Іменем України
27 червня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1492/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Ракицької Ірини Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні суду перебуває справа за позовом адвоката Ракицької Ірини Миколаївни (далі - представник позивача, Ракицька І.М.) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - відповідач, УСЗН Сєвєродонецької міської ВА), яким просила:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області надати відповідь на заяву ОСОБА_1 від 15 лютого 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2008 року позивач має статус ветерана війни - інваліда війни 2 групи.
ОСОБА_1 отримує щорічно разову грошову допомогу до 5 травня, яка за 2021 рік сплачена у розмірі 3906 грн. Позивач 15 лютого 2022 року звернувся до відповідача з метою перерахунку разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з відповідною заявою (надіслано поштою), на яку відповіді не отримав, перерахунку та доплати проведено не було.
Представник позивача вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує законні інтереси позивача.
Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:
-ухвалою суду від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано відповідачу надати відзив на позов та зобов'язано протягом п'ятнадцяти днів надати додаткові докази по справі;
- ухвалою суду від 22.09.2023 повторно витребувано додаткові докази від відповідача;
- ухвалою суду від 22.09.2023 вирішено розглядати справу за правилами загального провадження:
- ухвалою суду від 16.10.2023 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суд від 01.11.2023 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 27.11.2023 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 27.11.2023 продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів;
- ухвалою суду від 22.12.2023 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 15.01.2024 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 31.01.2024 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 06.03.2024 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 28.03.2024 витребувано від позивача додаткові докази;
- ухвалою суду від 26.04.2024 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 17.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті;
- ухвалою суду від 14.06.2024 замінено найменування відповідача по справі.
Відповідач вимоги ухвал суду від 24.07.2023, 22.09.2023, 16.10.2023, 01.11.2023, 27.11.2023, 22.12.2023, 15.01.2024, 31.01.2024, 06.03.2024, 26.04.2024 про витребування доказів не виконав, витребувані цими ухвалами документи не надав правом подати відзив не скористався.
26.06.2024 від представника відповідача на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких повідомив наступне.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, з 25.06.2022 територію Сєвєродонецької міської територіальної громади тимчасово окуповано. В зв'язку з чим Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області здійснює свої повноваження не в повному обсязі. Зокрема, доступ до вхідної та вихідної кореспонденції, особових справ, виплатних відомостей, баз даних тощо на теперішній час відсутній.
Всі первинні та підтверджуючі документи щодо перебування ОСОБА_1 на обліку, а також щодо виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році залишились у приміщенні УСЗН Сєвєродонецької міської ВА, яке знаходиться в м. Сєвєродонецьк Луганської області, що унеможливлює надання відомостей стосовно ОСОБА_1 та належним чином засвідчених доказів.
Представник відповідача зазначає, що на теперішній час надати інформацію стосовно ОСОБА_1 не уявляється можливим через обставини непереборної сили, що не залежать від волі відповідача у справі.
Згідно з частиною дев'ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Керуючись вищенаведеними положеннями КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Від представників сторін на адресу суду надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі.
Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. Вказана обставини підтверджуються копіями паспорту громадянина України позивача, карткою фізичної особи-платника податків та відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 27.10.2008.
Судом встановлено, що 15.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, відповідно до якої просив нарахувати та виплатити недоплачену грошовому допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, а також надати інформацію про фактично виплачену суму з датою виплати.
Доказів надання відповідачем відповіді на вказану заяву в матеріалах справи відсутні.
Не погоджуючись із визначенням відповідачем належного до виплати розміру разової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 1 якої затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - Порядок).
Пунктом 5 Порядку передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Право на отримання грошової допомоги мають громадяни таких категорій (далі - отримувачі грошової допомоги) у таких розмірах, зокрема: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони".
Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та приписи статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції п. 20 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XlV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
Отже, з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у 2021 році становить 14152 грн (1769 грн х 8). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 10246,00 грн. Виплата ОСОБА_1 в 2021 році разової грошової допомоги у сумі 3906,00 грн, що не заперечується позивачем, не відповідає статті 13 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, не можуть змінювати приписів Закону № 3551-ХІІ.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При розгляді даної адміністративної справи суд також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що ненарахування та невиплата у повному обсязі Управлінням соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є протиправною бездіяльністю відповідача. Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Щодо позовних вимог стосовно зобов'язання відповідача надати відповідь на заяву ОСОБА_1 від 15 лютого 2022 року, суд зазначає, що обраний спосіб захисту порушених прав позивача забезпечує їх повне відновлення, відтак додаткових зобов'язань не потребує.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, суд зазначає таке.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та є чинним на теперішній час.
Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що граничний строк звернення до суду з адміністративним позовом, припав на дію воєнного стану в Україні, відтак позивачем дотримано положення статті 122 КАС України та, відповідно, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі зі словесним коригуванням обраного способу захисту прав позивача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 9 Закону України "Про судовий збір", питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Ракицької Ірини Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (код ЄДРПОУ: 24179564, місцезнаходження: Луганська обл., Сєвєродонецький район, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, буд. 15-Б) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова