28 червня 2024 року
м. Київ
справа № 824/2354/15-а
адміністративне провадження № К/990/22410/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 824/2354/15-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства юстиції України, про скасування наказу про звільнення,
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецької обласної прокуратури, у якому просив:
- скасувати наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року №959-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області;
- стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 вересня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати прокуратуру Чернівецької області проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області з 26 вересня 2015 року. Стягнуто з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 527096,40 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, допущено до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури задоволено частково. Скасовано рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, справу №824/2354/15-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Чернівецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області з 26 вересня 2015 року. Зобов'язано Чернівецьку обласну прокуратуру проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». В інші частині у задоволенні позову відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області, звернено до негайного виконання.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Стягнуто з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 26 вересня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі, 16 вересня 2021 року, у розмірі 707 147 грн 69 коп з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів. Зобов'язано Чернівецьку обласну прокуратуру проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Чернівецька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 12 квітня 2024 року та від 20 травня 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
11 червня 2024 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга Чернівецької обласної прокуратури на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 824/2354/15-а. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи із 26 вересня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі 16 вересня 2021 року у розмірі 707147,69 грн з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів, рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову у цій частині залишити в силі.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, слід зазначити, що касаційна скарга не містить будь-якого обґрунтування. Заявником лише процитовано зазначений пункт, а також зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній частині враховано висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 820/1505/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14 та від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/5842/15. Відповідач стверджує, що у зазначених постановах Верховний Суд висловив згоду і підтримав підхід судів нижчих інстанцій, які при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосували коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Зазначає, що згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 (набрала чинності із 12 грудня 2020 року) положення пункту 10 Порядку № 100 виключено. Отже, усі перелічені вище постанови Верховного Суду прийняті ще під час дії пункту 10 Порядку № 100. У свою чергу оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення на користь позивача 707 147,69 грн, а також рішення суду першої інстанції, постановлені після втрати чинності зазначеної норми.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено постанови Верховного Суду, не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано подібність правовідносин у цих справах.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості та правильності застосування судами нижчих інстанцій під час стягнення на користь незаконно звільненого на підставі пункту 7-2 статті 36 КЗпП України працівника органів прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу положень пункту 10 Порядку № 100 після втрати ним чинності.
Проте, Верховний Суду звертає увагу заявника, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема, від 13 лютого 2023 року у справі №813/8042/14, від 23 березня 2023 року у справі №826/18269/14, від 14 вересня 2023 року у справі №813/7874/14 висловлював позицію щодо застосування пункту 10 Порядку № 100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення, в яких рішення ухвалено після втрати чинності зазначеного пункту Порядку №100.
Отже, відповідач просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно яких вже наявний висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішеннями в оскаржуваній частині, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд зазначає, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалах від 12 квітня 2024 року та від 20 травня 2024 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.
Зазначене свідчить, що заявник формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 824/2354/15-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства юстиції України, про скасування наказу про звільнення повернути особі, яка її подала.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак