465/693/24
2-а/465/165/24
Іменем України
27.05.2024 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.
з участю секретаря судових засідань Венгринюк О.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції Гриценка Сергія Анатолійовича про скасування постанови серії ЕНА № 1042544 від 30.11.2023 року про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови серії ЕНА № 1042544 від 30.11.2023 року про накладення адміністративного стягнення. В обґрунтування своїх вимог вказав, що ОСОБА_1 30.11.2023 року, керуючи автомобілем марки «MERCEDES-BENZ», рухався по вулиці Городоцька у м. Львові. Був зупинений інспектором 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області - старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 . На вимогу інспектора позивач надав посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та окремо пред'явив посвідку на постійне проживання на території України. Після перевірки документів інспектор повідомив, що його посвідчення водія було видано Республікою Грузія, яке не дійсне на території України, а також, що його потрібно було змінити протягом 60-ти днів, тому, за словами інспектора, позивач не мав права керування транспортним засобом, що пізніше стало підставою для складення постанови серії ЕНА № 1042544 від 30.11.2023 року, відповідно до якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. Зазначає, що вказана постанова не відповідає вимогам Закону України «Про правовий режим воєнного стану, Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», а також постанові Кабінету Міністрів України №184 від 03.03.2022 року "Про деякі питання допуску водіїв до керуванням транспортними засобами", відповідно до п.п.2 п.1 якої у період дії воєнного стану строк дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, у разі його закінчення у період дії воєнного стану, продовжується на рік і після цього підлягає заміні..
Відтак, на думку позивача, останній мав право керувати транспортним засобом з посвідченням водія, виданим Республікою Грузія, у період дії воєнного стану та протягом року, оскільки позивач переїхав на постійне місце проживання в Україну. Відповідач не брав до уваги посвідку на постійне місце проживання та на розмови про те, що позивач має право керувати транспортним засобом реагував негативно. Посвідка на постійне місце проживання позивача видана 03.08.2023 року. Постанова про накладення адміністративного стягнення була винесена 30.11.2023 року. З цього слідує, що на момент винесення постанови між отриманням посвідки та постановою пройшло 120 днів, тобто 3 місяці 29 днів. Як зазначає позивач, згідно постанови Кабінету Міністрів України №184 у особи, яка отримала посвідку на постійне місце проживання, строк дії посвідчення водія дійсне протягом року, а після цього підглядає заміні. Тобто, обов'язок позивача щодо заміни посвідчення водія виникає з 03.08.2024 року для можливості продовження користуванням ним транспортним засобом. Зважаючи на викладене, вважає, що ПДР України не порушив, у зв'язку з чим просить оскаржувану постанову про притягнення до адміністративної відповідальності скасувати.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 19.03.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Окрім того, поновлено позивачу строк для звернення до суду із позовною заявою про скасування постанови.
17.04.2024 року представником Департаменту патрульної поліції подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду. Клопотання обґрунтоване тим, що позовна заява подана позивачем 29.01.2024 року, a постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1042544 винесена 30.11.2023 року. На переконання представника, позивач пропустив строк на оскарження постанови, оскільки відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
24.04.2024 року представником Управління патрульної поліції у Львівській області подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що інспектор Управління, приймаючи рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, діяв в межах власної дискреції, яка визначається завданнями та функціями, передбаченими Законом України «Про Національну поліцію», КУпАП та посадовою інструкцією поліцейського. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, інспектором Управління винесено постанову по вказаній справі відповідно до ст.283 КУпАП на місці вчинення правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення є обґрунтована, ухвалена на підставі та у порядку, передбаченому законодавством. Інспектором Управління до позивача застосовано адміністративне стягнення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, санкція якого передбачає штраф у розмірі 3400 грн. Дане стягнення, як вказує представник, застосоване в чіткій відповідності до закону та його метою є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень. А тому, просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив такі задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Відповідач в судові засідання не з'явився, хоча неодноразово у встановленому законом порядку повідомлявся про час і місце таких.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 частина перша статті 4 КАС України).
Частиною третьою статті 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої-сьомої статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Водночас, позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.09.2020 року у справі №742/2298/17, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Розглядаючи справу, суд виходить з того, що належним відповідачем в даній категорії справ повинен бути суб'єкт владних повноважень, а саме орган, який таке стягнення застосував (виніс постанову).
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 742/2298/17 від 17.09.2020 року, згідно з яким, належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.
Правовий висновок щодо обґрунтованості відмови у позові, пред'явленого до неналежного відповідача, зроблено також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц.
Суд зауважує, що позивачем подано до Франківського районного суду м. Львова позовну заяву та відповідачем в такій визначено інспектора 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області - старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 .
Чинним законодавством України, а саме ст.ст. 213, 222 КУпАП, визначено, що уповноваженим працівникам органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, надано право від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, зокрема за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 126 КУпАП.
Частиною третьою статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, інспектори відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме від імені органів Національної поліції і її територіальних органів.
Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені цим кодексом Кодексу.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року в справі № 724/716/16-а.
Відтак, позовні вимоги заявлені позивачем до неналежного відповідача. Суд також зазначає, що сторонами не заявлялося клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача. Процесуальний закон позбавляє суд можливості здійснювати заміну відповідача за власною ініціативою, без наявності відповідного клопотання сторони у справі.
Поряд із цим, Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП до участі у справі в якості належного відповідача залучене не було.
Позивачем чи представником відповідача клопотання про заміну первісного на належного відповідача не заявлялось, жодних клопотань під час розгляду справи, зокрема про заміну первісного саме на належного відповідача, а також згоди на заміну первісного відповідача належним відповідачем не надавалось.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до інспектора 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області - старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 про скасування постанови серії ЕНА № 1042544 від 30.11.2023 року про накладення адміністративного стягнення слід відмовити.
При цьому, позивач не позбавлений права звернутися до суду з аналогічним позовом до належного відповідача, яким має бути Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, а тому, його право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не порушено.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 286 КАС України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до інспектора 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області - старшого лейтенанта поліції Гриценка Сергія Анатолійовича про скасування постанови серії ЕНА № 1042544 від 30.11.2023 року про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Інспектор 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області - старший лейтенант поліції ОСОБА_2 , м. Львів, вул. Перфецького, 19.
Cуддя Величко О.В.