Справа № 1-357/2000
Провадження № 5/466/1/24
12 червня 2024року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого-судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові заяву ОСОБА_4 про звільнення від додаткового покарання, -
встановив:
ОСОБА_4 звернувся до суду з даним клопотанням, мотивуючи тим, що вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 21.06.2000року по справі №1- 357/2000 року ОСОБА_4 визнано винним за ч.2 ст. 140, ч,1 ст.145, ч.2 ст.144 КК України та призначено покарання у виді 4 роки позбавлення волі з конфіскацією всього особистого належного йому майна та в частині основного покарання обрано умовний з іспитовим терміном на 2 роки.
ОСОБА_4 вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 21.06.2000року по справі №1-357/2000 року в частині основного покарання виконав.
В частині додаткового покарання - конфіскації майна, вирок не був виконаний, оскільки ОСОБА_4 не мав жодного майна.
На даний час через наявність обтяжень не можна зареєструвати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку приватизації.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 не заперечив проти задоволення клопотання.
В судове засідання ОСОБА_4 не з'явився, його інтереси в суді представляла захисник ОСОБА_5 , який подав на адресу суду заяву про розгляд клопотання у його відсутності.
Оглянувши клопотання та долучені до нього документи, а також матеріали кримінальної справи №1-357/00, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 в порядку приватизації належить на праві приватної спільної сумісної власності: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 в порядку приватизації, про що видано свідоцтво право власності на квартиру від 05.07.2021 року, серії НОМЕР_1 . Відповідне свідоцтво необхідно зареєструвати в реєстрі прав на нерухоме майно.
Відповідно до інформаційної довідки із реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що існує арешт за реєстраційним номером НОМЕР_2 , зареєстрований 15.01.2007 року реєстратором: Перша Львівська державна нотаріальна контора, на підставі постанови від 01.09.2000 ВДВС Шевченківського районного управління юстиції, на виконання вироку в частині додаткового покарання, а саме повної конфіскації майна.
Відповідно до інформаційної довідки із реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що існує арешт за реєстраційним номером НОМЕР_3 , зареєстрований 26.11.2010 року реєстратором: Перша Львівська державна нотаріальна контора, на підставі постанови від 01.09.2000 ВДВС Шевченківського районного управління юстиції, на виконання вироку в частині додаткового покарання, а саме повної конфіскації майна.
Зазначені вище арешти вчинені на виконання постанови від 01.09.2000 ВДВС Шевченківського районного управління юстиції, на виконання вироку в частині додаткового покарання, а саме повної конфіскації майна.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 21.06.2000року по справі №1- 357/2000 року ОСОБА_4 визнано винним за ч.2 ст. 140, ч,1 ст.145, ч.2 ст.144 КК України та призначено покарання у виді 4 роки позбавлення волі з конфіскацією всього особистого належного йому майна та в частині основного покарання обрано умовний з іспитовим терміном на 2 роки.
ОСОБА_4 вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 21.06.20(і0року по справі №1-357/2000 року в частині основного покарання виконав.
В частині додаткового покарання - конфіскації майна, вирок не був виконаний, оскільки Синицький В,0. не мав жодного майна.
На даний час через наявність обтяжень не можна зареєструвати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку приватизації
Законом України № 2677-VI від 04.11.2010 року «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» внесені зміни до редакції Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до положень ч. З ст. 8 яких за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне -рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.
Враховуючи положення ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження», органи держаної податкової служби на теперішній час виступають стягувачем за виконавчими документами про стягнення в дохід держави, в тому числі і за виконавчими листами про конфіскацію майна, а тому залучення податкового органу до участі у судовому процесі у цій справі є обґрунтованим в частині представлення інтересів держави.
Положення Закону України «Про виконавче провадження», які діяли на час набрання вироком законної сили, передбачали, строк пред'явлення до виконання виконавчих документів про конфіскацію майна - три роки.
Строки пред'явлення виконавчих листів по даній справі сплив ще у 2000 році.
1.4.6. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 p. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 p., передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 р. за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до ст. 316 ЦK України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
ч.1 ст. 317 ЦK України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.321 ЦK України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та умови попереднього та повного відшкодовування їх вартості, крім випадків, встановлених ч.2 ст. 353 цього Кодексу.
Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права. При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: - визнання права власності (стаття 392); - витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388); - усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); - заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); - визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); - зобов'язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212,1213) та інші.
Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Перший протокол», «Конвенція»): «Кожна фізична або юридична особа має- право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, права заявника - ОСОБА_4 порушені, так як в теперішній час він не може вільно користуватися своїм майном.
Відповідно до КК України в редакції 1960 року (втратив чинність у 2001 році)
ч.2 ст. 140 -крадіжка за попередньою змовою групою осіб (санкція до 7 років позбавлення волі)
ч.1 ст.145-умисне пошкодження майна, що завдало значної шкоди потерпілому (санкція - позбавлення волі на строк до 2 років)
ч.2 ст.144- вимагання повторно із погрозою застосування насильства над потерпілою (санкція позбавлення волі від 4 до десяти років)
Згідно статтей 48, 49 КК України в редакції 1960 року строк давності становить 10 років.
З моменту засудження пройшло 23 роки.
Відповідно до п. 9 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (2012 p.), запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки, арешт на майно було накладено в порядку КПК України (в редакції 1960 року), то і при розгляді клопотання про його скасування мають застосовуватися положення КПК України в редакції 1960 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України (в ред.1960 року) питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 126 КПК України, (в ред. 1960 року) вбачається, що накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
За загальним правилом перебіг строку давності виконання покарання починається з дня набрання обвинувальним вироком законної сили. Правила звільнення від відбування покарання в зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80 КК України, стосуються як основного так і додаткового покарань. Відповідно до ч. 2 ст. 80 КК України строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним вироком суду.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано впродовж десяти років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
З 08.03.2011 у зв'язку з набранням чинності законом «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 4.11.2010 №2677-VI на органи державної виконавчої служби покладено лише здійснення покарання у вигляді конфіскації майна. Відповідні зміни були внесені до стст.12, 26 КВК. Через 3 роки законом «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 8.04.2014 №1186-VII ст.26 КВК було доповнено новою частиною, яка уповноважила органи ДВС виконувати покарання у вигляді штрафу, але тільки якщо він є додатковою мірою.
Згідно з ст.53 КК та ст.26 КВК безпосередньо на суди покладено функцію контролю за сплатою штрафу як основної міри покарання. У разі невиконання такого вироку у визначений строк суд (за наявності відповідних умов) повинен замінити несплачені суми покаранням у вигляді громадських, виправних робіт або позбавленням волі відповідно до ч,5 ст.53 КК.
Строк давності щодо виконання додаткового покарання за даним вироком у виді конфіскації майна, згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 КК України - становить 10 років, який закінчився, а тому є підстави для звільнення ОСОБА_4 від цього (додаткового) покарання і відповідно до зняття арешту на майно.
Як передбачено ст.75 закону «Про виконавче провадження», рішення щодо стягнення штрафу та конфіскації майна підлягають виконанню в порядку, встановленому цим актом.
Таке саме положення відображено й у ч.2 ст.48 КВК.
З огляду на вимоги ст.59 КК та п.1 ч.1 та ч,2 ст.80 КК особа звільняється від відбування покарання у вигляді конфіскації всього майна, якщо з дня набрання чинності вироком його не було виконано у строк, указаний в ст.80 КК.
В цій частині вирок по відношенню до ОСОБА_4 не виконувався, майно (все або частина) у власність держави не вилучається з причин, які не залежать від засудженого (особа відбувала покарання у вигляді позбавлення волі).
За відсутності дій державного виконавця (чи іншого уповноваженого органу) такий засуджений має бути звільнений судом від покарання у вигляді конфіскації майна на підставі чч.1 та 2 ст.80 КК, якщо вирок у цій частині не був виконаний у визначений строк.
Як установлено в ч.2 ст.80 КК, строки давності щодо додаткових покарань, яким, зокрема, є конфіскація майна, визначаються за основним покаранням.
Керуючись ст. 80 КК України, ст.ст. 409, 411 КПК України, суд, -
постановив:
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є його власністю, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 21.06.2000 року по справі №1-357/2000 року.
Скасувати арешт за реєстровими номерами, 4351644, 10535979 внесений реєстратором: Перша Львівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова, б/н, 01.09.2000, ВДВС Шевченківського районного управління юстиції, шляхом вилучення реєстраційного номера обтяження - арешт нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
На ухвалу суду протягом семи діб з дня її проголошення може бути подана апеляція до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд міста Львова.
Суддя ОСОБА_1