28 червня 2024 року
м. Київ
справа № 480/7179/23
адміністративне провадження № К/990/23909/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Сумської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року у справі №480/7179/23 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Сумської митниці ( далі по тексту також відповідач), третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці від 07.06.2023 року № 211-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити її на посаді начальника відділу адміністрування митних платежів управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Сумської митниці,
- стягнути з Сумської митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дати звільнення по дату поновлення на роботі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Сумської митниці від 07.06.2023 №211-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністрування митних платежів управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Сумської митниці.
Стягнуто з Сумської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 168226 ( сто шістдесят вісім тисяч двісті двадцять шість) грн. 11 коп.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 21 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року у справі №480/7179/23 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України і, серед іншого, зазначає про необхідність відступлення касаційною інстанцією від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №808/588/17, від 20 січня 2020 року у справі №753/22893/17, від 5 грудня 2019 року у справі №804/7399/16, від 24 квітня 2019 року у справі №808/892/17 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
У цьому контексті Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Тобто, у разі посилання на цей пункт, скаржник має чітко вказати норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку саме у подібних правовідносинах.
Водночас, скаржником зазначених вимог не дотримано, зокрема, чітко не вказано норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року у справі №480/7179/23.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Сумської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року у справі №480/7179/23 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду