м. Вінниця
28 червня 2024 р. Справа № 120/2783/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
06.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у зв'язку із досягненням пенсійного віку звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №024550005338 від 20.02.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Разом з тим, оскаржуваним рішенням не зараховано до його страхового стажу наступні періоди роботи:
- з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві;
- з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року, оскільки відсутня сплата внесків згідно бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На переконання позивача, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Крім цього, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, у зв'язку з чим звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 18.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.04.2024 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що неможливо зарахувати до страхового стажу зазначені періоди роботи, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві, а також відсутня сплата внесків згідно бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відтак, у відповідача відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періодів з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
13.02.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування".
Розглянувши заяву та надані позивачем документи, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №024550005338 від 20.02.2024 року, зазначивши, що у заявника відсутній необхідний страховий стаж.
Зокрема, до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди його роботи:
- з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві;
- з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року, оскільки відсутня сплата внесків згідно бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).
Частина 1 статті 9 Закону № 1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії на підтвердження стажу роботи надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Зі змісту трудової книжки вбачається, що позивач у період з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року працював в колгоспі імені "Мічуріна";
у період з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року працював у Райгородській неповній середній школі;
у період з 05.04.2005 по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року працював в СТОВ "1 Травня".
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №024550005338 від 20.02.2024 року вбачається, що страховий стаж позивача становить 23 роки 01 місяць 26 днів.
Разом з тим, вказаним рішенням не зараховано періоди роботи позивача: з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві, з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року, оскільки відсутня сплата внесків згідно бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Постанова № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом третім Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Основні положення), згідно з пунктом першим яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Таким чином, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника у громадському господарстві, прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.
Як уже зазначалося судом, відповідачем не зараховано до стажу позивача періоди його роботи в колгоспі з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Проте, відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 , копія якої наявна у матеріалах справи, суд встановив, що у ній є записи під №12, 13 про те, що позивач працював у колгоспі, зокрема колгоспі імені "Мічуріна".
Зважаючи на наявні у матеріалах справи копії трудової книжки, судом встановлено, що вказані записи скріплені печатками підприємств, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Відсутність коду підприємства на печатці підприємства у трудовій книжці жодним чином не спростовує факту роботи позивача на підприємстві та достовірності зазначеної у ній інформації, оскільки невідповідність печатки установленим законодавством вимогам може ставитись у провину лише підприємству та його посадовим особам.
Тобто, записи у трудовій книжці чітко містять відомості щодо роботи позивача у спірні періоди, а надавати уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише у разі коли відсутні відомості у трудовій книжці. Відповідачем, у свою чергу, не надано належних доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (у частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості.
При цьому, за відсутності записів у трудовій книжці про невиконання річного мінімуму трудової участі у колгоспі та факту сплати за роботу зарплати, суд доходить висновку, що позивач виконував річний мінімум.
Щодо підстав відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року, оскільки відсутня сплата внесків згідно бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм, обов'язки по сплаті страхових внесків, а також звітування про найманих працівників (застрахованих осіб) та відповідальність за неналежне їх виконання покладена на страхувальника.
Суд зауважує, що причиною відсутності щодо позивача відомостей про роботу в Реєстрі застрахованих осіб могло стати неналежне виконання роботодавцем (страхувальником) обов'язків із сплати внесків та подання звітності за встановленою формою.
Виходячи із встановлених у цій справі обставин, внаслідок невиконання страхувальником своїх обов'язків тягар негативних наслідків у вигляді неврахування періоду роботи до страхового стажу та відмови у призначенні пенсії покладено на позивача, що є неприпустимим та суперечить основним засадам в сфері соціального захисту.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17.07.2019 року (справа № 144/669/17) та від 20.03.2019 року (справа № 688/947/17), за змістом якої, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку.
Враховуючи те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком, твердження позивача щодо протиправності дій відповідача є необґрунтованими. Тобто, в цій частині позовні вимоги мають бути задоволенні саме у спосіб визнання протиправним рішення відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року, а відтак, рішення №024550005338 від 20.02.2024 року слід визнати протиправним та скасувати.
Разом із тим, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно з частиною 1 вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення". Так, відповідно до пункту третього цієї постанови, виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд, крім іншого, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року.
З метою належно захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року та повторно розглянути заяву позивача від 13.02.2024 року, з урахування висновків суду.
Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №024550005338 від 20.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.02.1991 року по 01.11.1993 року, з 15.11.2001 року по 31.12.2001 року, з 05.04.2005 року по 30.11.2005 року та з 01.12.2005 року по 28.02.2006 року та повторно розглянути заяву позивача від 13.02.2024 року, з урахування висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 807,46 грн. (вісімсот сім гривень сорок шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович