Справа № 560/5605/24
іменем України
27 червня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Малюзіна О.І. від 07.02.2024 №ЦЗ-2/ХМ/а-2 про накладення на підставі абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 67000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за наслідками проведеної перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Хмельницькій області складено акт перевірки від 20.12.2023, на підставі якого постановою заступника начальника Центрально-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці від 07 лютого 2024 року № ЦЗ-2/ХМ/а-2 на позивача накладено штраф в розмірі 67000 грн за порушення, відповідальність за яке передбачена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, а саме факт використання праці найманого працівника без належного оформлення трудових відносин. Позивач стверджує, що вказане не відповідає дійсності, оскільки при здійсненні підприємницької діяльності дотримано вимоги чинного законодавства про працю та належним чином документально оформлено трудові відносини із барменом - офіціантом ОСОБА_2 . Вказав на неповідомлення відповідачем про час і місце розгляду справи про накладення штрафу, що є порушенням законодавства. Просив позов задовольнити.
Відповідач у відзиві наполягає на порушення позивачем статтей 2, 3 21, 24 КЗпП України та вказував, що діяв у порядку, спосіб та відповідно да законодавства України, оскільки повідомлення про прийняття на роботу працівника до контролюючих органів не подавалось, трудовий договір не укладався, податки з отриманої заробітної плати не нараховувались та не перераховувались, звіти про використання праці не подавались. Просив у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 18.04.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до наказу ГУ ДПС у Хмельницькій області від 30.11.2023 №3342-П та направлення на перевірку №6437 від 30.11.2023 проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Хмельницькій області складено акт фактичної перевірки №14828/22-01-07-05/3832308897 від 20.12.23, у якому зафіксовано, що трудові відносини із ОСОБА_2 належним чином не оформлені, чим порушено статті 2, 3 21, 24 КЗпП України.
Першим заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 07 лютого 2024 року, за результатами проведеної фактичної перевірки винесено постанову №ЦЗ-2/ХМ/а-2 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в сумі 67000 грн.
Не погодившись із постановою про накладення штрафу позивач оскаржив її до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18, від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18 та від 23.06.2023 у справі № 2240/3231/18.
Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частина 2 ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника. Цей принцип знайшов своє відображення в галузевому законодавстві. Так, частина друга статті 265 КЗпП України передбачає відповідальність для юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю. Для притягнення особи до відповідальності обов'язковим є наявність складу порушення, його об'єктивної та суб'єктивної сторони.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 17.02.2023, основний вид діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
01.12.2023 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено строковий трудовий договір у письмовій формі із встановленням погодинної оплати праці.
Наказом ФОП ОСОБА_1 від 01.12.2023 №01 ОСОБА_2 прийнято на посаду бармена (копія заяви ОСОБА_2 про прийом на роботу від 30.11.2023 та копія наказу про прийом на роботу ОСОБА_2 від 01.12.2023 №1 містяться в матеріалах справи).
ФОП ОСОБА_1 направлено до органу ДПС повідомлення від 01.12.2023 про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, яке отримано органом ДПС 28.12.2023, що підтверджується квитанцією №2.
Вказані обставини визнаються сторонами, а тому не підлягають доказуванню в силу вимог ст. 78 КАС України.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
Згідно пояснювальної записки до вказаного Закону, метою законопроекту є врегулювання окремих питань трудових відносин між працівником та роботодавцем в умовах воєнного часу, враховуючи необхідність забезпечення збалансованості між скороченням видатків роботодавців на оплату відпусток, надурочних годин, годин роботи у святкові та вихідні дні тощо, та забезпеченням мінімально необхідних прав та гарантій працівників. Прийняття законопроекту створить умови для належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили.
Таким чином, на період воєнного стану законодавець, з метою забезпечення умов для належного функціонування підприємств, оперативного залучення працівників, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили скасував штрафи (відповідальність), передбачені ст. 265 КЗпП України, за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).
В даному випадку не варто застосовувати буквальне тлумачення норми ст. 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", а слід до вказаної норми застосовувати розширювальне тлумачення норм права, оскільки зміст норми, на переконання суду, є більш широким, ніж її текстуальне вираження. Тобто, штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, не застосовуються у період дії воєнного стану за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення перевірок. Вказане випливає із мети законопроекту, а саме забезпечення належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили.
Суд зазначає, що станом на дату розгляду Управлінням питання щодо накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (07.02.2024 року), виявлене під час перевірки, порушення було повністю усунуто. А відтак, станом на 07.02.2024 підстави для застосування штрафу були відсутні з огляду на норми ст. 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", що є підставою для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування спірної постанови.
Також суд враховує, що механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі Порядок № 509).
Згідно з пунктом 2 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Пунктом 4 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 набрало законної сили 14.09.2021.
Згідно з приписами статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
30.09.2010 Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Суд вважає, що визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 не підлягали застосуванню.
Таким чином зважаючи на вищезазначене, Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю". Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.
В розумінні вимог статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС в Хмельницькій області № 14828/22-01-07-05/3832308897 від 20.12.23 є недопустимими доказами.
Поряд з цим, у контексті оцінки решти доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини другої статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 гривень, тому ці витрати необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЦЗ-2/ХМ/а-2 від 07 лютого 2024 року, винесену відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Шевченка, 18а,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10008 , код ЄДРПОУ - 44791105)
Головуюча суддя Д.Д. Гнап