28 червня 2024 року
м. Київ
справа №400/12176/23
адміністративне провадження № К/990/23182/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі № 400/12176/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2023 року грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 у період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2023 року провести нарахування та виплатити грошове забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату розміру грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити новий грошовий атестат, виходячи з розміру грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням, що подається для призначення пенсії, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням, що подається для призначення пенсії, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визнаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2023 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року.
В задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача провести нарахування та виплатити грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 20 травня 2023 року до 31 серпня 2023 року, а також зобов'язання виготовити новий грошовий атестат та довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасовано в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року залишено без змін.
17 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі № 400/12176/23. Заявник, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З оскаржуваних судових рішень та зі змісту касаційної скарги вбачається, що спірні правовідносини стосуються перерахунку грошового забезпечення позивача.
Як вбачається з рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Так, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, відповідач стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Щодо твердження відповідача про те, що справа становить виняткове значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, зазначені доводи заявника не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги відповідача у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Щодо посилання відповідача на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 480/5496/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3757/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20.
Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, у цих справах спірні правовідносини стосувалися протиправного не застосування протягом 2018, 2019 років пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).
Водночас правове регулювання спірних відносин змінилося з 29 січня 2020 року унаслідок набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), а тому необхідно керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, Верховний Суд у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 та багато інших висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), та яким відповідають висновки судів попередніх інстанцій у цій справі.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, колегія суддів зазначає, що у цій справі розглядався позов заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Приватного підприємства «Стоміл» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, третя особа - Державний навчальний заклад «Сєвєродонецьке вище професійне училище», про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №004464/09 від 24 листопада 2017 року, укладеного між РВ ФДМУ по Луганській області та ПП «Стоміл», і зобов'язання Орендаря звільнити державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 71,68кв.м. на першому поверсі; нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 65,64кв.м. на другому поверсі; нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 33,43кв.м. на цокольному поверсі двоповерхової будівлі навчального корпусу №1 (інвентарний номер 10310001), розміщене за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Центральний, 17, та повернути його ДНЗ «Сєвєродонецьке ВПУ» (балансоутримувачу).
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, слід зазначити, що спірні правовідносини у цій справі стосувалися визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Отже, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 480/5496/20, № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/12309/20, № 913/204/18, № 160/1088/19 не є подібними до обставин цієї справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі № 400/12176/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
Н.М. Мартинюк