19 червня 2024 року місто Київ
справа № 752/13918/16-ц
провадження №22-ц/824/7243/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Немировської О.В., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - АТ «Банк Кредит Дніпро»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»
на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 25 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Колдіної О.О.,
У вересні 2016 року позивач ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:142:0009, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Київською міською радою 2 листопада 2007 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, договорів оренди землі за № 07-7-03671, серія ЯЖ № 040637, та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:142:0400 (цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і спору), площею 0,0968 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Київською міською радою 2 листопада 2007 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, договорів оренди землі за № 07-7-03670, серія ЯЖ № 040636, - шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Банк Кредит Дніпро» вказаного предмету іпотеки у власність в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 100909-К/2 від 10 вересня 2009 року, яка станом на 21 червня 2016 року становить 5259916,22 грн. та складається із заборгованості по кредиту у розмірі 4308661,77 грн., заборгованість по відсотках- 1365,30 грн., заборгованості по пені за несплаченим кредитом - 630788,08 грн., заборгованості по пені за несплаченими відсотками - 168,84 грн., інфляція за користування кредитом - 318840,97 грн., інфляція за нарахованими відсотками за користування кредитом - 91,25 грн. Визнати за ПАТ «Банк Кредит Дніпро» право власності на предмет іпотеки: земельні ділянки
Позов обгрунтовано тим, що 10 вересня 2009 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 100909-К/2, відповідно до умов якого останній отримав від банку кредит у сумі 6559713,60 грн., який зобов'язався належним чином використовувати та повернути у повному обсязі у строк до 1 вересня 2012 року, а відповідно до договору № 8 від 1 квітня 2013 року про зміну кредитного договору повернути одержаний кредит у сумі поточної заборгованості 4308661,77 грн. з остаточним погашенням 1 жовтня 2013 року.
23 жовтня 2009 року з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 100909-іп, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме земельні ділянки.
У порушення умов кредитного договору, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем станом на 21 червня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 5259916,22 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4308661,77 грн., заборгованості по відсотках - 1365,30 грн., заборгованості по пені за несплаченим кредитом у розмірі 630788,08 грн., заборгованості пені за несплаченими відсотками у розмірі 168,84 грн., інфляції за користування кредитом у розмірі 318840,97 грн., інфляції за нарахованими відсотками за користування кредитом у розмірі 91,25 грн..
Оскільки зобов'язання за кредитним договором позичальником було порушено, у позивача виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив позов задовольнити.
15 листопада 2016 року позивач ПАТ «Банк Кредит Дніпро» подав заяву, в який просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у сумі 4310207,19 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 4308661,77 грн.; заборгованості по відсотках у розмірі 1545,42 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 25 січня 2021 року у задоволенні позову АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ПАТ «Банк Кредит Дніпро» подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права.
Апелянт зауважує, що строк виконання договірних зобов'язань згідно умов кредитного договору спливає 1 жовтня 2013 року, включно, а в частині невиконаних зобов'язань позичальника до повного та належного їх виконання. Апелянт наголошує на тому, що 1 вересня 2016 року ( в межах строку позовної давності) банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (одного із боржників який є фінансовим та майновим поручителем) про звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв'язку з чим позовна давність була перервана. Заява про уточнення позовних вимог за якою заборгованість за кредитним договором стягувалась з ОСОБА_1 була подана банком в межах розгляду справи щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_2 . Таким чином, вважає апелянт, він звернувся до суду з позовом в межах позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 адвокат Сорока М.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, зазначає про те, що позов банку до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки є позовом з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами, аніж позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Сухая М.В. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Сорока М.С. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Судом установлено, що 10 вересня 2009 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 100909-К/2, відповідно до умов якого банк надав останньому на споживчі цілі кредит у сумі 6559713,60 грн. зі сплатою 25,0% річних та кінцевим терміном повернення до 1 вересня 2012 року.
Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у визначені договором строки.
Відповідно до п.4.1 кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі та в порядку, встановлених цим договором, з урахуванням можливих змін та доповнень.
Відповідно до п.2.1, 2.2 кредитного договору, в забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за цим договором банк приймає в забезпечення поруку ОСОБА_2 (договір поруки № 100909-П/2 від 10 вересня 2009 року). Кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернуто стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України, в разі недостатності суми, отриманої під час реалізації заставленого майна.
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, 23 жовтня 2009 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку, належне йому на праві власності нерухоме майно.
Крім того, судом установлено, що позичальник належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором і станом на 2 листопада 2016 року розмір заборгованості становить 4310207, 19 грн.
Додатковою угодою від 1 квітня 2013 року кінцевий термін повернення кредиту становить 1 жовтня 2013 року. Цим договором № 8 про зміну кредитного договору, сторони визначили суму поточної заборгованості в розмірі 4308661,77 грн., яка виникла станом на 1 квітня 2013 року, та яку позичальник зобов'язався повернути в строк встановлений графіком погашення кредиту, з остаточним погашенням 1 жовтня 2013 року.
Відповідач останній раз здійснив платіж 12 квітня 2013 року.
Відповідач подав заяву про застосування наслідків пропуску позивачем строків звернення до суду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що останнє погашення за кредитом здійснено у 12 квітня 2013 року, а до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся лише 5 вересня 2016 року, а з вимогами до позичальника 15 листопада 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Проте, з такими висновками повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами,
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).
За змістом ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Установлено, що між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 10 вересня 2009 року був укладений кредитний договір, до умов якого сторонами неодноразово вносились зміни.
1 квітня 2013 року між сторонами був укладений договір № 8 про зміну Кредитного договору № 100909-К/2 від 10 вересня 2009 року, відповідно до якого сторони погодили внесення змін до п.4.3, 7.1, 9.1, 4.14 кредитного договору.
Пункт 4.3 сторони виклали в такий редакції: Позичальник зобов'язується повернути одержаний кредит у сумі поточної заборгованості 4308661,77 грн. в строк встановлений графіком погашення кредиту, з остаточним погашенням 1 жовтня 2013 року, сплатити нараховані відсотки та комісії за цим договором шляхом внесення готівки в касу або перерахування банку грошових коштів на позичковий рахунок та рахунки нарахованих відсотків та комісій відповідно до встановлених строків. У разі не виконання позичальником п.4.1, 4.3 та 4.4 цього договору банк має право діяти згідно п.5.5 та 11.2 цього договору.
Відповідно до п.7.1 нарахування процентів здійснюється в останній робочий день звітного місяця. За період з 01.01.2013 по 31.03.2013 року включно відсотки сплачуються 31.03.2013 року, починаючи з 01.04.2013 року сплата процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно протягом місяця, наступного за звітним, на рахунок нарахованих відсотків в банку, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів або внесення готівки в касу банку.
Цей договір та всі договори про зміну до нього набирають чинності з моменту з моменту їх підписання сторонами та діють до 1 жовтня 2013 року, включно, а в частині невиконаних зобов'язань позичальника - до повного та належного їх виконання.
Отже, сторони договором про зміну кредитного договору установили кінцевий строк повернення кредиту 1 жовтня 2013 року.
Установлено, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав.
У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок.
Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст.261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Зважаючи на те, що кінцевим строком повернення кредиту є 1 жовтня 2013 року, а позивач до суду з позовом до позичальника ОСОБА_1 звернувся 15 листопада 2016 року, тобто зі спливом встановленої законом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач в суді першої інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів лише не може погодитись в частині встановленого судом першої інстанції початку перебігу позовної давності, яким суд вважав здійснений ОСОБА_1 останній платіж 12 квітня 2013 року, оскільки додатковою угодою № 8 до кредитного договору, яку сторони підписали 1 квітня 2013 року, сторони договору визначили суму залишку неповернутого кредиту і кінцевий строк повернення 1 жовтня 2013 року. Саме ця дата 1 жовтня 2013 року є початком перебігу позовної давності для кредитора у зв'язку з невиконанням зобов'язань позичальника.
Доводи апеляційної скарги про те, що перебіг позовної давності перервався через звернення позивача до суду з позовом до ОСОБА_2 як одного із боржників, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.
У цій справі позивач ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 1 вересня 2016 року звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 як іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки. Як до поручителя ОСОБА_2 банк у цій справі з вимогами не звертався.
15 листопада 2016 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
ОСОБА_1 як позичальник та ОСОБА_2 як іпотекодавець, який відповідає лише в межах вартості заставленого майна, не є солідарними боржниками.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 753/13805/16-ц виснувала, що за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки поданням позову про стягнення боргу за основним зобов'язанням і навпаки позовна давність не переривається. Велика Палата Верховного Суду у цій справі підтримала висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності до основної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.
Таким чином, звернення позивача до суду у вересні 2016 року з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не перервала перебігу позовної давності за вимогою до позичальника про стягнення боргу за основним зобов'язанням, з якою банк звернувся до суду 15 листопада 2016 року, тобто з пропуском позовної давності.
Посилання апелянта на те, що заява з вимогами до ОСОБА_1 була подана банком в межах розгляду справи щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_2 , тобто в межах позовної давності, на увагу суду не заслуговує, оскільки позивач 15 листопада 2016 року подавши до суду заяву, яку назвав «уточнена» фактично змінив предмет і підстави позову, що є порушенням норм процесуального права..
Відповідно до ч. 2 ст.31 ЦПК України, в редакції чинній на час вчинення процесуальних дій, крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог , відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір попередньо поданих вимог майнового характеру, відповідно заявленої ціни позову.
Загальні положення ЦПК України зазначають, що підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
Предмет позову це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.
Підстава позову це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування.
Верховний Суд у постанові від 9 липня 2020 року справі № 922/404/19 виснував, що «позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається. Верховний Суд вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог.
З системного аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).
При вирішенні питання пропуску позовної давності колегія суддів виходить з того, що оскільки позивач змінив підстави та предмет позову, фактично пред'явивши новий позов 15 листопада 2016 року, позовну давність необхідно обчислювати за новими позовними вимогами окремо від позовних вимог, які були заявлені в першій позовній заяві 1 вересня 2016 року. В іншому випадку право відповідача на відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності буде порушене.
Інших доводів апеляційна скарга АТ «Банк Кредит Дніпро» не містить.
Отже, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» через сплив позовної давності, про застосування якої заявив відповідач ОСОБА_1 , але невірно визначив початок перебігу позовної давності, суд вважає, що мотивувальна частина рішення суду має бути викладена в редакції цієї постанови
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 25 січня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова складена 27 червня 2024 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: О.В. Немировська
А.М. Стрижеус