19 червня 2024 року м. Харків Справа № 922/202/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А. , суддя Фоміна В.О.,
при секретарі судового засідання Фурсової А.М.,
за участю представників:
від позивача - Дударенко А.Д. - на підставі правничої (правової) допомоги серії АЕ №1287913 від 22.05.2024;
від відповідача - Колісниченко А.С. - на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серії АР №1163055 від 15.02.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни (вх.№ 937 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 (повний текст складено 21.03.2024, суддя Калініченко Н.В.)
у справі №922/202/24
за позовом фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни, м. Дніпро,
до фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни, м. Харків,
про стягнення коштів,
Позивач, фізична особа-підприємець Швець Анна Олександрівна, звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни, про стягнення коштів за договором купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023 у загальному розмірі 140 706,02 грн, з них: 124 800,00 грн - грошові кошти, переховані в якості попередньої оплати за договором, 15 906,02 грн - пеня. До стягнення також заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 позов фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 124 800,00 грн, перераховані в якості попередньої оплати за договором купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023, пеню в розмірі 12 623,61 грн, судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 957,36 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В обґрунтування прийнятого у справі рішення, господарський суд першої інстанції зазначає таке:
- сторонами укладено договір від 27.07.2023 в письмовій формі шляхом обміну його сканованими копіями у відповідності до ст.ст. 205, 207 Цивільного кодексу України;
- зі змісту умов укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов'язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 Цивільного кодексу України;
- в порушення ст.ст. 692, 693 Цивільного кодексу України відповідачем не було здійснено постачання товару на користь позивача, що не спростовано наявними в матеріалах справи документами;
- з огляду на направлення 07.11.2023 та 22.12.2023 позивачем претензій щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів та односторонньої відмови від договору, відпала правова підстава для утримання майна та стягнення у відповідності до ст.ст. 693, 651, 1212 Цивільного кодексу України грошових коштів у розмірі 124800,00 грн з відповідача на користь позивача;
- з огляду на можливість стягнення неустойки у вигляді пені в період дії договору, тобто до 07.11.2023, у відповідності до ст.ст. 216, 217, 218, 230, 231 Господарського кодексу України, п. 6.3 укладеного між сторонами договору сума пені, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача в межах заявленого періоду, складає 12623,61 грн;
- з огляду на нескладність справи, підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений час адвокатом на надання таких послуг, розумним та пропорційним є стягненням 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та покладення на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судового збору за подання позову пропорційно задоволеним вимогам.
Фізична особа-підприємець Лисюк Алла Олександрівна не погодилась з рішенням Господарського суду Харківської області та 10.04.2024 через підсистему "Електронний суд" звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить:
1. Рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі №922/202/24 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову;
2. Залучити до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, а саме: ТОВ "ТБ "Еко Культура" (ЄДРПОУ: 41614335, адреса: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Бардіна, будинок 7);
3. Витребувати у АТ КБ "Приватбанк" (ЄДРПОУ: 14360570), вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094, інформацію:
3.1. Чи перераховувала ФОП Швець Анна Олександрівна (податковий номер НОМЕР_2 ) на банківський рахунок ТОВ "ТД "Еко Культура" (ідент. Код 41614335) грошові кошти у 2023 році?
3.2. Чи перерахувало ТОВ "ТД "Еко Культура" (ідент. код 41614335) на банківський рахунок ФОП Швець Анни Олександрівни (податковий номер НОМЕР_2 ) грошові кошти у 2023 році?
3.3. Інформацію про всі банківські операції, які відбулись між цими особами за 2023 рік.
3.4. Витребувати виписку по рахунку ФОП Швець Анни Олександрівни (податковий номер НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 за 2023 рік.
4. Витребувати у Швець Анни Олександрівни (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) інформацію:
4.1. Інформацію щодо того, з якої саме електронної пошти фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни відбулось листування з фізичною особою - підприємцем Лисюк Аллою Олександрівною щодо укладення договору купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023? У разі надання такої інформації - засвідчені копії такого листування.
4.2. Інформацію, з якого саме мессенжеру (номера телефонів, назва мессенджеру, період листування) відбулось листування фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни з фізичною особою-підприємцем Лисюк Аллою Олександрівною щодо укладення договору купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023? Надати копії вказаного листування. У разі неможливості через втрату листування - надати інформацію, чи зверталася фізична особа-підприємець Швець Анна Олександрівна до технічної підтримки відповідного мессенджеру з вимогою відновити вказане листування і якщо так, то яка була відповідь?
4.3 Інформацію щодо зміни номера телефону фізичною особою-підприємцем Швець Анною Олександрівною після укладення договору купівлі-продажу №01/27/07 від 27.07.2023, а саме: коли саме було змінено телефон, якими доказами вказане підтверджується, та по якій причині попереднє листування фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни не було перенесено зі старого пристрою на новий?
Надати документи, що підтверджують набуття телефону фізичною особою-підприємцем Швець Анною Олександрівною після укладення договору купівлі-продажу №01/27/07 від 27.07.2023 нового телефону (фіскальний чек, гарантійний талон, інші потрібні документи).
5. Зобов'язати позивача у належній формі надати відповідь на питання по суті спору, а саме:
5.1. Яким конкретним чином відбулася комунікація між фізичною особою-підприємцем Швець Анною Олександрівною та фізичною особою-підприємцем Лисюк Аллою Олександрівною щодо укладення, оплати та виконання договору № 01/27/07 від 27.07.2023?
5.2. Яким чином був укладений (підписаний) договір № 01/27/07 від 27.07.2023 та чи наявний у фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни оригінал вказаного договору?
5.3. Яким чином було отримано рахунок фізичною особою-підприємцем Швець Анною Олександрівною № 27/07 від 27.07.2023, в подальшому оплачений на підставі платіжної інструкції № 49 від 01.08.2023?
5.4. Хто такий Денис (прізвище та по-батькові відповідачу не відомо), тел. НОМЕР_5 , якщо такий позивачці відомий, та яким чином фізична особа-підприємець Швець Анна Олександрівна взаємодіяла із вказаною особою під час укладення та виконання договору?
5.5. Якщо відповідь на попереднє питання негативна, то чи відомий фізичній особі-підприємцю Швець Анні Олександрівні власник мобільного номеру НОМЕР_5 та чи комунікувала ОСОБА_1 колись за вказаним номером телефону?
5.6. Кому ще ОСОБА_1 надсилала платіжну інструкцію № 49 від 01.08.2023 щодо оплати рахунку № 27/07 від 27.07.2023 (копію, примірник), окрім подання її до суду разом з цим позовом?
5.7. В яких правовідносинах перебуває ОСОБА_1 із ТОВ "ТБ "Еко Культура" (ЄДРПОУ: 41614335)?
- вирішити питання про розподіл судових витрат, докази реальності понесення та сплати витрат на професійну-правничу допомогу відповідачем у цій справі будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що:
- воля сторін як під час укладення, так і під час виконання правочину була спрямована саме на оплату поставленого товару позивачем у справі, а поставку вказаного товару за вказівкою позивача саме ТОВ "ТБ "Еко Культура", яке своєю поведінкою у вигляді отримання товару без зауважень підтвердило факт своєї обізнаності про вчинення правочину та наявність власного волевиявлення на його укладення;
- вказівка в переписці щодо направлення набутого за договором товару на користь третьої особи ТОВ "ТБ "Еко Культура" (м. Дніпро, відділення Нової пошти № 21) та подальше повідомлення про отримання товару - є належною вказівкою відповідно до ст. 636 Цивільного кодексу України щодо виконання обов'язку на користь третьої особи, а повідомлення про належне отримання товару з подякою -підтвердження кредитором належного виконання відповідачем своїх зобов'язань;
- укладення між сторонами договору у формі листування у відповідному месенджері та підтвердження виконання таким чином є усталеним у певній сфері цивільних відносин, а тому є звичаєм та має враховуватися та прийматись судом. Відповідну позицію відповідач обґрунтовує правовою позицією Об'єднаної палати Верховного Суду в постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, постановах Верховного суду від 21.12.2023 у справі №910/11210/22, від 18.01.2023 у справі № 910/15383/21, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі № 442/3516/20, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21 та ін.;
- позивач з відповідачем застосовували доктрину листа у відповідь, що полягало у виставленні позивачу рахунку № 27/07 від 27.07.2023 та зворотною його оплатою відповідачем з направленням доказів такої оплати, направлення позивачем сканованої копії договору купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023 зі сканованим підписом та направлення у відповідь позивачем сканованої копії договору з власним сканованим підписом;
- електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього, відповідно, копії наданого листування є тим електронним доказом, яким підтверджується ту обставину, що відповідачем повністю виконано свої зобов'язання, які були обумовлені саме з позивачем;
- у відповідності до ст.ст. 13, 16 Цивільного кодексу України позов не підлягає задоволенню у зв'язку із недобросовісною поведінкою позивача на шкоду відповідачу, який добросовісно поклався на ту юридичну ситуацію, яка була створена позивачем;
- відповідач, з огляду на дії з поставки визначеній позивачем особі товару на суму 124800,00 грн, діючи відповідно до наданих вказівок добросовісно та розумно, не може бути позбавлений грошової оплати за вказаний товар, що становить необґрунтоване втручання у його право на мирне володіння його майном;
- судом першої інстанції невірно визначено порядок розгляду даної справи з огляду на обсяг вчинення необхідних процесуальних дій для правильного вирішення спору між сторонами;
- судом порушено норми процесуального законодавства, що полягало в відмові у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ТОВ "ТБ "Еко Культура" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, витребування у банківської установи доказів у справі, надання інформації (у формі пояснень) позивачем у справі.
У зв'язку з відставкою судді Шевель О.В., яка входила до складу колегії суддів, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, на підставі якого сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2024 у справі №922/202/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни на рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі №922/202/24. Призначено справу до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Швець А.О. просить у задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни на рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі № 922/202/24 відмовити в повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі № 922/202/24 залишити без змін (вх.№ 7110 від 22.05.2024).
В обґрунтування своєї позиції у справі вказує про таке:
- в межах даної справи існують обставин, які не спростовані відповідачем у справі: факт укладення договору купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023 в електронному вигляді; ФОП Швець А.О. перерахувала на користь ФОП Лисюк А.О. попередню оплату в сумі 124 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 49 від 01.08.2023; позивач не уповноважувала жодну особу на вчинення будь-яких дій від її імені та в інтересах позивача в рамках правовідносин між нею та відповідачем по договору № 01/27/07 від 27.07.2023, про що свідчить відсутність в матеріалах справи будь-яких довіреностей або інших документів, які підтверджують намір позивача здійснити поставку товару на користь третьої особи;
- відповідач користується грошовими коштами позивача без жодних правових підстав, у зв'язку з чим в силу положень 1212 Цивільного кодексу України, отримані відповідачем грошові кошти в розмірі 124 800,00 грн підлягають поверненню позивачу;
- факт можливої поставки будь-якого товару ФОП Лисюк А.О. на користь ТОВ "ТБ "Еко Культура" знаходиться поза межами предмету доказування в рамках справи №922/202/24 та не впливає на правовідносин між сторонами даної справи;
- висновки Верховного Суду, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі на підтвердження визнання наданого ним листування в месенджері Вайбер між невідомими особами на ім'я Денис та Андрій, як належного доказу поставки позивачу спірного товару, є нерелевантними до обставин справи № 922/202/24, оскільки позивач категорично заперечує проти належності йому акаунту в месенджері Вайбер за номером +380678148266, відсутності буд-якого доведення зв'язку позивача з зазначеними особами;
- в межах даного судового розгляду саме відповідачем порушується принцип добросовісності, дії якого спрямовані на неправомірне заволодіння грошовими коштами позивача;
- суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо проведення розгляду справи в порядку спрощеного провадження, оскільки справа № 922/202/24 не відноситься до категорій спорів, визначених ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, для повного та всебічного встановлення обставин даної справи не вбачалось необхідності проведення судових засідань з повідомленням сторін;
- в розуміння ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України відсутні будь-які підстави для залучення ТОВ "ТБ "Еко Культура" до участі в даній справі в якості третьої особи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження волевиявлення позивача щодо передачі оплаченого товару третій особі - ТОВ "ТБ "Еко Культура";
- витребування запитуваної відповідачем інформації в АТ "КБ "Приват банк" про перерахування грошових коштів між ФОП Швець А.О. та ТОВ «ТД «Еко Культура» у 2023 році та рух коштів на рахунку позивача за весь 2023 рік, має наслідком втручання в приватне життя позивача та її підприємницьку діяльність;
- витребування іншої інформації не входить до предмету доказування у даній справі.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі № 922/202/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши заявлене клопотання відповідача про залучення до участі у розгляді справи на стороні позивача третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а саме ТОВ "ТБ "Еко Культура", судова колегія зазначає таке.
За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо необхідності залучення до участі у справі третьої особи суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення саме з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому щодо сторони спору, з якої у третьої особи є матеріальний зв'язок.
Враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені ст. 269 Господарського процесуального кодексу України таке право у виключних випадках має і суд апеляційної інстанції, однак, за умови визнання необґрунтованою відмови суду першої інстанції в такому залученні або ж визнання обґрунтованими доводи заявника щодо неподання такої заяви до суду першої інстанції. При цьому і в першому і в другому випадках така заява повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги у даній справі стосуються договірних відносин між позивачем та відповідачем.
Водночас, зміст заявлених у даній справі позовних вимог свідчить, що спірні правовідносини стосуються виключно сторін даної справи, будь-які посилання на врегулювання сторонами спірних договірних правовідносин на користь вказаної юридичної особи не підтверджено належними доказами у справі (матеріали справи не містять оригінал договору № 01/27/07 від 27.07.2023 та додатку № 1 до договору, здійснення листування саме між сторонами у справі, на яке посилається відповідач, надаючи паперову копію електронного листування через месенджер Вайбер, а також результат розгляду заяви відповідача про вчинення кримінального правопорушення тощо), про що буде зазначено далі.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що заявником не доведено, що рішення у даній справі, вплине на права та інтереси ТОВ "ТБ "Еко Культура", у зв'язку з чим не знайшла правових підстав для задоволення заяви ФОП Лисюк А.О. про залучення до участі у справі ТОВ "ТБ "Еко Культура" в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.
За результатами розгляду клопотання відповідача про витребування у АТ "Приват Банк" інформації про рух коштів за рахунками ФОП Швець Анни Олександрівни та ТОВ "ТД "Еко Культура", колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Самі лише посилання скаржника на те, що запитувані докази можуть підтвердити правовий зв'язок між ФОП Швець А.О. та ТОВ "ТД "Еко Культура", є необґрунтованими, з огляду на відсутність доведення відповідачем участі останнього у спірних правовідносинах.
Крім того, учасники даної справи не вказують про наявність розрахунку між позивачем та ТОВ "ТБ "Еко Культура" в межах даних правовідносин, відповідне також не вбачається з жодного наявного в матеріалах документу, інформація щодо банківського рахунку відображає лише обіг грошових коштів на відповідному рахунку, а господарські правовідносини позивача з суб'єктом господарювання з інших правових підстав, не входить до предмету доказування у даній справі. Тобто, у заявленому до суду апеляційної інстанції клопотанні заявником не обґрунтовано можливість за допомогою витребуваних доказів доведення обставин, які мають значення для вирішення даної справи та можуть спростувати заявлені по суті позовні вимоги, що виключає підстави для його задоволення.
Щодо заявленого клопотання про надання ФОП Швець А.О. інформації щодо обставин листування з ФОП Лисюк А.О. з приводу врегулювання договірних правовідносин, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 90 ГПК України учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п'ять днів до першого судового засідання.
Згідно з ч. 3 ст. 88 ГПК України підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 90 ГПК України учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання, якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про надання відповідей на питання у суді апеляційної інстанції, є аналогічним заявленим клопотанням у суді першої інстанції.
Судова колегія враховує, що матеріали справи містять письмово надані відповіді позивача на поставлені питання, а саме у відповіді на відзив на позовну заяву (т.1, а.с. 120, 127). Крім того, уповноважений представник ФОП Швець А.О. з'явився в судове засідання під час апеляційного розгляду справи та надав пояснення з приводу всіх питань, які були поставлені відповідачем та судом з метою з'ясування обставин, що мають значення для розгляду справи та зміст яких не суперечить раніше наданим письмовим відповідям.
За таких обставин, судова колегія з огляду на дотримання розумних строків розгляду справи, не вбачає доцільності в окремому складенні позивачем письмових відповідей на питання позивача, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні заявленого клопотання.
Слід також зазначити, що у відповідності до ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції під час розгляду справи було відмовлено відповідачу у задоволенні тотожних клопотань ухвалами суду від 05.03.2024 та 21.03.2024. В свою чергу відповідач в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі № 922/202/24 зазначені ухвали суду не оскаржує. Зокрема, підставою для відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів (вх. № 6697) ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 визначено подання його поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 81 ГПК України за відсутності обґрунтування поважності причин пропуску такого строку. За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження щодо розгляду відповідного клопотання відповідача на стадії апеляційного перегляду рішення суду, яке не було предметом розгляду в суді першої інстанції по суті.
Крім того, за наслідками апеляційного перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі № 922/202/24 судовою колегією розглянуті відповідні заперечення щодо відмови у задоволенні заявлених відповідачем клопотань в суді першої інстанції, за наслідками якого не було встановлено порушень процесуального законодавства з підстав, викладених вище.
Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, колегія суддів встановила наступне.
Як зазначає позивач, засобами електронного зв'язку позивач та відповідач обмінялись примірниками договору купівлі-продажу від 27.07.2023 № 01/27/07 (надалі - договір), скан-копію якого додано до позовної заяви.
За умовами п. 1.1 договору в термін, визначений договором, продавець зобов'язується виготовити та передати у власність покупця продукцію (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР). Мікродобрива та Міндобрива). Для товару сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.
Пунктом 2.2 договору визначено, що загальна сума договору, визначається сукупністю додатків, які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).
Строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього договору (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 8.2 договору договір набуває чинності в момент його підписання обома сторонами і обов'язкового засвідчення печаткою (за наявності такої у покупця) повноважними представниками обох сторін та діє до повних розрахунків.
Сторони домовились, що факсові копії договорів та/або документів матимуть юридичну силу до моменту обміну їх оригіналами (п. 8.4 договору).
Відповідно до п. 8.5 договору з моменту укладення цього договору всі попередні домовленості (зокрема протоколи намірів, листи, телеграми, факси тощо) втрачають юридичну силу. Будь-які зміни або доповнення дійсні лише у випадку, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані повноважними представниками обох сторін (п. 8.5 договору).
Відповідно до п. 9 договору реквізити фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни не мають відомостей щодо номеру телефону покупця.
Згідно п. 1 наданої копії додатку № 1 до договору № 01/27/07 від 27.07.2023 сторонами затверджено асортимент, кількість, ціну та загальну вартість товару, який постачається за договором № 01/27/07 від 27.07.2023 відповідно до таблиці: Фунгіцид Юніформ в кількості 48 л за ціною 124800,00 грн. Загальна вартість товару за даним додатком без ПДВ становить 124800,00 грн 00 коп. Оплата здійснюється на розрахунковий рахунок продавця за виставленим рахунком в національній валюті України (гривні) (т.1, а.с. 11).
Відповідно до п. 2-5 додатку № 1 поставка товару здійснюється не пізніше 5 робочих днів з моменту оплати. Усі інші умови залишаються незмінними і відповідають договору №01/27/07 від 27.07.2023. Додаток укладений у двох оригінальних примірниках, по одному примірнику для кожної зі сторін, і є невід'ємною частиною договору.
01.08.2023 позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату в сумі 124 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 49 від 01.08.2023 (т.1, а.с. 12).
Як зазначає позивач, замовлений та оплачений позивачем товар у визначений договором строк, який настав 08.08.2023, не було поставлено, 07.11.2023 позивач направив відповідачу претензію № 0711/23 з проханням повернути грошові кошти, сплачені в якості попередньої оплати за товар згідно із договором, проте відповіді на претензію позивач не отримав.
22.11.2023 позивач повторно направив відповідачу претензію № 2211/23, якою повідомив про ініціативу щодо розірвання договору у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань з поставки товару у визначений сторонами строк, просив вважати датою розірвання Договору 07.12.2023, а також просив здійснити повернення грошових коштів в сумі 124 800,00 грн, які були сплачені за товар на умовах попередньої оплати.
З огляду на те, що відповідей на вищезазначені претензії з боку відповідача надано не було, грошові кошти позивачу повернуто не було, позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду Харківської області, в якому вказує, що підстава, за якою відповідачем набуті кошти - відпала, тому на момент подання позову у відповідача відсутні будь-які законні підстави для утримання у себе коштів позивача та відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, вони мають бути повернуті позивачу, а також сплачена пеня у розмірі 15 906,02 грн.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За приписами 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).
З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини 2, 4 ст. 207 ЦК України).
Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).
Як встановлено місцевим господарським судом, позивач вказує на укладення 27.07.2023 між фізичною особою-підприємцем Лисюк Аллою Олександрівною (відповідач, продавець за договором) та фізичною особою-підприємцем Швець Анною Олександрівною (позивач, покупець за Договором) договору купівлі-продажу № 01/27/07, надаючи суду паперову копію відповідного електронного документу.
Відповідно до заяв по суті справи позивач визнає факт укладання вказаного договору між сторонами, зокрема, у позові, де на 1 (першому) аркуші зазначено наступне: “27.07.2023 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023 р.”. У поясненнях (вх. № 6853 від 13 березня 2024 року) позивач зазначив, що укладення договору відбулося шляхом обміну його сканованими копіями із підписом.
В свою чергу, відповідач на 4 (четвертому) аркуші відзиву зазначив, що після узгодження усіх істотних умов договору було укладено договір купівлі-продажу № 01/27/07 від 27.07.2023, який був підписаний між позивачем та відповідачем по справі шляхом обміну його сканованих копій через месенджер Вайбер за номером телефону позивача - +380678148266 (за яким відбувалось комунікація з приводу визначення договірних правовідносин між сторонами). Разом з тим, вказує про спрямування волевиявлення сторін на укладення багатостороннього договору із виконанням зобов'язання на користь третьої особи - ТОВ "ТБ "Еко Культура", що було визначено шляхом подальшого листування між сторонами, щодо якого замовчує позивач у справі. Таким чином, відповідач заперечує щодо визначення кінцевих правовідносин між сторонами на умовах, визначених позивачем у поданих до позову документах.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Отже, позивач звертаючи із позовною заявою до суду, зобов'язаний надати до позовної заяви всі наявні в нього докази та довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Таким чином, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, заперечуючи обставину укладення між сторонами договору від 27.07.2023 № 01/27/07, на умовах, вказаних позивачем, надав паперову копію листування в месенджері Вайбер за номером телефону НОМЕР_6 з приводу існуючих між сторонами договірних правовідносин, як єдиного, за яким відбувалось листування між сторонами, що заперечується з боку позивача у справі.
Разом з тим, судова колегія вказує на недоведеність відповідачем підстав для визнання наданого документу паперовою копією електронного доказу у справі, оскільки: по-перше, має місце відсутність встановлення приналежності вказаного номеру телефону ( НОМЕР_6 ) позивачу у справі, зокрема, п. 9 наданої позивачем копії договору купівлі-продажу №01/27/07 від 27.07.2023 не містить посилань на зазначений номер в якості офіційного, за допомогою якого здійснювався телефонний зв'язок з позивачем; позивач заперечує факт приналежності йому вказаного відповідачем номеру телефону ( НОМЕР_6 ).
Судова колегія погоджується з доводами позивача, що висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач в обґрунтування наявності підстав для прийняття наданої ним до суду паперової копії електронного листування в месенджері Вайбер в якості належного доказу у справі, а також доктрина листа у відповідь не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів, якими підтверджується обставина здійснення такого листування саме між сторонами даного спору.
Відповідно до ч.2 ст.91 ГПК письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу (ч.5 ст.91 ГПК).
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу (абз.1 ч.6 ст.91 ГПК).
З метою підтвердження номеру, за яким було здійснено листування в месенджері за допомогою телефонів сторін, позивачем в господарському суді першої інстанції заявлено клопотання про витребування у ФОП Швець Анни Олександрівни оригінал договору купівлі-продажу №01/27/07 від 27.07.2023 та додатку № 1 до нього (т.1, а.с. 107), створені в електронно-цифровій формі, яке було задоволено ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 у справі № 922/202/24 (т.1, а.с. 112-114).
Апеляційний суд також наголошує, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Разом з тим, дослідження доказів унормовано статтею 210 ГПК України.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази (частина перша статті 210 ГПК України).
Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред'являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам (частина третя статті 210 ГПК України).
Частиною п'ятою статті 96 ГПК України унормовано, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Таким чином, дослідження судом безпосередньо оригіналів електронних доказів у разі сумнівів учасника справи має вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (вказаний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).
Як вбачається з матеріалів справи, оригінали всіх доданих до позовної заяви паперових копій електронних доказів, які намагався витребувати у позивача відповідач, суду надані не були, відповідно, дана справа розглянута на підставі наданих позивачем паперових копій таких електронних доказів (договору №01/7/07 від 27.07.2023та додатку №1 до нього), про існування яких, як єдиних документів, на підставі яких було визначено умови договірних правовідносин між сторонами, заперечував відповідач.
При цьому, слід звернути увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов'язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.
В даному випадку позивач на виконання вимог ухвали суду першої інстанції не надав оригінал договору №01/7/07 від 27.07.2023, обмежившись лише зазначенням, що обмін підписаними договором та додатком № 1 до договору відбулось за телефоном; в якому саме масенджері відбулось листування між сторонами та за яким номером телефону позивач не пам'ятає, а перевірити не має можливості, у зв'язку з тим, що усі листування велись нею без резервного копіювання на телефоні, який вона з часом змінила (т.1, а.с. 124).
Відповідне свідчить про неможливість встановлення перш за все факту укладення договору саме в тій кінцевій формі та з тими істотними умовами, на яку посилався позивач, звертаючись з даним позовом до суду, з урахуванням всіх подальших угод щодо змін умов договору, на які посилається відповідач у справі.
На думку судової колегії, в діях позивача має місце явне зловживання наданими їй законом процесуальними правами, що полягає у свідомому замовчуванні номеру телефону, за яким було здійснено листування між сторонами, саме лише посилання позивача на неможливість встановлення номеру телефону, за яким здійснювалась господарська діяльність суб'єкта господарювання, є свідченням недобросовісності в діях учасника справи та має наслідком отримання переваги від своєї непослідовної поведінки у можливості надання доказів у справі, відсутність можливості встановити дійсні обставини існуючих правовідносин між сторонами, щодо врегулювання яких звернувся позивач до суду.
Відтак, оскільки відповідні оригінали письмових доказів не були надані позивачем на вимогу суду першої інстанції, а саме оригінали договору №01/7/07 від 27.07.2023 та додатку № 1 до нього, в силу приписів частини шостої статті 91 ГПК наявні в матеріалах справи копії вказаних документів не повинні братись до уваги як належні письмові докази, якими підтверджуються зміст договірних правовідносин між сторонами.
В даному випадку суд першої інстанції не врахував сталу правову позицію Верховного Суду стосовно необхідності дослідження судом оригіналів документів, які поставлені під сумнів учасником справи, викладеної в постановах від 17.07.2018 року у справі №915/1145/17, від 18.06.2019 у справі № 920/330/18 та від 07.08.2019 у справі №925/2151/14, від 20.04.2020 у справі № 873/131/20, від 12.07.2023 у справі № 902/1076/21, від 24.10.2023 у справі № 902/975/21 тощо, та, без дослідження обставин використання номеру телефону, за допомогою якого між сторонами велось листування, необґрунтовано визнав надану позивачем паперову копію електронний документів в якості доказу у справі.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перш статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Слід зазначити, що судова колегія звертається загалом до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі № 920/659/22.
З огляду на поведінку сторін під час здійснення процесу доказування заявлених у справі вимог, надані сторонами документи та пояснення щодо існуючих між ними правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що обставина укладення договору купівлі-продажу між сторонами у письмовій формі, зокрема, у спрощений спосіб шляхом обміну документами, або усних домовленостей щодо всіх істотних умов договору (порядок поставки товару), тобто існування між сторонами договірних правовідносин щодо виконання зобов'язання на користь позивача або третьої особи, не підтверджені жодними належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, наявними у матеріалах справи, у розумінні статей 74, 76-79 ГПК України.
Не зважаючи на те, що платіжна інструкція від 01.08.2023 № 49 містить посилання на сплату коштів у відповідності до виставленого рахунку, матеріали справи не містять вказаного документу. До того ж виставлення якого також не може ототожнюватися з укладанням договору, оскільки складання та надання рахунку має здійснюватися на виконання досягнутих сторонами домовленостей.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення з позовною заявою ФОП Швець А.О. визначено відсутність правової підстави, з якою пов'язано утримання відповідачем коштів у сумі 124800,00 грн, які мають бути повернуті позивачу на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Зважаючи на викладене, колегія суддів звертає увагу, що згідно принципу "суд знає закони" суд надає правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, а також визначає, яка конкретна правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, однак в межах позовних вимог сформованих самим же позивачем.
Застосовуючи принцип "суд знає закони", судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин норм закону, якими врегульовано договірні правовідносини. Зважаючи на заявлений позивачем предмет та підстави позову, а також надані до матеріалів докази в обґрунтування заявлених вимог, між сторонами у цій справі виникли правовідносини щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів, що врегульовано положеннями глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 Цивільного кодексу України можуть бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
З огляду на викладене необхідною передумовою для застосування судом до спірних правовідносин сторін положень глави 83 Цивільного кодексу України є встановлення відсутності договірного характеру таких правовідносин, зокрема внаслідок їх припинення.
Сторонам не заперечується той факт, що 01 серпня 2023 року позивачем перераховано відповідачу 124 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №49, копія якої наявна в матеріалах справи (т.1, а.с. 12).
Оскільки судом встановлено відсутність врегульованих між сторонами договірних правовідносин, має місце набуття відповідачем грошових коштів без наявності для цього правової підстави. Відтак вимога в частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 124 800,00 грн з відповідача на користь позивача підлягає задоволенню у відповідності до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України.
В свою чергу, за змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Як встановлено судом вище, матеріали справи не містять оригіналу укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товару №01/7/07 від 27.07.2023, а наведені в наданій паперовій копії електронних документів не є такими, що регулюють (встановлюють, змінюють чи припиняють) правовідносини сторін.
З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати товару не передбачена законодавчими актами.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні вимоги про стягнення пені судом слід відмовити, рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Щодо оскарження рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, судова колегія зазначає таке.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги адвокатом від 01.01.2024, укладений між Фізичною особою-підприємцем Швець Анною Олександрівною (клієнт) та Адвокатським бюро “Анастасії Дударенко” (адвокат). Згідно із актом № 1 від 05.01.2024 до цього договору адвокат з 01.01.2024 по 05.01.2024 на виконання умов договору надав клієнту юридичні послуги згідно із договором, а клієнт прийняв надані послуги (п. 1).
Відповідно до п. 2 наданого акта № 1 вартість послуг згідно з п. 3.1 договору з розрахунку 1 000,00 грн за кожну годину роботи становить 9 000,00 грн та складається з: написання тексту позовної заяви ФОП Швець А.О. до ФОП Лисюк А.О. до Господарського суду Харківської області про повернення грошових коштів в сумі 124 800,00 грн та стягнення штрафних санкцій, за 9 годин роботи адвоката.
Також, на підтвердження оплати наданих послуг, позивачем надано платіжну інструкцію № 167 від 09.01.2024 у розмірі 9 000,00 грн.
У відзиві на позов відповідач виклав клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що було враховано місцевим господарським судом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимоги відповідача в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за надані Адвокатським бюро послуги на суму 5000,00 грн., враховуючи ступінь складності справи (малозначна справа) та неспівмірність (непропорційність) з предметом спору з врахуванням ціни позову, та беручи до уваги наявність заперечень іншої сторони відносно поданої заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
За результатами апеляційного перегляду рішення колегія суддів вважає , що витрати відповідача на професійну правничу допомогу з урахуванням прийнятого у справі рішення у даній справі в сумі 5000,00 грн - доведеними і необхідними.
Як видно з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито судом 23.01.2024 та завершено 21.03.2024 ухваленням рішення на користь відповідача. Судом апеляційної інстанції скасовано оскаржуване рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення 12623,61 грн пені.
Адвокат відповідача брав участь у судових засіданнях, готував необхідні процесуальні документи для захисту прав та інтересів свого довірителя, тому розмір стягнутих судом витрат відповідає критерію розумності та витраченому адвокатом часу на надання професійної правничої допомоги, позивач та Адвокатське бюро погодили фіксований розмір плати за надання правничої допомоги (п.2 акту приймання-передачі послуг з надання правової допомоги адвокатом від 05.01.2024 до договору про надання адвокатських послуг від 01.01.2024), що відповідає ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування правових норм, які регулюють питання, пов'язані з відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
У господарському процесі обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.
З врахуванням вищеописаних правових норм та досліджених судом матеріалів даної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що з огляду на нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг, заява позивача підлягає частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Обираючи варіант реалізації розсуду суду, зокрема у контексті застосування приписів статті 61 Конституції України та статті 3 ЦК України, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (пункт 8.33 постанов Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19)).
Відповідно до частини першої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії").
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на те, що доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження під час апеляційного перегляду, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі № 922/202/24 у справі № 922/202/24 скасуванню в частині задоволення позовних вимог на суму 12 623,61 грн пені з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, перерозподілу підлягають витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а саме в частині стягнення 2685,70грн судового збору за подання позову, які необхідно покласти на позивача.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі №922/202/24 скасувати в частині стягнення пені в розмірі 12623,61 грн.
В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 у справі №922/202/24 залишити без змін.
Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Позов фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни до фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 124800,00 грн, судовий збір за подання позову у розмірі 2685,70 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Швець Анни Олександрівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Лисюк Алли Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 326,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 28.06.2024.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя О.А. Пуль
Суддя В.О. Фоміна