Справа № 703/3306/24
2-з/703/24/24
про забезпечення позову
27 червня 2024 року суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Прилуцький В.О. розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача адвоката Ковбаси Олега Станіславовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сімї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради про усунення перешкод у спілкувані батька з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною,-
встановив:
27 червня 2024 року до Смілянського міськрайонного суду надійшла позовна заява адвоката Ковбаси О.С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сімї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради про забезпечення позову.
Разом із позовною заявою до суду було подано із заяву про забезпечення позову.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 травня 2024 року справу та заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Прилуцькому В.О.
Заява мотивована тим, що між матір'ю та батьком дитини виник конфлікт, оскільки мати дитини безпідставно позбавляє батька права на спілкування з сином. Зазначає представник позивача і про те, що відповідачка не надає можливості побачитись із дитиною, поговорит из нею ні особисто ні в онлайн режимі, чим порушеє батьківські права позивача. В зв'язку з необхідністю подальшого збереження емоційного зв'язку дитини з матірю, який щоденно погрішується та втрачається через умисні дії батька, вважає за необхідне просити суд вжити заходи забезпечення позову у вигляді зобов'язання відповідачки до набрання законної сили рішенням суду у даній справі надавати позивачу можливість спілкуватись із сином за допомогою відеозв'язку чи голосового зв'язку кожного тижня, раз у два дні зокрема у кожний вівторок четвер та у суботу у вільний від роботи відповідача час.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суддя, врахувавши доводи заявника, які викладені його представником в заяві про забезпечення позову, а також дослідивши матеріали цивільної справи №703/3306/24 у обсязі, необхідному для правильного вирішення вказаної заяви, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18(провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду вразі задоволення позову.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, як зазначено в ухвалі Верховного суду від 03 березня 2021 року у справі №756/326/20 цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINE, N31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що заявниця, як мати дитини, яка наданий час проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати їй спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року "Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії" (заява N 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі N466/2317/20 (провадження N 61-11539ск20), постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі N 760/15413/19 (провадження N 61-9164св20), ухвалі Верховного суду від 03 березня 2021 року у справі № 756/326/20.
З огляду на вище наведене, з урахуванням збереження емоційного зв'язку дитини з батьком, вважаю за необхідне вжити заходів забезпечення позову у вигляді зобов'язання відповідачки до набрання законної сили рішенням суду у даній справі надавати позивачу можливість спілкування з малолітнім сином за допомогою відео/голосового зв'язку кожного тижня, раз у два дні, зокрема у кожний вівторок, четвер та у суботу у вільний від роботи час відповідача.
Невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення, виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій, що може мати негативний вплив на психоемоційний стан дитини.
Крім того, суд надає оцінку тій обставині, що обрані способи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а отже існує зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому такі заходи зможуть забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Як передбачено положеннями частини 7 статті 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.
Станом на час розгляд судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України.
Керуючись ст.4, 149-153, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ухвалив:
Заяву представника позивача адвоката Ковбаси Олега Станіславовича у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сімї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради про усунення перешкод у спілкувані батька з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною про забезпечення позову - задовольнити частково.
Вжити заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сімї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради про усунення перешкод у спілкувані батька з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною шляхом зобов'язання ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі надавати ОСОБА_1 , можливість спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою відео/голосового зв'язку кожного тижня, раз у два дні, зокрема у кожний вівторок, четвер та у суботу у вільний від роботи відповідача час.
Ухвала підлягає негайному виконанню, оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом 15 днів з дня її складення до Черкаського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя : В.О. Прилуцький