Справа № 536/752/24
Провадження № 2/536/601/24
10 червня 2024 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Клименко С.М.
за участю секретаря судового засідання Марченко О.М.
позивача ОСОБА_1 та її представника за довіреністю адвоката Чупілко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в залі судових засідань в місті Кременчуці справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація в особі Посольства рф в Україні про відшкодування моральної шкоди
21 березня 2024 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до держави російська федерація в особі Посольства рф в Україні про відшкодування моральної шкоди посилаючись, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2022 року вони з донькою вимушені були переселитися з АДРЕСА_1 до с. Щербаки Кременчуцького району Полтавської області, де зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, оскільки їхнє місто окуповано і це становить загрозу для їх життя та здоров'я. Стверджує, що через проживання в окупації та переселення, дитині довелося повністю змінити своє життя, вона позбавлена можливості проживати в рідному місті, спілкуватися з близькими та друзями, після переїзду їм довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятий для себе рівень життя і вказане відобразилося на їх з донькою психічному стані, завдало та завдає їй моральних та душевних страждань, дитина постійно перебуває в стані стресу та розпачу.
Просила суд стягнути з відповідача на її користь в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000000 (десять мільйонів) грн.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Чупілко М.В. в судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити, про обставини та підстави якого пояснили так, як це викладено в заяві.
В судове засідання відповідач не з'явився та відзив не надіслав.
Суд, заслухавши пояснення позивачки та її уповноваженого представника, вивчивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об'єктивному дослідженні, приходить до таких висновків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на викладене, суд розглянув справу в межах позовних вимог та за наявними в ній доказами, які надані сторонами.
Установлено, що ОСОБА_2 з 1995 року зареєстрована та проживала разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, як внутрішньо переміщена особа дитина проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 08.12.2022 року № 1615-7001657509.
Частиною 1 статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно зі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
За п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
Суд враховує, що пункт 120 Резолюції нагадує про обов'язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
Відповідно до ст.ст. 1-3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20.02.2014.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
При цьому, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 49).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 №760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з російською федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України».
У зв'язку з наведеним можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини.
Позивачка ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до рф про відшкодування моральної шкоди, завданої їм внаслідок змушеного переїзду, підтримки та надії на повернення додому, внаслідок збройної агресії рф на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Згідно із статтею 8 Європейської Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Як кореспондують ч.1, пункт 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
В результаті збройної агресії російської федерації проти України та вимушеного переселення з м. Сєвєродонецьк Луганської області, позивач з малолітньою донькою зазнали моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачці з малолітньою донькою обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території міста Сєвєродонецьк, вони мали налагоджений побут, були матеріально забезпеченими, мали можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року вони були позбавлені можливості користуватися цими благами.
Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії рф спричинило об'єктивну необхідність позивачу облаштовувати звичний для них спосіб життя. Нанесена позивачці з малолітньою донькою російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує їм завдавати чималих моральних страждань.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що внаслідок їх з донькою вимушеного переселення з м. Сєвєродонецьк внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України вони відчувають душевні страждання, що не дають їм можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вони проживали до збройної агресії російської федерації проти України.
Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачці з її малолітньою донькою моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну їм моральну шкоду у загальному розмірі 10 000000 (десять мільйонів) гривень.
З огляду на викладене, суд приходить висновку, що позивачкою доведено обставини на які вона посилається як на підставу позовних вимог, а тому її вимоги є обґрунтованими.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Оскільки позов задоволено, враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 15 140 грн.
Керуючись ст. 13, 81, 259, 263-265, 315, 319 ЦПК України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація в особі Посольства рф в Україні про відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з держави російська федерація в особі Посольства рф в Україні на користь ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000000 (десять мільйонів) гривень.
Стягнути з російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні в дохід держави судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн.
На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
У разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяС. М. Клименко
Повне судове рішення складено 20.06.2024.