Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6918/2024 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 203/1987/23
26 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ратнікової В.М.
суддів: Кирилюк Г.М.
Ящук Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Департаменту патрульної поліції Кучер Лілії Андріївни на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Шереметьєвої Л.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позову зазначав, що 01.12.2022 року відносно нього- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 069142 інспектором взводу 1 роти 3 батальйону 2 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення, 01.12.2022 року, о 18 год. 30 хв., в м. Дніпро, проспект Слобожанський, 115, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Subaru, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння: зіниці очей не реагують на світло; огляд на стан сп'яніння (наркотичного) у встановленому законом порядку в КП «ДБКЛПД» ДОР не пройшов, номер висновку лікаря 5825, чим порушив вимоги п. 2.9а /2.5. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зазначає, що відповідно до постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в рамках справи № 202/10739/22 (провадження № 2/202/336/2023) 13.01.2023 справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Постанова судді набрала законної сили.
Крім того, посадовою особою Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 25.12.2022 року складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 459491 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до вказаного протоколу ОСОБА_1 25.12.2022 року, об 11 год. 20 хв. в м. Дніпро, Центральний район, площа Десантників, керував т/з Subaru Tribeca, державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук; від проходження медичного огляду на стан сп'яніння відмовився на боді камеру 474384, чим порушив вимоги п. 2.5. ПДР України.
Зазначає, що постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 203/143/23; 3/0203/404/2023) провадження за адміністративним матеріалом про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрито за відсутністю в його діях складу правопорушення. Постанова судді набрала законної сили 07.02.2023.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Підставою для відшкодування шкоди позивачу є встановлена преюдиційним судовим рішенням закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.
Таким чином, шкода, завдана позивачу незаконними рішеннями та бездіяльністю посадовими особами органу державної влади (відповідачів) при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Зазначає, що визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, виходить з того, що він двічі в проміжок одного місяця набував статус особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. При цьому, за епізодом зупинки 25.12.2022 року взагалі мала місце провокація з боку працівників патрульної поліції. Більше місяця кожного разу під час розгляду справи судом з'являвся до суду, надавав свої аргументи щодо незаконності дій працівників поліції. Все це відбувалось під час проходження останнім військової служби та впливало на виконання безпосередніх обов'язків під час несення служби. З метою реалізації своїх прав та законних інтересів та досягнення винесення справедливих та законних судових рішень, вимушений був звернутися за правовою допомогою адвоката та поніс додаткові матеріальні витрати на правову допомогу адвоката.
Вказує на те, що через незаконне накладення адміністративного стягнення пережив відчуття несправедливості, був пригніченим, переживав, що його права були порушені, пережив упередженість співробітників правоохоронних органів, що викликало у нього невдоволення, невпевненість, недовіру до правоохоронних органів, обурення, в момент складання протоколу пережив стан хвилювання. З метою доведення своєї правоти та позиції самостійно був вимушений звертатися до лікарського закладу з метою проведення медичного огляду на стан алкогольного чи іншого сп'яніння
За таких обставин моральна шкода оцінюється ОСОБА_1 в розмірі 80 000 (восьми десяти тисяч) гривень. Вказана сума є саме тим розміром, що буде відповідати засадам розумності та справедливості.
Окрім того, ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн. 00 коп.
Враховуючи викладене, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди і 80 000 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500, 00 грн в відшкодування моральної шкоди.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 11 січня 2024 року представник відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Кучер Лілія Андріївна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що поліція, відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, крім іншого, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.
З урахуванням зазначеного, апелянт вважає, що під час оформлення адміністративного матеріалу відносно позивача поліцейські діяли в межах наданих повноважень та в спосіб, встановлений чинним законодавством. Поліцейськими відносно позивача були вчинені певні процесуальні дії, направлені на фіксацію ознак адміністративного правопорушення та визначені нормами чинного законодавства, з метою реалізації повноважень поліції, забезпечення повного та об'єктивного розгляду уповноваженим органом питання щодо наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення та необхідності його притягнення до адміністративної відповідальності. А відтак, такі дії не можуть бути розцінені як неправомірні чи протиправні, натомість такі дії поліцейських є законними, оскільки вчинені на підставі та у суворій відповідності до зазначених вище норм чинного законодавства. Отже, враховуючи викладене, на відповідачів не може бути покладено й обов'язку щодо відшкодування шкоди, яка нібито була завдана такими діями.
Зазначає, що варто зауважити, що дії поліцейських зі складання адміністративних матеріалів, зокрема, щодо позивача, не визначені чинним законодавством як неправомірні чи незаконні (навпаки, передбачені як виключна компетенція поліцейських), а також не визнані такими уповноваженими органами у встановленому порядку. Відтак, твердження позивача в його позовній заяві про незаконність дій поліцейських за таких умов є надуманими та безпідставними.
Вказує на те, що обставини щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення під час розгляду справи відносно позивача про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, судом не досліджувались, поліцейські, які збирали відповідний адміністративний матеріал, до судових засідань не викликались та пояснень в судових засіданнях не надавали, та такі обставини не були предметом розгляду по справі, що, в свою чергу, зумовлює неможливість надання судом, яким розглядалась справа про адміністративне правопорушення відносно позивача, оцінки діям поліцейських під час оформлення відповідного адміністративного матеріалу.
Апелянт зазначає, що ні Департамент патрульної поліції, ні його територіальні (відокремлені) підрозділи, із врахуванням завдань та функцій, покладених на патрульну поліцію, не є органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
А відтак, на наявні між сторонами даної справи правовідносини не можуть бути розповсюджені положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно ч.1, 2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч.6 ст.1176 ЦК України).
Зазначає що, зважаючи на той факт, що поліцейські Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції не є посадовими особами органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду та їх діях, якими, як стверджує позивач, завдано йому моральної шкоди, жодним чином не пов'язані з діяльністю таких органів, відсутні підстави для застосування в даному випадку положень ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України та, вважаю, шкода, нібито завдана діями поліцейського Управління, може бути відшкодована на загальних підставах.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Зауважує, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 21.10.2020 у справі № 312/262/18 дійшов такого висновку: «Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди».
Отже, за наведених вище обставин, враховуючи, що поліцейський діяв в спосіб та в межах наданих законом повноважень, його дії є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству, жодних доказів протилежного матеріали справи не містять, підстави для відшкодування шкоди, яку нібито зазнав позивач у зв'язку із складанням відносно нього певної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, відсутні, а відтак позовні вимоги щодо відшкодування такої шкоди задоволенню не підлягають.
Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не подано
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, 01 грудня 2022 року відносно позивача - ОСОБА_1 інспектором взводу № 1, роти № 3, батальйону №2 УПП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції Костромським О.С. було складено протокол серії ААБ № 069142, за п. 2.9а/2.5 ПДР.( а.с. 11).
Відповідно до протоколу серії ААБ № 069142, 01 грудня 2022 року, о 18 год.30 хв., по проспекту Слобожанському в м. Дніпро водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Subaru, державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння: зіниці очей не реагують на світло. Огляд на стан сп'яніння ( наркотичного) у встановленому законом порядку в КП «ДБКЛПД» ДОР не пройшов., номер висновку лікаря № 5815. ( а.с 11).
Постановою Індустріального районного суду м.Дніпра від від 13 січня 2023 року справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.(а.с. 14-15).
Окрім того, 25 грудня 2022 року посадовою особою Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Відповідно до протоколу ,25 грудня 2022 року, о 11 год.20 хв., у місті Дніпро, Центральний район, на площі Десантників водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Subaru, державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, вираження тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння відмовився на бодікамеру 474384, чим порушим п.2.5 ПДР.( а.с. 16-19).
Постановою Кіровського районного суду м.Дніпра від 26 січня 2023 року провадження за адміністративним матеріалом про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП закрити за відсутністю в діях складу правопорушення. ( а.с. 16-19).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загально-конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» .
Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, на підставі статті 1174 ЦК України, відшкодовується державою.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР) визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2, ст. 4 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінив у розмірі 80 000,00 грн.
Як встановлено судом, постановою Індустріального районного суду м.Дніпра від від 13 січня 2023 року справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.(а.с. 14-15).
Також, постановою Кіровського районного суду м.Дніпра від 26 січня 2023 року провадження за адміністративним матеріалом про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП закрити за відсутністю в діях складу правопорушення. ( а.с. 16-19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), викладений правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону №266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження №61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання щодо нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР, є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18)».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що «у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Відповідні правові висновки щодо застосування норм права містяться і в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 провадження 61-922св21.
З огляду на наведене, колегія суддів визнає неспроможними посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії працівників поліції щодо складання відносно ОСОБА_1 протоколів про адміністративне правопорушення відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справ про адміністративні правопорушення через відсутність їх складу свідчить про те, що ОСОБА_1 було двічі притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Визначаючи розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду, суд першої інстанції врахував характер спричиненої шкоди, значення справи для сторони та керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, прийшов до вірного висновку, що розмір компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду має складати 500, 00 грн., що буде справедливою сатисфакцією потерпілому. Зазначений розмір відшкодування цілком буде відповідати характеру спричиненої шкоди, глибині душевних страждань позивача та наслідкам, які настали для позивача, з огляду на те, що постановами судів провадження у справах про адміністративні правопорушення відносно нього будо закрито у зв?язку з відсутністю в його діях кладу адміністративних правопорушень.
Доводи апелянта про те, що закриття судами провадження у справах про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАп не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, підстави для відшкодування шкоди, яку нібито зазнав позивач у зв'язку із складанням відносно нього протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності, відсутні, а відтак позовні вимоги щодо відшкодування такої шкоди задоволенню не підлягають, колегія суддів відхиляє, оскільки відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Посилання апелянта на те, що на правовідносини, що склались між сторонами у даній справі, не можуть бути розповсюджені положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», колегія суддів вважає помилковими, оскільки статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Інші доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, на законність судового рішення не впливають. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів, власним тлумаченням норм законодавства та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин в оскаржуваному рішенні суду апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Кучер Лілії Андріївни.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника відповідача Департаменту патрульної поліції Кучер Лілії Андріївни залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: