27 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7485/23 пров. № А/857/5268/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Коваля Р.Й., Носа С.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року (суддя - Осташ А.В., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 31 січня 2024),
в адміністративній справі №500/7485/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за особою з інвалідністю І групи ОСОБА_2 , на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду підлягає скасуванню, як таке, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що ОСОБА_1 перебуває у відділі соціального захисту Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області на обліку як особа яка надає соціальні послуги, та здійснює догляд відповідно до постанови КМУ №859 від 23.09.2020р «Деякі питання призначення і виплати, компенсації, фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» за інвалідом 1 групи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який часто хворіє, вдівець, бездітний. До мобілізації у ЗСУ та під час перебування у відпустці позивач постійно доглядав за ОСОБА_2 , тому помилковими є доводи суду першої інстанції про те, що факт здійснення догляду за ОСОБА_2 саме ОСОБА_1 доданими доказами не підтверджено. Наявність у ОСОБА_1 необхідності здійснювати догляд за ОСОБА_2 підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду №461 від 10.08.2023 року в якому зазначено, що здійснює догляд ОСОБА_1 (даний акт був складений коли ОСОБА_1 перебував у відпустці) та інших осіб які б могли здійснювати такий догляд немає, цим і доводиться саме необхідність військовослужбовця здійснювати догляд. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що на даний час ніхто не здійснює догляд за ОСОБА_2 , оскільки єдиним хто може здійснювати такий догляд є ОСОБА_1 , що встановлено та підтверджено матеріалами справи. Отже, не задовольняючи рапорт позивача про звільнення із військової служби є очевидно протиправною бездіяльність відповідача, оскільки заявник відповідає вичерпному перелік умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття позитивного рішення за його рапортом.
За результатами апеляційного розгляду просить апелянт скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем за мобілізацією та по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач, на ім'я командира військової частини подав рапорт про звільнення його від проходження військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, через необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю І групи - рідним дядьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким разом проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Проте, листом №347/09 від 06.09.2023 відповідач повідомив позивача, що його рапорт був розглянутий та вказав, що серед документів, долучених до рапорта відсутні підстави для звільнення з лав Збройних Сил України через сімейні обставини (для догляду за дядьком) (а.с. 26).
Позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби, звернувся в суд із цим адміністративним позовом.
Апеляційним судом також встановлено, що відповідно до довідки МСЕК №111179 від 08.06.2006, ОСОБА_2 є інвалідом, у нього довічно встановлена І група інвалідності (а.с. 23).
Згідно заключення ЛКК №4/567 від 09.08.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду (а.с. 22).
Висновком №4/567 від 09.08.2023 про результати комплексного визначенню індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, встановлено, що ОСОБА_2 потребує надання соціальних послуг з догляду, є інвалідом І групи, вдівцем, бездітним (а.с. 21).
Відповідно до акту обстеження на встановлення факту здійснення догляду від 10.08.2023, за адресою АДРЕСА_2 , проживає ОСОБА_2 , інвалід 1 групи, вдівець, одинокий, бездітний, часто хворіє, не здатний до самообслуговування, потребує простійного стороннього догляду. На непрофесійній основі соціальні послуги з догляду за ОСОБА_2 здійснює ОСОБА_1 (а.с. 20).
Згідно довідок відділу СЗН Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 10.08.2023 №01-14/460 і №01-14/461, від 11.08.2023 №01-14/462, ОСОБА_1 надає щоденні соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі інваліду 1 групи ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду (а.с. 17, 18, 19).
Відповідно до акту обстеження на встановлення факту проживання від 18.08.2023, за адресою с. Білобожниця Чортківського району Тернопільської області в будинку ОСОБА_2 проживає без реєстрації ОСОБА_1 (а.с. 24).
Довідками Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 21.08.2023 №959 і №960 підтверджується, що за адресою с. Білобожниця Чортківського району Тернопільської області, згідно акту обстеження від 18.08.2023, зареєстрований проживаючим ОСОБА_2 , а проживає там без реєстрації племінник ОСОБА_1 (а.с. 15, 16).
Із змісту відповіді Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 06.11.2023 №03-15/762 на адвокатський запит видно, що ОСОБА_1 не може бути внесений в реєстр об'єднаної звітності ПДФО та ЄСВ як отримувач компенсаційних виплат так як компенсаційну виплату не призначено по причині перевищення середньомісячного сукупного доходу рівня прожиткового мінімуму для сім'ї (а.с. 25).
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.6 ст.2 Закону України №2232-ХІІ, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п.2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п.6, 7 Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; - у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Наказом Міністра Оборони України від 10.04.2009р. №170, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1905.2009р. № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п.1.1 Інструкції).
Згідно пункту 12.1 Інструкції, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII, а саме серед інших у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
У розглядуваній справі судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Колегія суддів зазначає, що встановлений законодавцем в ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в умовах дії воєнного стану на момент виникнення спірних правовідносин є вичерпним.
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року в справі №140/12873/23, проаналізувавши в цілому підпункт "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, зауважив, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як-от: у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Обґрунтовуючи необхідність здійснення постійного догляду за хворим дядьком, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена: - заключенням ЛКК №4/567 від 09.08.2023 року, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує постійного стороннього догляду; - висновком №4/567 від 09.08.2023 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; - актом обстеження сім'ї та встановлення факту здійснення догляду №461 від 10.08.2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснює догляд на непрофесійній основі за інвалідом 1 групи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є вдівцем, одиноким, бездітним, часто хворіє не здатний до самообслуговування потребує постійного стороннього догляду. Інших близьких осіб для здійснення догляду немає; - довідкою №01-14/460 від 10.08.2023 року виданою відділом соціального захисту Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , щоденно надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, відповідно до постанови КМУ №859 від 23.09.2020 р. «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі»; - довідкою №01-14/462 від 11.08.2023 року, виданою відділом соціального захисту Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області ОСОБА_1 компенсаційну виплату не призначено по причині перевищення середньомісячного сукупного доходу рівня прожиткового мінімуму для сім'ї. Необхідність же здійснення позивачем постійного догляду за ОСОБА_2 на непрофесійній основі підтверджується: - довідкою №01-14/461 від 10.08.2023 року; - довідкою №01-14/462 від 11.08.2023 року; - актом проведення обстеження сім'ї та встановлення факту здійснення догляду №461 від 10.08.2023 року; - висновком 09.08.2023 року №4/567; - заключенням ЛКК №4/567; - довідкою до акта огляду МСЕК №111179 від 08.06.2006 року; - актом обстеження на встановлення факту проживання від 18.08.2023.
Апеляційний суд зазначає, що підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на час розглядуваних правовідносин) містить посилання на такі передумови звільнення з військової служби як «необхідність» здійснення «постійного догляду».
В контексті наведеного, суд зазначає, що постійний сторонній догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе.
Втім, соціальна послуга догляду вдома - це заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавачем і полягає у надання допомоги із самообслуговування особи, яка частково, або повністю втратила, чи не набула здатності до самообслуговування.
Отже, терміни, які визначені законодавчо як «постійний догляд» і «догляд вдома» не є тотожними та застосовуються для різного правового регулювання.
При здійсненні правозастосування суд має комплексно та системно застосовувати законодавство, враховуючи при цьому мету (ціль) та завдання того чи іншого нормативно-правового акта.
Іншій підхід призвів би до невиправданого звільнення від виконання військовозобов'язаним Конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України і ухилення від виконання такого.
Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України 09 березня 2021 року №407 затверджено, крім іншого, форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - висновок) та Інструкцію щодо її заповнення (далі - Інструкція №407).
Згідно пункту 4 Інструкції №407, висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (далі - Порядок № 859).
Відповідно до пункту 9 Інструкції № 407, висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та м. Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункт 11 Інструкції № 407).
При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки встановлює Порядок №859.
Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету видачі висновку та його призначення - отримання компенсації за догляд, що не кореспондує із цілями підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що документи, подані позивачем разом із рапортами про звільнення з військової служби, не підтверджують наявність у позивача обов'язку здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 .
Долучений позивачем до матеріалів справи Висновок №4/567 від 09.08.2023 не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги дядьком позивача, що очевидно вказує на обмежену часовими межами компетенцію ЛКК з цього питання. Так, у Висновку вказано лише про те, що ОСОБА_2 за станом здоров'я рекомендовано таку соціальну послугу як «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» лише на один рік, у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Крім цього, апеляційний суд враховує, що факт наявності у позивача рідного дядька ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи не оспорюється, однак, факт необхідності здійснення такого догляду саме ОСОБА_1 доданими доказами не підтверджено, як суду першої, так і апеляційної інстанції.
Водночас, позивачем не доведено, що він здійснював догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до призову на військову службу, оскільки такий є особою з інвалідністю 1 групи (незрячим) ще з 2006 року, як і хто саме на даний час здійснює догляд за дядьком ОСОБА_1 , враховуючи те, що позивач проходить військову службу, а також хто здійснював такий догляд до 18.08.2023 (до встановлення факту спільного проживання).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що з долучених до рапорта документів не вбачається підстав для звільнення позивача з лав Збройних Сил України через сімейні обставини (для догляду за рідним дядьком), а, відтак, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту щодо його звільнення з військової служби, командування військової частини діяло обгрунтовано та у передбачений законом спосіб, в межах своїх повноважень на підставі поданих документів, а отже відсутні протиправні дії по відношенню до позивача.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року в адміністративній справі №500/7485/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Р. Й. Коваль
С. П. Нос