Справа № 603/161/24
Провадження №2/603/106/2024
17 червня 2024 року м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Галіяна І. М.,
секретар судового засідання Сандалюк О. В.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Суп М. Б., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідачки земельну ділянку площею 0,0100 га, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:02:001:0437.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 03.02.2010 року між нею, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 було укладено договір дарування серії ВМО № 982481, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував, а вона прийняла в дар і набула у власність вищевказану земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року. На підставі цього договору дарування державним нотаріусом Монастириської державної нотаріальної контори Войташеком В. І. в зазначеному державному серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року зроблено запис про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 . Окрім того, Управлінням Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області в державному акті зроблено відмітку про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 та реєстрацію в Поземельній книзі за реєстровим № 653020010437001 від 15.02.2010 року.
Однак, не зважаючи на вказані обставини, рішенням державного реєстратора Монастириської міської ради Тернопільської області Савки С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.08.2019 року, індексний номер 48163744, право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акта серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року. Водночас рішенням приватного нотаріуса Монастириського районного нотаріального округу Тернопільської області Садівського М. А. від 19.05.2021 року, індексний номер 58217568, право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 477 від 19.05.2021 року.
В травні 2021 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до неї з вимогою про звільнення вищевказаної земельної ділянки, мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Позивач звертає увагу на те, що на момент смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , їй з 15.02.2010 року на законних підставах належало право власності на спірну земельну ділянку і вона цілком законно володіла нею на підставі ніким не скасованого договору дарування від 03.02.2010 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 702872. Отже, вказана земельна ділянка не могла входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки право власності ОСОБА_3 на неї було припинене 03.02.2010 року в зв'язку з укладенням договору дарування та не належало ОСОБА_3 на час його смерті. У зв'язку із цим відповідач ОСОБА_2 незаконно та без відповідної правової підстави заволоділа вищевказаною земельною ділянкою.
Зважаючи на наведені обставини, оскільки позивачка не може реалізувати свої права власника щодо спірної земельної ділянки, у зв'язку з тим, що право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_2 , просить позов задовольнити та витребувати в ОСОБА_2 на її користь вищевказану земельну ділянку, а також стягнути з відповідачки судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, проте представник позивача подала суду письмову заяву про розгляд справи за їхньої відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не подала. Водночас в матеріалах справи містяться заяви, які були направлені на офіційну електронну адресу суду від імені ОСОБА_2 , про розгляд справи за її відсутності. Окрім того, 18.06.2024 року в період з 00:33 год до 00:42 год на електронну адресу суду від імені відповідачки надійшли такі документи: відзив на позовну заяву, заява про застосування строків позовної давності, роздруківка про відстеження пересилання рекомендованого повідомлення та заяви про розгляд справи за відсутності відповідачки, що підтверджується довідкою № 603/161/24/10/24 від 18.06.2024 року. Однак, враховуючи те, що вказані заяви (документи) подані з порушенням вимог ч. 8 ст. 43 ЦПК України, оскільки належним чином не скріплені електронним підписом ОСОБА_2 , а документи, подані 18.06.2024 року, окрім того, надійшли вже після розгляду справи, вони не беруться судом до уваги.
За таких обставин, керуючись ч. 1 ст. 223 ЦПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд приходить до переконання, що справу слід розглянути за відсутності відповідачки.
Судом встановлено такі обставини.
Як вбачається з державного акта серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року, ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,0100 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500020010437 (а. с. 8).
Згідно з договором дарування серії ВМО № 982481 від 03.02.2010 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний), посвідченого 03.02.2010 року державним нотаріусом Монастириської державної нотаріальної контори Войташеком В. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 122, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500020010437 (а. с. 7).
В державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року державним нотаріусом Монастириської державної нотаріальної контори Войташеком В. І. 03.02.2010 року здійснено відмітку про перехід до ОСОБА_1 права власності на належну ОСОБА_3 земельну ділянку на підставі договору дарування від 03.02.2010 року, зареєстрованого за № 122 (а. с. 8, зв.).
Окрім того, на підставі договору дарування серії ВМО № 982481 від 03.02.2010 року Управлінням Держкомзему у Монастириському районі в державному акті серії ЯИ № 702872 15.02.2010 року проставлено відмітку про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній книзі за реєстровим № 653020010437001.
19.05.2021 року приватним нотаріусом Монастириського нотаріального округу Тернопільської області Садівським М. А. відповідачці ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване в реєстрі за № 477. До складу спадщини, на яку видано це свідоцтво, ввійшла земельна ділянка площею 0,0100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500020010437, що належала спадкодавцю на підставі державного акту серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року (а. с. 15).
Рішенням державного реєстратора Монастириської міської ради Тернопільської області Савки С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.08.2019 року, індексний номер 48163744, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0100 га, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6124255500020010437, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 268655097 від 02.08.2021 року (а. с. 9-11). Факт реєстрації права власності за ОСОБА_3 09.08.2019 року на вищевказану земельну ділянку також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6112125782020 від 14.01.2020 року (а. с. 12-14).
19.05.2021 року рішенням приватного нотаріуса Монастириського нотаріального округу Тернопільської області Садівського М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.05.2021 року, індексний номер 58217568, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 477 від 19.05.2021 року, виданого приватним нотаріусом Садівським М. А. (а. с. 9-11).
За клопотанням представника позивача судом також оглянуто матеріали цивільної справи № 603/308/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, ОСОБА_2 , Монастириської міської ради Тернопільської області, приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Садівського М. А. про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на земельну ділянку, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-позивача - державний нотаріус Монастириської державної нотаріальної контори Войташек В. І., про визнання договору дарування недійсним, яка зберігається в архіві Монастириського районного суду Тернопільської області.
Так, згідно з даними розділу 3 Поземельної книги від 2015 року на земельну ділянку з кадастровим номером 6124255500:02:001:0437, який містить інформацію про власника цієї земельної ділянки, запис № 003 від 31.08.2015 року про власника спірної земельної ділянки - ОСОБА_3 здійснено на підставі державного акта серії ЯИ № 702872. Як вбачається із запису № 004 від 12.08.2019 року, державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 здійснено Монастириською міською радою 09.08.2019 року. Відповідно до запису № 007 від 20.05.2021 року державну реєстрацію права приватної власності на цю земельну ділянку за відповідачкою ОСОБА_2 здійснено 19.05.2021 року (т. 1 справи № 603/308/21, а. с. 172-177).
Водночас, як вбачається з інформаційних довідок № 257520094 від 20.05.2021 року та № 268655097 від 02.08.2021 року, спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована в Державному реєстрі земель 17.11.2009 року Монастириським районним відділом Тернопільської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», на підтвердження чого ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 702872 (т. 1 справи № 603/308/21, а. с. 17, 93).
Згідно з матеріалами спадкової справи № 5/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 для оформлення прав на спадкове майно, що залишилось після смерті батька, відповідачкою ОСОБА_2 було подано архівний примірник державного акта серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року, який не містить ні відмітки про перехід права власності до ОСОБА_1 за договором дарування, ні відмітки про реєстрацію такого права власності за реєстровим № 653020010437001 (т. 1 справи № 603/308/21, а. с. 218).
Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 10.07.2023 року в справі № 603/308/21, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 28.11.2023 року, в задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, ОСОБА_2 , Монастириської міської ради Тернопільської області, приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Садівського М. А. про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на земельну ділянку відмовлено. Вказане рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 було обрано неефективний спосіб захисту, а заявлені нею позовні вимоги спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 ЦК України та не відповідають належному способу захисту.
Вищевказаним рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області, окрім того, відмовлено в задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-позивача - державний нотаріус Монастириської державної нотаріальної контори Войташек В. І., про визнання договору дарування серії ВМО № 982481 від 03.02.2010 року недійсним.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, приходить таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 153 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків встановлених цим кодексом та іншими законами України.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
У силу ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Статтею 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється, зокрема, у разі відчуження власником свого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами
Статтею 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору дарування серії ВМО № 982481) визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.
Частиною 6 ст. 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору дарування серії ВМО № 982481) встановлено, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.
На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.
Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.
Поряд з цим чинне на момент укладення договору дарування серії ВМО № 982481законодавство не передбачало здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності на підставі цивільно-правових угод, на архівних примірниках державних актів на право власності на земельну ділянку
Відповідно до п. 14 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року № 1021, який набрав чинності лише з 01.01.2011 року, у разі здійснення нотаріусом у встановленому законом порядку відмітки про перехід права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину вносяться відомості до розділу 3 Поземельної книги «Земельна ділянка. Права власності, постійного користування». Дата внесення відомостей є датою державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку.
Поряд з цим необхідно зазначити, що станом на лютий 2010 року, коли й відбулося укладення договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися (набувалися) у власність фізичними та юридичними особами, реєстрація правопосвідчувальних документів здійснювалась із дотриманням процедур, визначених Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 174 від 02.07.2003 року.
В п. 1.2 цього Порядку визначено, що державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.
Вищевказаний Порядок складовою частиною державного реєстру земель, серед іншого, визначав Поземельну книгу як документ, що містить відомості про земельну ділянку, в тому числі кадастровий план, відомості про державний акт на право власності на землю, державний акт на право постійного користування землею, договір оренди землі та власника, користувача, орендаря (суборендаря) земельної ділянки і формується за допомогою АС ДЗК (п. 1.2 Порядку).
Однак на той момент ще не було затверджено бланків Поземельної книги. Натомість, на кожну земельну ділянку формувалися реєстраційні картки як складові частини Поземельної книги.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», який набрав чинності 01.01.2013 року, визначено, що у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
Статтею 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» також визначено, що у випадку виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Отже, судом встановлено, що до Розділу 3 Поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124255500020010437, не зважаючи на наявність в оригіналі державного акту серії ЯИ № 702872 відмітки про перехід права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , а також відмітки про реєстрацію 15.02.2010 року в Поземельній книзі (реєстраційній картці, яка є складовою Поземельної книги) за реєстровим № 653020010437001, безпідставно не було внесено відомості про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.
Підсумовуючи наведені обставини, суд приходить висновку, що оскільки відомості державного реєстру земель містили інформацію про власника ділянки - ОСОБА_3 , відповідно саме його, як власника спірної земельної ділянки, й відображено у відомостях Державного земельного кадастру.
Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18).
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК).
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 359/3373/16-ц від 23.11.2021 року (п. п. 60 - 64) зазначила таке.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц (п. п. 43, 89) і в подальшому системно впроваджений у практику Верховного Суду.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 ). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створюють презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц, п. 70).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні (такий висновок викладено у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц, п. 67).
Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Підсумовуючи вищевикладене, суд констатує, що на момент реєстрації 09.08.2019 року права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 (батьком відповідачки), таке право йому не належало у зв'язку з укладенням договору дарування серії ВМО № 982481 від 03.02.2010 року.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Аналіз ст. 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Велика Палата Верховного Суду в п. 84 постанови від 09.11.2021 року (справа № 466/8649/16-ц) зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою, а тому пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Близькі за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 року в справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 року в справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 року в справі № 200/606/18.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 03.02.2010 року між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування серії ВМО № 982481, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував позивачці, а вона прийняла в дар належну йому відповідно до державного акта серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року земельну ділянку площею 0,0100 га, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:02:001:0437. На підставі цього договору державним нотаріусом Монастириської державної нотаріальної контори Войташеком В. І. в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 702872 від 17.11.2009 року зроблено запис про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 . Окрім того, Управлінням Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області зроблено відмітку про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 та реєстрацію в Поземельній книзі за реєстровим № 653020010437001 від 15.02.2010 року.
Разом з тим вказані відомості згодом безпідставно не були внесені до розділу 3 Поземельної книги, заведеної щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124255500:02:001:0437, внаслідок чого, не зважаючи на відчуження спірної земельної ділянки, 31.08.2015 року в ній здійснено запис № 003 про належність ОСОБА_3 права власності на цю земельну ділянку. У зв'язку з тим, що відомості державного реєстру земель містили інформацію про власника спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , саме його, як власника цієї ділянки, помилково й відображено у відомостях Державного земельного кадастру (запис № 32749441 від 09.08.2019 року (т. 1 справи 603/308/21, а. с. 17). Надалі, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , рішенням приватного нотаріуса Монастириського районного нотаріального округу Тернопільської області Садівського М. А. від 19.05.2021 року, індексний номер 58217568, на підставі свідоцтва про право на спадщину № 477 від 19.05.2021 року право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Наведене, на переконання суду, свідчить про те, що земельна ділянка площею 0,0100 га з кадастровим номером 6124255500:02:001:0437 вибула з володіння ОСОБА_1 поза її волею, не могла входити до маси спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , оскільки на момент його смерті йому не належала, і, як наслідок, не могла бути успадкована відповідачкою ОСОБА_2 .
Таким чином суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування вищевказаної земельної ділянки є підставним і таким, що підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат позивача суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до п. п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Судом встановлено, що 28.02.2024 року між позивачем ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Суп М. Б. укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1 якого адвокат зобов'язується надати клієнту правничу допомогу у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння. В п. 4.1 договору сторони, серед іншого, погодили, що за ознайомлення з матеріалами справи (усну консультацію), підготовку і надіслання позовної заяви з додатками клієнт сплачує 1000 грн та 6000 грн відповідно.
Відповідно до п. 4.2 договору сторони погодились, що остаточний розмір витрат за надання професійної правничої допомоги за умовами договору визначається шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг залежно від їх фактичного обсягу.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2024 року до договору про надання правничої допомоги від 28.02.2024 року сторони визначили вартість наданих послуг у розмірі 7000 грн, які включають ознайомлення з матеріалами справи, усну консультацію, підготовку позовної заяви з додатками у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що понесенні ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 . В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 також підлягають стягненню 1211,20 грн сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 13, 15, 16, 317, 321, 328, 346, 387, 626, 627, 717, 722 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 158, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0100 га, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:02:001:0437.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп сплаченого збору та 7000 (сім тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 27.06.2024 року.
Головуючий суддя І. М. Галіян