21 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/2465/21
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючої, Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Пєскова В. Г., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Трубакова Є. О.,
відповідача - 1- Грачова О. А., Гадзинської Н. А.,
відповідача - 2 - Костюченко Н. О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Мода-Сервіс"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 (судді: Кузнецов В. О. - головуючий, Мороз В. Ф., Чередко А. Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 (суддя - Золотарьова Я. С.),
за позовом Приватного акціонерного товариства "Мода-Сервіс"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонорум Компані"; 2) Компанії JACKTOWN UNIVERSAL LLP; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентон ЛТД",
про визнання договорів недійсними та витребування майна,
1. Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Мода-Сервіс" (далі - ПрАТ "Мода-Сервіс", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонорум Компані" (до зміни найменування Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Аквалор"; далі -ТОВ "Бонорум Компані", відповідач - 1, покупець) та посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., а саме від: - 15.03.2018 за реєстровим номером 1007; 15.03.2018 за реєстровим номером 1001; 22.03.2018 за реєстровим номером 1057; 27.03.2018 за реєстровим номером 1119; 22.03.2018 за реєстровим номером 1054; 15.03.2018 за реєстровим номером 995; 15.03.2018 за реєстровим номером 1004; 22.03.2018 за реєстровим номером 1051; 22.03.2018 за реєстровим номером 1048; 15.03.2018 за реєстровим номером 998 (далі - договори за реєстровими номерами 1007, 1001, 1057, 1119, 1054, 995, 1004, 1051, 1048, 998; оспорювані/спірні договори).
Позивач також просив витребувати у свою власність відчужене за спірними договорами нерухоме майно від ТОВ "Бонорум Компані", Компанії JACKTOWN UNIVERSAL LLP та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентон ЛТД".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що впродовж квітня 2018 року голова правління ПрАТ "Мода-Сервіс" Святченко Сергій Олександрович за відсутності рішення загальних зборів чи наглядової ради уклав взаємопов'язані договори на загальну суму 3 245 206, 00 грн, що складає 86,34% вартості активів цього товариства за 2017 рік. З метою ухилення від дотримання порядку вчинення значного правочину, встановленого статтею 70 Закону України "Про акціонерні товариства", статутом ПрАТ "Мода-Сервіс", був поділений предмет договору, що свідчить про порушення вимог чинного законодавства, зокрема, статей 33, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" при укладені спірних договорів та про їх удаваність.
Вважає, що спірні договори від імені ПрАТ "Мода-Сервіс" підписано головою правління Святченком Сергієм Олександровичем з перевищенням повноважень, з порушенням вимог статті 92 Цивільного кодексу України (вказаний голова правління діяв не в інтересах ПрАТ "Мода-Сервіс", недобросовісно та нерозумно, про що відповідачі знали або могли знати, проявивши мінімальну обачність), а також з порушенням статті 241 Цивільного кодексу України.
Також, посилаючись на статті 387, 392 Цивільного кодексу України, просив задовольнити позов про витребування у свою власність відчужене за спірними договорами нерухоме майно.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними договорів за реєстровими номерами 1007, 1054, 995, 1004, 1051, 1048, 998, суд першої інстанції виходив з того, що ціна цих договорів не перевищувала 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності, а тому для їх укладення не вимагалося надання згоди наглядової ради чи загальних зборів (фактично не визнав ці договори значними), а голова правління товариства Святченко С. О. при їх підписані не перевищив своїх повноважень.
Щодо решти спірних договорів (договори за реєстровими номерами 1001, 1057, 1119), то місцевий господарський суд встановив, що хоча і ціна цих договорів перевищує 10% вартості активів позивача за даними останньої річної фінансової звітності, однак подальше їх схвалення позивачем як за допомогою активних дій, так і у вигляді бездіяльності, про що свідчать наявні у матеріалах справи докази, виключає підстави для визнання цих договорів недійсними. Удаваність спірних договорів, чим позивач, серед іншого, обґрунтовує свій позов, на думку суду першої інстанції, спростовується юридично значущими діями на їх виконання.
Місцевий господарський суд при вирішенні спору про визнання спірних договорів недійсними, керуючись положенням статей 92, 241 Цивільного кодексу України, також встановив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що покупець знав або міг знати про загальну вартість активів позивача за рік, який передував укладенню спірних договорів; ні на момент підписання спірних договорів, ні на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців не містилось застережень щодо наявності у керівника ПрАТ "Мода-Сервіс" будь-яких обмежень на представництво юридичної особи, передбачених статутом товариства чи будь-яким іншим документом; доказів того, що покупець за договорами був ознайомлений зі статутом позивача матеріали справи не містять, що також свідчить про відсутність реальної обізнаності про наявність обмежень у керівника на представництво юридичної особи згідно із Законом України "Про акціонерні товариства".
Встановивши відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, суд першої інстанції відмовив і в задоволенні позову в частині витребування майна.
2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд так само, як і суд першої інстанції, зазначив, що з огляду на положення статей 92, 241 Цивільного кодексу України обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, коли саме вона, третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, а правочин не отримав наступного схвалення особи, яку представляють.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірні договори від імені позивача підписані його головою правління, який діяв на підставі статуту, і в даному випадку навіть ознайомлення зі статутом не дозволяло покупцю дійти однозначного висновку про наявність обмежень у голови правління продавця за ознакою вчинення значного правочину; Єдиний державний реєстр як відкрите джерело інформації про органи управління відомостей про обмеження повноважень голови правління позивача не містив. У подальшому правочин був схвалений діями позивача.
На обґрунтування застосування положень статей 92, 241 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин апеляційний суд керувався висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанції, ПрАТ "Мода-Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022, в якій просило вказані судові акти скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права (статтю 241 Цивільного кодексу України) без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 22.02.2022 у справі № 924/658/20, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 07.10.2020 у справі № 911/604/19, від 25.07.2018 у справі № 674/101/16-ц. Посилається і на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, Верховного Суду України, викладені в постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12.
Скаржник також зазначає про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки таким обставинам:
- протягом березня 2018 року ПрАТ "Мода-Сервіс" в особі голови правління укладено спірні взаємопов'язані договори, кінцевою метою яких стало відчуження майже 100% основних активів товариства, адже за даними фінансової звітності за 2018 рік (період, в якому вчинено спірні договори) за ПрАТ "Мода-Сервіс" на праві власності не обліковувалось жодного основного засобу виробництва;
- за підпунктом 18 пункту 9.2.3 статуту ПрАТ "Мода-Сервіс" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прийняття рішень про надання згоди на вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна, що є їх предметом, становить від 10% до 25% вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності, належить до виключної компетенції наглядової ради ПрАТ "Мода-Сервіс";
- відбувся поділ спірного нерухомого майна (трьох окремих об'єктів нерухомого майна за адресами: м. Дніпро, вул. Короленка, 3; м. Дніпро, вул. Центральна, 14; м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 98) на 10 окремих часток без виділу їх в натурі із подальшим відчуженням одному і тому ж покупцю, що свідчить про умисне ділення предмета правочину та укладення договорів з метою ухилення від дотримання процедури для їх укладення, встановленої Законом України "Про акціонерні товариства", що суперечить частині 5 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства";
- при укладенні спірних договорів, які є удаваними, нібито було проведено оцінку відчуженого майна оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю "МКА", однак всупереч підпункту 20 пункту 9.2.3 статуту ПрАТ "Мода-Сервіс", статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства" відповідачем не надано доказів про наявність такої оцінки, а також відсутні будь-які рішення наглядової ради щодо погодження вибору такого оцінювача, затвердження умов укладеного з ним договору, погодження суми оплати послуг;
- у матеріалах справи наявний експертний висновок № МF -01-03-25-2021 про визначення ринкової вартості спірного нерухомого майна станом на 15.03.2018, згідно з яким вартість спірних об'єктів нерухомості становить 156 863 418,00 грн (будівля на вул. Короленка, 3, вартістю 130 682 709,00 грн; нежитлова будівля на вул. Центральній, 14, вартістю 14 641 519,00 грн; нежитлова будівля на просп. Дмитра Яворницького, 98, вартістю 11 539 190,00 грн).
15.03.2023 до Верховного Суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, від 22.11.2022 у справі № 925/2/22, від 20.12.2022 у справі № 906/1316/21 та зазначив, що за наявності у статуті позивача обмежень повноважень керівника, на який (статут) міститься посилання у спірних договорах, свідчить про те, що відповідачі при укладені спірних договорів за всіма обставинами не могли не знати про такі обмеження.
3.2. Від ТОВ "Бонорум Компані" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, зазначених у цьому відзиві. Зокрема, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними чи удаваними або ж такими, що укладені за штучно заниженими цінами чи ставлять продавця в край невигідне матеріальне становище.
У письмових поясненнях ТОВ "Бонорум Компані" посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, про те, що для визнання недійсними договорів з підстав, укладення їх представником юридичної особи із перевищенням повноважень, необхідним є встановлення того, що саме третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно - тобто знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Зазначає, що на час укладення оспорюваних договорів ТОВ "Бонорум Компані" проявило розумний рівень обачності для встановлення обмежень представника позивача на підписання договорів - звернулося до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, який не містив обмежень щодо повноважень голови правління ПрАТ "Мода-Сервіс" Святченка С. О., а тому відповідач-1 міг розумно покладатись на такі відомості (крім того, внесення актуальної інформації до цього реєстру є обов'язком саме позивача); у матеріалах справи відсутні докази, що оспорювані правочини не схвалювались позивачем; наявність внутрішньокорпоративних суперечок позивача не може бути підставою для визнання недійсними договорів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства, та призводити до порушення законних прав та інтересів третіх осіб, в тому числі і відповідачів у цій справі.
4. Розгляд справи Верховний Судом
4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Мода-Сервіс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні, яке неодноразово відкладалось.
Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2023 заяву ПрАТ "Мода-Сервіс" про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на нерухоме майно, перелік якого наведений у резолютивній частині цієї ухвали.
4.2. Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 справу № 904/2465/21 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302, статті 303 Господарського процесуального кодексу України - у зв'язку із необхідністю відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20, від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 (624/215/21) щодо врегулювання розбіжностей у застосуванні частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України про презумпцію добросовісності третьої особи, яка, укладаючи з товариством правочин, не знала і не мала знати, що він є значним для товариства.
4.3. Ухвалою від 05.06.2023 об'єднана палата Касаційного господарського суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12.07.2023 прийняла справу № 904/2465/21 та призначила її до розгляду, а згідно з ухвалою від 20.09.2023 повернула справу об'єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
Ухвалою об'єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 призначено розгляд справи у судовому засіданні, в якому оголошувалися перерви.
5. Підстави передачі справи до Великої Палати Верховного Суду
5.1. Проаналізувавши та дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку передати вказану справу з касаційною скаргою ПрАТ "Мода-Сервіс" на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з необхідністю відступити від висновку про застосування норми права, а саме частини 3 статті 91 та статті 241 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № № 757/23249/17 провадження № 14-95цс22, виходячи з такого.
5.2. Відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
5.3. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначено, що згідно із частинами 3, 4 статті 92 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Також статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи.
Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
Цими положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.
Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
Таким чином, як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц зазначено, що з огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України постановах від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, 12.04.2017 у справі № 6-72цс17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц дійшла висновку, що: "… для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання".
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 зазначено, що з огляду на приписи статей 92, 237- 239, 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 виснувала, що: "У питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід в тому числі виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (з таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 908/2604/148, 20 лютого 2018 у справі № 906/100/17, 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 та 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16) ".
Висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 фактично покладають на кожну сторону договору обов'язок витребовувати та вивчати статутні документи контрагента (принаймні в частині повноважень діяти від його імені без довіреності) з метою уникнення можливості визнання сторони недобросовісною. Такий підхід призведе до ускладнення та сповільнення господарської діяльності у виді укладення правочинів.
У той же час у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16 зазначено таке: "Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).
З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства".
У цій постанові Верховний Суд України також зазначив, що: "…обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа".
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
5.4. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 сформулювала висновки, що: "Відповідно до змісту статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням своїх повноважень та не схвалений
у подальшому довірителем, є таким правочином, зміст якого безпосередньо суперечить імперативному правилу цієї статті, а отже, й не відповідає загальній вимозі чинності правочинів, передбаченій в частині першій статті 203 ЦК України. Водночас, учасником правочину є сторона правочину. Повноваження представника спрямовані на реалізацію волі особи, яку він представляє. Якщо представник діє із перевищенням повноважень та його дії не отримують наступного схвалення особи, яку він представляє, слід вважати, що також має місце порушення частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до вільного волевиявлення учасника правочину, а саме воля та волевиявлення є однією із визначальних засад під час здійснення будь-яких цивільно-правових дій. Тобто дії представника в інтересах особи, яку він представляє з перевищенням повноважень, не ґрунтуються на волі особи, в інтересах якої він діяв. За таких умов зміст договору не відповідає вимогам частин першої, третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, що є підставою для визнання такого правочину недійсним".
Однак посилання на положення статті 241 Цивільного кодексу України не свідчить про її застосування до спірних правовідносин.
Водночас, у пунктах 118, 120, 121 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначено таке: " Відповідно до частин першої, другої статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. За змістом зазначених положень якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, не був схвалений особою (зокрема, юридичною особою в особі органу, уповноваженого надавати згоду на вчинення правочину), то такий правочин не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов'язки особи в силу закону. Натомість у разі наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення. Водночас недійсним може бути визнаний лише укладений правочин. Договір, який не укладено, не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено; при цьому такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, пункти 7.18, 7.21)".
При цьому у постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 Велика Палата Верховного Суду від висновків, сформульованих у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц не відступила.
5.5. Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду з огляду на приписи статей 92 та 241 Цивільного кодексу України вважає, що для правильного вирішення питання щодо визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, необхідним є встановлення наявності підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно, і тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа, як про це зазначено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.
Отже є підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 стосовно того, що у питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
5.6. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність передачі справи № 904/2465/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Передати справу № 904/2465/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Мода-Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонорум Компані", Компанії JACKTOWN UNIVERSAL LLP та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентон ЛТД" про визнання договорів недійсними та витребування майна, на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді І. М. Бенедисюк
О. В. Васьковський
В. Г. Пєсков
Л. І. Рогач
Ю. Я. Чумак