франківського районного суду м. Львова.
09 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 -
Стасишина Р. М. рішення Франківського районного суду м. Львова від
22 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від
22 червня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволеннюз таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_5 і ОСОБА_4 з 1946 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що сторони не оспорюють.
14 серпня 2001 року вони придбали квартиру
АДРЕСА_2 , де покупцем зазначена ОСОБА_5 .
23 серпня 2001 року ОСОБА_5 видано реєстраційне посвідчення на вказану квартиру.
10 травня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів належну йому на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_2
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
ОСОБА_5 на час смерті ОСОБА_4 була непрацездатною.
14 червня 2013 року у П'ятій львівській державній нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_4 зареєстровано спадкову справу № 415/2013.
11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Заплотинської О. Б. із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
25 квітня 2014 року постановою П?ятої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв?язку з відсутністю правовстановлювальних документів.
21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 придбала квартиру
АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
Із матеріалів справи відомо, що 14 серпня 2001 року ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , які з 1946 року перебували у зареєстрованому шлюбі, придбали квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).
Установивши, що спірна квартира була придбана ОСОБА_5 і ОСОБА_4 під час шлюбу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що їм належало по 1/2 частини спірної квартири.
10 травня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів належну йому на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_2
ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на належну йому 1/2 частини спірної квартири.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Установлено, що спадкодавця ОСОБА_4 пережили його дружина та син, які є спадкоємцями першої черги. ОСОБА_5 на час відкриття спадщини була непрацездатною і мала право на обов?язкову частку.
У частині першій статті 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Оскільки спадщина відкрилася на 1/2 частку спірної квартири, за наявності двох спадкоємців першої черги обов'язкова частка ОСОБА_5 становить
1/8 частини у цій квартирі.
ОСОБА_1 у визначений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_4 . Надалі вона від цієї спадщини не відмовилася.
Відповідно до частини п?ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (часина перша статті 1297 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 успадкувала за заповітом ОСОБА_4 3/8 частини спірної квартири.
21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 придбала квартиру
АДРЕСА_2 .
Водночас суди встановили, що ОСОБА_5 , відчужуючи спірну квартиру, право власності на успадковану частку квартири не оформила.
У постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі
№ 676/1958/16-ц (провадження № 6-2962цс) зроблено висновок, що «спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку».
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.
Установивши, що спірний договір-купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року всієї квартири укладено з порушенням прав ОСОБА_1 , яка успадкувала
3/8 частини спірної квартири, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
Проте, визнаючи його недійсним лише в частині, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності. В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але
з додержанням норм статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об'єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об'єкт, тобто передати у власність можна лише об'єкт в цілому, а тому відповідний договір купівлі-продажу є недійсним в цілому (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі №430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).
За таких обставин постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.
Разом з цим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також просила скасувати договір купівлі-продажу.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня
2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року
у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки в разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов?язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред?явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
У цивільному законодавстві не передбачено допустимості скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку - в ЦК України закріплено тільки можливість пред?явити позовну вимогу про визнання правочину недійсним.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі
№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що вимога про скасування договору купівлі-продажу спірної квартири не є належним способом захисту порушеного права, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити саме з цих підстав.
Оскільки апеляційний суд по суті дійшов правильного висновку про відмову
в позові ОСОБА_1 про скасування договору купівлі-продажу, проте помилився щодо підстав, оскаржувану постанову в цій частині вимог
ОСОБА_1 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Подібний висновок щодо вимоги про скасування правочину зроблено
у постанові Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі № 290/1310/21 (провадження № 61-4445св23).
Водночас правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки предметом спору
є договір купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року, а з позовом ОСОБА_1 звернулась 13 вересня 2017 року, тобто в межах трьох років, встановлених статтею 257 ЦК України.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про встановлення нікчемності заповіту, ОСОБА_2 посилалась на те, що він посвідчений з порушенням норм чинного законодавства (оскільки свідок ОСОБА_6 є членом сім'ї ОСОБА_1 - її цивільним чоловіком), а тому вчинений із порушенням статті 1257 ЦК України. ОСОБА_4 у період складення заповіту не усвідомлював своїх дій, а отже, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 , вказавши про їх недоведеність.
Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, про що вказав у резолютивній частині постанови.
Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить аргументів щодо порушення апеляційним судом норм матеріального права під час апеляційного перегляду справи в частині зустрічних вимог ОСОБА_2 .
За наведених підстав Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що постанову Львівського апеляційного суду від
22 червня 2023 року в частині вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, а в частині вимог ОСОБА_1 про скасування договору купівлі-продажу - змінити, виклавши мотивувальну частину постанови апеляційного суду в редакції цієї постанови.
Водночас рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня
2022 року у нескасованій частині та постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 рокуу нескасованій та незміненій частині судом касаційної інстанції слід залишити без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 і представника ОСОБА_2 - Стасишина Романа Мироновича задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шафрана Романа Івановича про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири скасувати і ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шафрана Романа Івановича про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Романом Івановичем за реєстровим номером 1206.
Постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шафрана Романа Івановича про скасування договору купівлі-продажу квартири змінити, викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року
у нескасованій частині та постанову Львівського апеляційного суду від
22 червня 2023 рокуу нескасованій та незміненій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: Д. А. Гудима
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун