28 червня 2024 року
м. Київ
справа №440/14383/23
адміністративне провадження № К/990/22940/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі № 440/14383/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не проведення та не виплати середнього заробітку (додаткове грошове забезпечення) ОСОБА_1 за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням статтей 1, 12 Конвенції МОП «Про захист заробітної плати» № 95, статтей 107, 116, 117 КЗпПУ, статті 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 440/279/23, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі № 440/1472/23;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області провести та виплатити йому середній заробіток (додаткове грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням статтей 1, 12 Конвенції МОП «Про захист заробітної плати» № 95, статтей 107, 116, 117 КЗпПУ, статті 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та обставин, встановленим судом;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не проведення та не виплати середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року по день фактичного розрахунку, з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 229,74 грн (двісті двадцять дев'ять гривень сімдесят чотири копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року залишено без задоволення апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року змінено, викладено абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 33 000 (тридцять три тисячі) грн 39 коп».
14 червня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі № 440/14383/23. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині, якою змінено абзац третій резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року, залишити в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.
Як вбачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для відповідача.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинам цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання відповідача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі № 440/14383/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
Н.М. Мартинюк