Головуючий І інстанції: Лук'яненко М.О.
28 червня 2024 р. Справа № 520/33494/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/33494/23
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Центр пробації"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Центр пробації" (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Державну установу "Центр пробації" виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 02 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач у встановлені законом строки не виконав обов'язку щодо проведення відповідного розрахунку з працівником, що звільняється з роботи, чим допустив порушення ст. 116 Кодексу законів про працю України, що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України. Відтак, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 17.11.2023 року.
Зобов'язано Державну установу "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 17.11.2023 року у межах шести місяців у розмірі 1350 (одна тисяча триста п'ятдесят) грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 в частині зобов'язання Державної установи "Центр пробації" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 17.11.2023 року у межах шести місяців у розмірі 1350 грн. та зобов'язати Державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 17.11.2023 року у межах шести місяців.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 833 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачки за шість місяців (з 09.08.2021 по 09.02.2022 р.), що становить 185 календарних дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі повинен буди розрахований шляхом множення середньої заробітної плати позивачки на кількість календарних днів за шість місяців. Вказує, що у період з 09.08.2021 по 09.02.2022 р. розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку позивача має слугувати його середньоденна заробітна плата без коефіцієнтів підвищення заробітної плати. Зазначає, що цей висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування п.10 Порядку №100 (з урахуванням постанови №1213) при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, які викладені у постановах від 08.11.2022 у справі №460/15639/21, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20.
Таким чином, вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому не вірно розрахована сума, яка належить до виплати позивачці. Водночас, вважає, що зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому, останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що з 09.08.2021 року наказом директора Державної установи "Центр пробації" №169/к від 02.08.2021 року старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора Київського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Одеській області.
Разом з тим, при звільненні з військової служби, позивачка у день звільнення не була розрахована у повному обсязі.
Зокрема, відповідачем відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 року у справі №520/6572/22 позовні вимоги позивачки задоволені. Визнано протиправними дії Державної установи «Центр пробації» у відмові ОСОБА_1 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та зобов'язано Державну установу «Центр пробації» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2023 року апеляційні скарги Державної установи "Центр пробації" залишені без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 року у справі №520/6572/22 залишено без змін.
Указане рішення суду набрало законної сили 10.11.2023 року.
19.11.2023 року відповідачем здійснено виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у розмірі 17145,45 грн на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується відповідною випискою по рахунку (а.с. 6).
На переконання позивачки, відповідачем з 02.08.2021 року по 17.11.2023 року не виплачено належні їй до виплати суми грошового забезпечення, а тому вона набула право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, у зв'язку із чим звернулась до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено частину грошового забезпечення в розмірі 17145,45 грн, протиправність чого встановлена судовим рішенням у справі № №520/6572/22, то позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначив, що з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України на дату остаточного розрахунку з позивачем, а саме: 19.11.2023 розмір облікової ставки НБУ становив 16% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів 17145,45 грн, 16% від цієї суми становить 2743,27 грн, тобто 7,5 грн за один день затримки розрахунку (2743,27 грн / 365). Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має визначатися в межах шести місяців (180 днів), позивачу мало бути нараховано та виплачено 1350 грн (7,5 грн * 180).
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП).
За цих обставин вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Колегія суддів зазначає, що обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджена Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 року у справі №520/6572/22 позовні вимоги позивача задоволені.
Зокрема, зобов'язано Державну установу «Центр пробації» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
19.11.2023 року відповідачем здійснено виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у розмірі 17145,45 грн на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується відповідною випискою по рахунку (а.с. 6).
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати частини грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями КЗпП України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 04.12.2019 у справі №825/66/16.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.
Як наслідок, бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.
Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, установивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Спірний період у цих правовідносинах охоплює 10.08.2021 (з дня, наступного після звільнення) по 16.11.2023 включно (день, який передує дню повного розрахунку).
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 10.08.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 16.11.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач, звертаючись з апеляційною скаргою до суду просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 17.11.2023 року у межах шести місяців., то в силу імперативного припису 117 КЗпП та ст. 308 КАС України розрахунок суми середнього заробітку за час затримки цієї виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців (з 19.07.2022 по 19.01.2023).
За розглядуваний період затримка розрахунку при звільненні тривала з 19.07.2022 по 19.01.2023, всього 185 днів.
Середньоденна заробітна плата позивача становить 343,92 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 17.06.2024 №8/2-213.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період шість місяців) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 63625,20 грн. (343,92 *185).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, враховуючи межі апеляційної скарги позивача, а також застосування чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду починаючи з 19.07.2022 по 19.01.2023, судова колегія за наслідкам апеляційного перегляду цієї справи дійшла висновку, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог у розмірі 63625,20 грн .
Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково дійшов висновку про необхідність стягнення з Державної установи "Центр пробації" на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 1350 грн, враховуючи дані розміщені на офіційному сайті Національного банку України, встановлених станом на дату звільнення позивача, розміру облікової ставки НБУ у 16% річних.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів уважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення суми стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення в зміненій редакції.
Керуючись ст. ст., 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі № 520/33494/23 - змінити шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення в такій редакції: «Зобов'язати Державну установу "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 17.11.2023 року у межах шести місяців у розмірі 63625 (шістдесят три тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. 20 коп.».
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі №520/33494/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий