26 червня 2024 року м. Харків Справа № 922/4954/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
при секретарі Семенові О.Є.
за участю:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Маматова Сергія Михайловича (вх. №1154Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2024 року у справі №922/4954/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Жигалкін І.П.), повний текст якого складено 08.04.2024 року
за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", м.Київ
до Фізичної особи - підприємця Маматова Сергія Михайловича, м.Харків
про стягнення 421 484,80 грн.,
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.03.2024 року у справі № 922/4954/23 позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Маматова Сергія Михайловича на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" заборгованості, яка виникла за Кредитним договором №2538016270-КД-1 від 15.12.2020, в загальній сумі 367 848,39 грн. (де: заборгованість за кредитом - 349679.28 грн.; заборгованостi за процентами - 18169,11 грн.), а також суму судового збору 5057,82 грн.; закрито провадження у справі №922/4954/23 в частині стягнення заборгованості за Кредитним договором №2538016270-КД-1 від 15.12.2020, як тіло кредиту у розмірі 53 636,41 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Фізична особа - підприємець Маматов Сергій Михайлович з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2024 року у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами у сумі 18169,11 грн. та судового збору у сумі 5057,82 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.
Апелянт погоджуючись із обставинами отримання кредитних коштів заперечує щодо нарахування процентів за прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором, вважаючи, що АТ КБ "ПриватБанк" в цій частині позовні вимоги обґрунтовує пунктом 2.10 Додаткової угоди до Кредитного договору №2538016270-КД-1, правовою підставою якого є стаття 625 ЦК України.
В п. 2.10 Додаткової угоди також вказано, що цей пункт угоди обґрунтовується статтею 625 ЦК України. При відсутності простроченої заборгованості, процентна ставка згідно з п. 2.3 Додаткової угоди складає - 3 %.
Пункт 2.10 Додаткової угоди до Кредитного договору не може застосовуватись у вирішенні даного спору виходячи з того, що пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України встановлено - "у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З боку банку відсутні правові підстави нарахування таких процентів по Кредитному договору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 “Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану” встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Маматова Сергія Михайловича на рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2024 року у справі №922/4954/23 залишено без руху; останнього зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
22.05.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява (вх.№ 7067) на виконання вимог ухвали суду від 07.05.2024 року, яку разом з додатками, долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Маматова Сергія Михайловича на рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2024 року у справі №922/4954/23; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "26" червня 2024 р. о 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі “Електронний суд”; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4954/23.
27.05.2024 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи (вх.№ 7315).
19.06.2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8314), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що позивач не застосовував підвищену відсоткову ставку за прострочену заборгованість, а також не нараховував і не заявляв до стягнення неустойку або інфляційні втрати; відповідач отримання суми кредиту не заперечує, однак в порушення взятих на себе договірних зобов'язань за Кредитним договором припинив здійснювати щомісячні платежі, передбачені кредитним договором, що і слугувало причиною для звернення позивача з позовом; повернення позичальником кредитних коштів та процентів за користування ними не є відповідальністю у розумінні цивільного законодавства України, а є виконанням своїх зобов'язань за кредитним договором у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим, апелянтом не доведено наявності правових підстав для звільнення його від цього обов'язку перед позивачем; положення п. п. 18, 19 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України, на які посилається апелянт, не звільняють його від відповідальності щодо сплати тіла кредиту та відсотків, оскільки відсоткова ставка по Кредитному договору передбачена договором, а тому дія ст. 625 ЦК України на договірні відносини між позивачем та відповідачем не розповсюджується.
Представники позивача та відповідача у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 26.06.2023 року не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за їх відсутності; фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з введенням 24.02.2022 року на території України воєнного стану, з метою дотримання розумного балансу між реалізацією права на апеляційне оскарження і принципу юридичної визначеності, копію ухвали суду апеляційної інстанції від 23.05.2024 року було надіслано на вказану офіційну електронну адресу: ФОП Маматову С.М.- ІНФОРМАЦІЯ_1 /ua та отримані за цією електронною адресою: ФОП Маматовим С.М.- ІНФОРМАЦІЯ_1 /ua, що підтверджується роздруківкою електронного листування, яка міститься у матеріалах справи.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2022 року у cправі №911/1808/21, де, зокрема, вказано, що порядок використання для обміну документами електронної пошти встановлено Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", в якому зазначено, що порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.
Ухвалу суду від 23.05.2024 року надіслано АТ Комерційний Банк "ПриватБанк" до електронного кабінету в системі "Електронний суд".
05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв'язку, в зв'язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).
Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвалу суду апеляційної інстанції від 23.05.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у призначене судове засідання.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
15.12.2020 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ФОП Маматовим С.М. укладено Кредитний договір № 2538016270-КД-1 (далі - Кредитний договір) відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 1302600,00 грн. п. А.2. Кредитного договору) із терміном повернення 01.12.2022 (пп. А.3., 1.2., 2.2.3. кредитного договору). Пунктом 6.1. Кредитного договору було визначено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.
22.12.2020 року на поточний рахунок відповідача 20630052141302 було перераховано кредитні кошти у розмірі 1 300 000.00 грн., що підтверджується копіями виписки по рахунку 20630052141302 та платіжним дорученням №DN162B00EJ від 22.12.2020 року.
15.12.2020 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода №1 до кредитного договору (далі - Додаткова угода) відповідно до підпункту “а” пункту 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3. Кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємства та умов Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.
Сторони передбачили згідно із п. 2.1. Додаткової угоди за користування кредитом на умовах та в порядку визначених Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить 13.12 % річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 5%.
Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладення цієї Додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.
Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що с останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.
Відповідно до п. 2.2. Додаткової угоди у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3, 2.7 цієї Додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі: * в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення; * в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5% річних; *в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.
Пунктом 2.7. Додаткової угоди визначено, що погашення кредиту (тілa) позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід'ємною частиною цієї Додаткової угоди.
Для здійснення погашення кредиту та сплати інших платежів за Кредитним договором відповідачу було відкрито рахунок 29096025901318 (п. А.4. Кредитного договору).
Відповідач не заперечує порушення своїх зобов'язань за Кредитним договором, припинивши здійснювати щомісячні платежі, які передбачені Графіком платежів.
Позивач посилається на те, що заборгованість боржника перед банком за Кредитним договором станом на 13.11.2023 року становить 421484.80 грн., з яких: 403315.69 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 18169.11 грн. - заборгованості за процентами.
Після відкриття провадження у справі в господарському суді першої інстанції, відповідачем було частково сплачено заборгованість, а саме внесено кошти в загальному розмірі 52 321.84 грн., які було зараховано в погашення заборгованості за кредитом (тілом кредиту).
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла за кредитним договором №2538016270-КД-1 від 15.12.2020 року в загальній сумі 421 484,80 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 403 315.69 грн., заборгованість за процентами у розмірі 18 169,11 грн.
28.03.2024 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Стаття 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
В частині 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.2 ст.345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Так, п. 2.10 Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору викладено у такій редакції: “За користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додаткової угодою, позичальник сплачує Банку Базову процентну ставку. Базова процентна ставка за кредитом змінювана, та становить на дату укладення цієї Додаткової угоди розмір 13.12 % річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 5.00%; де Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання цієї Додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.
Дані про величину індексу UIRD є загальнодоступними в мережі інтернет на офіційному сайті Міністерства Фінансів України.".
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частинами 1, 4 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
У правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц, зокрема зазначено, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Аргументи апелянта щодо того, що погоджуючись із обставинами отримання кредитних коштів він заперечує щодо нарахування процентів за прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором, вважаючи, що АТ КБ "ПриватБанк" в цій частині позовні вимоги обґрунтовує пунктом 2.10 Додаткової угоди до Кредитного договору №2538016270-КД-1, правовою підставою якого є стаття 625 ЦК України; вказує на те, що в п. 2.10 Додаткової угоди також вказано, що цей пункт угоди обґрунтовується статтею 625 ЦК України; при відсутності простроченої заборгованості, процентна ставка згідно з п. 2.3 Додаткової угоди складає - 3 %; пункт 2.10 Додаткової угоди до Кредитного договору не може застосовуватись у вирішенні даного спору виходячи з того, що пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України встановлено - "у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), а отже з боку банку, на думку апелянта відсутні правові підстави нарахування таких процентів по Кредитному договору, не приймаються з огляду на таке.
Так, відповідно до Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану” № 2120-IX від 15 березня 2022 року, який набув чинності 17 березня 2022 року, було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його п. 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов'язань.
За матеріалами справи позивач не застосовував підвищену відсоткову ставку за прострочену заборгованість, а також не заявляв до стягнення неустойку або інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України.
Повернення позичальником кредитних коштів та процентів за користування ним не є відповідальністю у розумінні цивільного законодавства України, а є виконанням своїх зобов'язань за кредитним договором у спірних правовідносинах.
Положення п. п. 18, 19 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України, на які посилається апелянт, не звільняють його від відповідальності щодо сплати процентів за користування кредитом, оскільки відсоткова ставка по кредитному договору передбачена договором (з урахуванням Додаткової угоди), а тому дія ст. 625 ЦК України на договірні відносини між кредитодавцем та позичальником не розповсюджується.
А отже, відповідне нарахування процентів за користування кредитом не суперечить вимогам чинного законодавства та погоджено умовами Кредитного договору з урахуванням умов Додаткової угоди.
Отже, сторони погодили умови Кредитного договору №2538016270-КД-1 від 15.12.2020 року та умови Додаткової угоди № 1 до договору у тому числі передбачені п. 2.10 Додаткової угоди нарахування процентної ставки, яка є змінюваною, становить на дату укладення Додаткової угоди у розмірі 13,12% річних; при цьому зазначеним пунктом сторони передбачили розмір базової процентної ставки визначений за відповідною формулою.
Також, між іншим, у правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, вказано на те, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує “чужі” грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому. Поняття “користування кредитом”, яким послуговуються скаржники, є окремим випадком “користування чужими коштами”. Термін “користування чужими коштами” Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін “користування чужими коштами” може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за “користування кредитом” (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно “користуватися кредитом”, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за “користування кредитом”) за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за “користування кредитом” поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 367848, 39 грн. (заборгованість за кредитом (тiлом кредиту) - 349 679.28 грн.; заборгованостi за процентами - 18169,11 грн.).
Разом з цим, після відкриття провадження у справі, відповідачем частково сплачено заборгованість за тілом кредиту у розмірі 53 636,41 грн.
За змістом п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження якщо, зокрема, відсутній предмет спору.
А отже, беручи до уваги те, що відповідачем сплачено заборгованість після відкриття провадження у справі, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження в частині вимог щодо стягнення 53 636,41 грн. - заборгованості за тілом кредиту.
Отже, висновки місцевого господарського суду про задоволення позову частково відповідають принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Маматова Сергія Михайловича залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2024 року у справі №922/4954/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28.06.2024 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов