28 червня 2024 р. Справа № 520/1094/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 25.03.24 по справі № 520/1094/24
за позовом ОСОБА_1
до Харківської обласної прокуратури
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:
- визнати період роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби;
- зобов'язати Харківську обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02910108) зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), період роботи з 05 липня 1985 року по 21 квітня 1986 року на посаді з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби;
- судові витрати по сплаті судового збору у сумі 968,96 грн стягнути з відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в порушення вимог Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 899-VIII (далі - Закон № 899-VIII) та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283), до стажу державної служби позивача протиправно не зараховано період роботи з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова, що слугувало підставою для звернення до відповідача із запитом про наявність підстав для зарахування такого стажу, проте, Харківська обласна прокуратура надала відповідь від 18.07.2023 № 27-189 вих. 23, в якій чітко не визначила чи має бути зарахований вищезазначений стаж роботи у період з 14.07.1993 по 03.08.1994 до стажу державної служби позивача.
Така невизначеність слугувала підставою для звернення за відповідними роз'ясненнями до Національного агентства з питань державної служби (далі - НАДС), яке в свою чергу підтвердило наявність підстав для зарахування періоду роботи з 17.07.1993 по 03.08.1994 стажистом помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби позивача, однак за умови, що посада, на якій він перебував у зазначений період, належала до посад спеціалістів.
Також зауважив, що питання зарахування періоду роботи на посадах стажиста в органах прокуратури вже неодноразово досліджувалось судом касаційної інстанції, який ухвалював позитивні рішення у цій категорії справ, про що свідчать постанови Верховного Суду України від 02.09.2018 по справі № 54-461во08 та від 02.09.2018 по справі № 21-2650во07 та Вищого адміністративного суду України від 13.03.2018 № К-33293/06.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 520/1094/24 адміністративний позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року по адміністративній справі № 520/1094/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повністю.
Визнати період роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби.
Зобов'язати Харківську обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02910108) зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України за виявленими під час розгляду справи фактами порушення закону винести окрему ухвалу відносно судді Харківського окружного адміністративного суду - ОСОБА_2 і направити ії для розгляду до Вищої ради правосуддя для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Судові витрати по сплаті судового збору по адміністративній справі № 520/1094/24, відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України, стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 з відповідача -Харківської обласної прокуратури код ЄДРПОУ 02910108.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про наявність підстав для зарахування періоду роботи на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м.Харкова до стажу державної служби позивача, як це передбачено законодавством України, підтверджено відповідною судовою практикою та позицією НАДС, однак залишено поза увагою суду першої інстанції. Також судом першої інстанції не застосовано норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та не викладено жодної оцінки ані доводам позовної заяви, ані доказам доданим до неї.
Пояснив, що у період з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року працював на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова і саме відповідачем помилково не зараховано цей стаж до стажу державної служби позивача, що мало наслідком невірне визначення стажу державної служби іншими організаціями у яких працював позивач, а тому для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці необхідно виправити помилку щодо обрахування стажу роботи ОСОБА_1 на державній службі допущену саме відповідачем, а не будь-якою іншою організацією. Разом з цим, відповідач, надаючи відповідь від 18.07.2023 ухилився від надання роз'яснень щодо можливості зарахування спірного періоду до стажу державної служби позивача, що і слугувало підставою для звернення за судовим захистом.
Додатковим підтвердженням факту порушення прав позивача відповідачем є відзив на позовну заяву, в якому Харківська обласна прокуратура відмовляється самостійно поновити права позивача шляхом правильного обчислення стажу державної служби.
Стверджував, що приписами ч. 1 ст. 245 КАС України передбачено прийняття лише одного з чотирьох варіантів судового рішення, а саме, задоволення позову повністю або частково чи відмова в його задоволенні повністю або частково, відтак формулювання резолютивної частини рішення «Адміністративний позов ОСОБА_1 - залишити без задоволення» не відповідає вимогам КАС України, що свідчить про порушення норм процесуального права.
Крім того, наголосив, що навіть під час здійснення розгляду справи у письмовому провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, обов'язковою залишається вимога щодо ведення протоколу судового засідання, який в матеріалах справи відсутній, як і протоколи про вчинення окремої процесуальної дії поза залою під час винесення ухвал про залишення позовної заяви без руху від 17.01.2024 та ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі від 24.01.2024, що додатково підтверджує порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. ст. 229, 230, 233 КАС України.
Вважає, що дійшовши висновку про відсутність порушеного права позивача, суд мав залишити позов без розгляду, а не відмовляти у його задоволенні, при цьому висновки суду про обрання позивачем неналежного способу захисту суперечать приписам ст. 55 Конституції України, відповідно до яких кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
Крім того, зазначив, що судом порушено його право на подання відповіді на відзив, передбачене ч. 3 ст. 163 КАС України, оскільки не отримавши достовірних доказів надання відповідачем позивачу копії відзиву на позов, суд продовжив розгляд справи та не надав ОСОБА_1 можливості викласти свою правову позицію щодо доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, пославшись на її безпідставність та необґрунтованість, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 520/1094/24 - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований твердженнями про відсутність підстав для зарахування позивачу до стажу державної служби періоду роботи з 17.07.1993 по 03.08.1994, оскільки класний чин - юриста 3 класу позивачу присвоєно лише з 08.08.1994, тобто поза межами спірного періоду.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2024 заперечення ОСОБА_1 від 26.06.2024 та від 28.06.2024 (додаткове) проти клопотання Харківської обласної прокуратури про долучення доказів, а саме інформаційного запиту ОСОБА_1 від 06.07.2023 та супровідного листа з додатками - залишено без розгляду.
27.06.2024 до Другого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому останній просив у разі задоволення клопотання представника відповідача від 26.06.2024 «Про долучення доказів», залучити до участі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Раду суддів України та Раду Прокурорів України, а також, всі наступні судові засідання проводити у загальному позовному провадженні з обов'язковим викликом журналістів газети «Українська правда».
Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні, оскільки справа № 520/1094/24 є справою незначної складності, її призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи та не належить до справ, які у розумінні ч. 4 ст. 257 КАС України підлягають розгляду у відкритому судовому засіданні.
Також колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб Ради суддів України та Ради Прокурорів України, адже рішення у цій справі у будь-який спосіб не може безпосередньо вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки Ради суддів України та Ради Прокурорів України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.07.2023 позивач звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації.
На вказаний запит відповідачем було надано відповідь від 18.07.2023 № 27/189вих-23, в якій зокрема зазначено:
«У межах повноважень розпорядника інформації повідомляю, що відповідно до п.1 Положення про порядок виплати процентних надбавок за вислугу років до заробітної плати працівникам органів прокуратури України, затвердженого указом Президента України від 20.12.1991 № 11/91, зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 19.08.92 № 424/92, надбавки за вислугу років виплачувалися працівникам органів прокуратури України, які мали класні чини, у залежності від стажу роботи в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 08.08.1994 № 420 ОСОБА_1 присвоєно класний чин юриста 3 класу, тобто у період з 14.07.1993 по 03.08.1994 надбавка за вислугу років до посадового окладу не нараховувалася.
Згідно з п.п. 4.5 п. 4 Положення про порядок виплати процентних надбавок за вислугу років до заробітної плати працівникам органів прокуратури України, затвердженого Указом Президента України від 20.12.1991 № 11/91, зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 19.08.92 № 424/92, у стаж роботи, що дає право на одержання процентної надбавки до заробітної плати за вислугу років, також включається період навчання у вищих учбових закладах, якщо після закінчення випускник направлений в органи прокуратури. Отже, період навчання в Українській Юридичній Академії зараховувався для отримання процентної надбавки до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років з 08.08.1994 - дати присвоєння класного чину.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» в редакції 1991 року прокурорам надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів. Атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю після 10 років - 5 календарних днів.
В органах прокуратури Харківської області ОСОБА_1 працював з 14.07.1993 по 17.07.2000 (відповідно до наказу прокурора Харківської області про звільнення від 17.07.2000 № 813).
Інша інформація, щодо якої подано запит, зокрема щодо зарахування стажу роботи ОСОБА_1 у період з 14.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби в обласній прокуратурі, станом на час подання запиту не створювалася та не фіксувалася будь-яким чином, тобто потребує додаткового змістовного аналізу, створення, а отже не може бути надана на запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Вважаючи, що відповідачем порушені його права на правильний обрахунок стажу державної служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності факту порушення відповідачем прав ОСОБА_1 щодо не зарахування до його стажу державної служби періодів роботи на посадах в органах прокуратури, оскільки матеріалами справи не підтверджено існування спірних правовідносин щодо відмови у зарахуванні спірних періодів до стажу державної служби позивача.
За висновком суду позовна заява не містить доводів, на які права позивача у правовідносинах саме з Харківською обласною прокуратурою впливає зарахування спірного стажу.
З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів звернення позивача до відповідача за отриманням довідки про стаж на посадах в органах прокуратури, відмови відповідача у зарахуванні певних періодів до його стажу або відмови у зарахуванні відповідного стажу до стажу державної служби, з посиланням на Закон України «Про доступ до публічної інформації» суд зазначив, що подання запиту на публічну інформацію не породжує правовідносин з приводу обрахунку стажу позивача на посадах в органах прокуратури та не спричиняє обов'язку для відповідача щодо його обрахунку.
Крім того, суд дійшов висновку про невідповідність інформації щодо якої подано запит ознакам публічної інформації, оскільки Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) не передбачає проведення перевірок, вивчення матеріалів, збору та надання виокремлених відомостей за наведеними запитувачами критеріями, які потребуватимуть проведення додаткового змістовного аналізу, а відтак створення інформації.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
При цьому, слід відмітити, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 1 статті 19 КАС України).
Із наведених вище положень статті 19 КАС України вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
За визначенням, наведеним у пункті 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини 1 статті 2, пунктів 1 та 8 частини 1 статті 4, частин 1 та 2 статті 6 КАС України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси юридичних осіб.
Отже, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб'єкта владних повноважень, а суд - встановити, чи дійсно порушують дії суб'єкта владних повноважень права та інтереси позивача.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини склалися між сторонами внаслідок отримання позивачем відповіді Харківської обласної прокуратури відповіді від 18.07.2023 № 27-189 вих. 23 на інформаційний запит ОСОБА_1 від 06.07.2023 про надання інформації, поданого до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора у порядку ч. 2 ст. 19 Закону 2939-VI.
Так, як вбачається зі змісту вказаного запиту, позивач просив надати наступну інформацію:
Чи отримував він надбавку до посадового окладу за вислугу років та чи нараховувалась йому додаткова відпустка за час роботи з 14.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора Московського району Харківської області?
Чи зараховується його стаж роботи у період з 14.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора Московського району Харківської області у стаж роботи на державній службі?
Чи отримував він процентну надбавку до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років за весь період навчання в Українській Юридичній Академії у період з 01.09.1988 по 30.06.1993?
Відповідь просив направити на його електронну пошту разом з відповіддю на цей інформаційний запит у строки, передбачені ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI.
На вказаний запит Харківською обласною прокуратурою позивача повідомлено про умови виплати процентних надбавок за вислугу років працівникам органів прокуратури України та про зарахування періоду навчання в Українській Юридичній Академії для отримання такої надбавки, надано роз'яснення щодо умов надання щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів працівникам прокуратури та надано інформацію про загальний період роботи позивача в органах прокуратури Харківської області.
Також зазначено, що інша інформація, щодо якої подано запит, зокрема, щодо зарахування стажу роботи позивача у період з 14.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби, в обласній прокуратурі станом на час подання запиту не створювалася та не фіксувалася будь-яким чином, тобто потребує додаткового змістовного аналізу, створення, а отже не може бути надана на запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Положеннями Закону № 2939-VI визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону № № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
В той же час цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (частина 2 статті 2 Закону №2939-VI).
Визначальним для публічної інформації є те, що вона повинна бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим, або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Закон не передбачає проведення перевірок, вивчення матеріалів, збору та надання виокремлених відомостей за наведеними запитувачами критеріями, які потребуватимуть проведення додаткового змістовного аналізу, а відтак створення інформації.
Колегія суддів зауважує, що інформація щодо якої подано запит, зокрема щодо зарахування стажу роботи позивача у період з 14.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби, в обласній прокуратурі станом на час подання запиту не була сформованою, а відтак не відповідала ознакам публічної інформації, не була готовим, зафіксованим продуктом, отриманим, або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Водночас, Закон 2939-VI не передбачає проведення перевірок, вивчення матеріалів, збору та надання виокремлених відомостей за наведеними запитувачами критеріями, які потребуватимуть проведення додаткового змістовного аналізу, а відтак створення інформації.
Колегія суддів зауважує, що форма, зміст та прохальна частина інформаційного запиту від 06.07.2023 не дозволяє кваліфікувати його, як заяву про зарахування стажу, а тому відповідачем надано в межах своїх повноважень та з огляду на наявну у нього інформацію змістовну відповідь із зазначенням права її оскарження.
Разом з цим, позивачем не оскаржено надану відповідь, водночас подано позовну заяву про зобов'язання відповідача зарахувати спірний період до стажу його державної служби за відсутності, як відповідного звернення до суб'єкта владних повноважень так і відмови останнього у вчиненні таких дій.
З аналізу вищезазначеного запиту на отримання інформації та наданої на нього відповіді, а також виходячи з сфери дії наведеного Закону № 2939-VI та суті питань позивача, викладених у запиті від 06.07.2023, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не звертався до відповідача з вимогою про зарахування спірного періоду з 14.07.1993 по 03.08.1994 до стажу державної служби, а надана Харківською обласною прокуратурою відповідь від 18.07.2023 № 27-189 вих-23 не є відмовою у такому зарахуванні, тобто за своєю правовою природою не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, оскільки вказаний лист лише фіксує певні обставини та умови проходження служби та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Такий лист не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов'язкового характеру для позивача.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Між тим, як встановлено частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У свою чергу, відповідно до статті 78 КАС України, підставами для звільнення від доказування певних обставин є лише встановлення цих обставин судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили; визнання судом цих обставин загальновідомими; визнання цих обставин сторонами, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
З огляду на наведене, колегія суддів, не спростовуючи наявності у відповідача як суб'єкта владних повноважень обов'язку доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, вказує на те, що позивач не звільнений від доказування обставин, які покладено ним в основу позовних вимог.
Окремо слід зазначити, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 по справі № 520/1094/24 витребувано у позивача докази відмови відповідача зарахувати спірний стаж та зобов'язано надати витребувані докази до суду у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали суду.
Водночас, позивачем таких доказів ані до суду першої ані до суду апеляційної інстанцій надано не було.
Враховуючи, що метою подання запиту на публічну інформацію є отримання публічної інформації, такий запит не може мати наслідком проведення перерахунку стажу позивача на посадах в органах прокуратури та не спричиняє обов'язку для відповідача щодо проведення нового обрахунку стажу.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено обставин, які покладено ним в основу позовних вимог та, як наслідок наявність порушеного права, та взагалі спору, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Надаючи оцінку переліченим ОСОБА_1 порушенням норм процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Так, за приписами пункту 10 частини 1 статті 4 КАС України письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 12 КАС визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 229 КАС України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Згідно з частиною 2 статті 229 КАС України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання.
Частиною 3 статті 229 КАС України встановлено, що технічний запис та протокол судового засідання після закінчення судового засідання долучаються до матеріалів справи. Порядок зберігання технічного запису судового засідання та долучення його до матеріалів справи визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
За приписами частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною 3 статті 230 КАС України протокол судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно, але не пізніше наступного дня після судового засідання і приєднується до справи.
Відповідно до частини 4 статті 230 КАС України під час здійснення повного фіксування судового засідання технічними засобами, а також проведення судового засідання в режимі відеоконференції протокол судового засідання створюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Протокол судового засідання скріплюється електронним підписом секретаря судового засідання і приєднується до справи.
З аналізу вищенаведених норм процесуального права вбачається, що визначальним для здійснення фіксування судового засідання технічним засобом та ведення протоколу є сам факт проведення судового засідання, водночас розгляд справи у письмовому провадженні не передбачає проведення судового засідання, а отже і не вимагає ведення протоколу судового засідання.
Беручи до уваги, що дану справу розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, підстави для ведення протоколу судового засідання, якого фактично не відбувалось, відсутні, як і порушення норм процесуального права в діях суду першої інстанції. Доводи позивача у цій частині ґрунтуються на помилковому трактуванні норм процесуального закону та не можуть бути взятими до уваги судом апеляційної інстанції.
Щодо не надання можливості позивачу скористатись правом на подання відповіді на відзив, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок подання відповіді на відзив встановлено статтею 163 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 163 КАС України, у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Згідно з частиною 3 статті 163 КАС України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дасть змогу позивачу підготувати свої пояснення, міркування та аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Так, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 по справі № 520/1094/24 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зокрема, роз'яснено позивачу його право подати відповідь на відзив - у п'ятиденний строк з дня отримання відзиву на позов, у разі його подання відповідачем, дотримуючись, вимог ст. 163 КАС України.
Копію зазначеної ухвали доставлено до електронного кабінету позивача 25.01.2024 о 01:04, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 49).
09.02.2024 до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, зареєстрований за вхідним номером 01-26/13206/24 (а.с. 50).
У додатках до відзиву наявна накладна № 6102410196416, якою підтверджено направлення відзиву на адресу позивача засобами поштового зв'язку 06.02.2024.
Відповідно до трекінгу відправлення 24.02.2024 адресат відмовився від одержання зазначеного поштового відправлення, що і мало наслідком не надання відповіді на відзив.
Щодо вимоги апелянта про винесення окремої ухвали відносно судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 та направлення її до Вищої ради правосуддя, колегія суддів зазначає.
Згідно зі статтею 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 6, 8 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно (частина третя статті 249 КАС України).
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
Отже, окрема ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
Враховуючи вище зазначені правові норми та результати апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для винесення окремої ухвали.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 520/1094/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова