Іменем України
27 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/396/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,
код ЄДРПОУ 38053846, вул. Пантелеймонівська, 12, м. Чернігів, 14017
до відповідача: Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства “Ніжинрайагролісництво”,
код ЄДРПОУ 31254259, вул. Борзнянський шлях, 5, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600
про відшкодування шкоди в розмірі 115 222, 82 грн,
без виклику представників сторін
Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області подано позов до Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства “Ніжинрайагролісництво” про відшкодування шкоди в розмірі 115 222,82 грн, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою суду від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Ухвала суду від 29.04.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі “Електронний суд” ЄСІТС 29.04.2024 о 12:05, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
13.05.2024, у встановлений судом строк, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Відзив на позов долучено судом до матеріалів справи, спір вирішується з його врахуванням.
Ухвалою суду від 16.05.2024 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
22.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до частини четвертої статті 166 ГПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 29.04.2024, зокрема, встановлено позивачу строк, а саме протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву: надіслати (надати) до суду відповідь на відзив, надіславши одночасно копію даної відповіді на відзив відповідачу, а докази надсилання надати суду.
Відповідачем направлено позивачу відзив на позов 09.05.2024 (накладна Укрпошти № 1660008109048 від 09.05.2024) та отримано останнім 13.05.2024 (трекінг відправлення № 1660008109048 з сайту Укрпошти), що не заперечується позивачем.
Відтак, з огляду на вищевказане, позивач мав право подати відповідь на відзив у строк до 18.05.2024 (включно).
Натомість, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області направила до суду відповідь на відзив лише 20.05.2024 (печатка Укрпошти на конверті), тобто з пропущенням встановленого судом строку для його подання.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Позивачем заяви про продовження строку для подання відповіді на відзив не подано.
Враховуючи те, що відповідь на відзив подана поза межами процесуального строку на його подання, клопотання про продовження процесуального строку для подання такої заяви по суті та пояснень щодо поважності причин несвоєчасного її подання позивач суду не надав, суд залишає без розгляду подану позивачем відповідь на відзив, а спір вирішується без її врахування.
Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у незабезпеченні ним охорони і збереження лісового фонду, що призвело до незаконної порубки дерев. Зважаючи на те, що відповідачем не дотримано вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, з останнього підлягає стягненню шкода, заподіяна незаконною вирубкою дерев, у розмірі 115 222,82 грн.
Відповідач у відзиві на позовону заяву зазначає, що Акт перевірки від 30.11.2021 №77/06, який є основним і єдиним доказом позовних вимог у справі і який позивач подав на підтвердження вчинення відповідачем правопорушення, за яке позивачем нараховано шкоду, не є належним, допустимим та достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, про що дійшов висновку суд у постанові Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2024 у справі №927/443/22, а інших доказів протиправної поведінки відповідача позивачем не надано, ДП «Ніжинрайагролісництво» вважає, що у задоволенні заявлених позовних вимог позивачеві має бути відмовлено.
Обставини справи встановлені судом.
Відповідно до ст.1 Статуту Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» (код 21254259) ДП “Ніжинрайагролісництво” засноване на державній власності, створене в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і входить до сфери управління Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
Згідно з п. 2.1. Статуту Підприємство створене з метою охорони та відновлення лісів, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання і отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу та з врахуванням обмежень, передбачених цим Статутом.
Предметом діяльності Підприємства є, зокрема, охорона і захист лісів від самовільних вирубок та лісових пожеж, боротьба зі шкідниками та хворобами лісу (п. 2.2. Статуту).
22.11.2021 до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області надійшов лист Чернігівської обласної державної екологічної інспекції № 11-30/10409 від 19.10.2021 про перенаправлення звернення ОСОБА_1 , яка повідомила про вирубку дерев на території біля села Дуболугівка Ніжинського району.
Наказом Державної екологічної інспекції у Чернігівській області № 939 від 29.11.2021 «Про проведення заходів державного нагляду (контролю)» наказано уповноваженим особам державного екологічного нагляду (контролю) природно-заповідного фонду, лісів та рослинного світу провести заходи державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі збереження водних та земельних ресурсів, надр, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу, об'єктів природно-заповідного фонду, водних живих ресурсів та поводження з відходами на території Чернігівської області у термін з 29 листопада по 03 грудня 2021 року.
30.11.2021 Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області (далі - Інспекція) спільно з представниками Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства здійснено заходи державного нагляду (контролю) за станом охорони та використанням об'єктів рослинного світу на території Ніжинського району Чернігівської області, про що складено Акт № 77/06 від 30.11.2021 про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
В результаті здійснених заходів встановлено, що в кварталі 56 виділи 20, 22 обходу №11 ДП «Ніжинрайагролісництво» виявлено незаконну (безбілетну) рубку дерев різних порід (в більшості ясен звичайний сухостійний) і категорій та розкрадання деревини невстановленими особами за різні періоди 2021 року. Вищезазначені рубки дерев здійснені з порушенням вимог ст.ст. 19,38,64,69 Лісового кодексу України, за що передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.
Комісійно проведено заміри пнів незаконно зрубаних дерев та складено польову перелікову відомість пнів № 4.
30.11.2021 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Юрковим А.С. на посадову особу ДП «Ніжинрайагролісництво» - лісника обходу № 11 ОСОБА_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення № 001413 за ст. 64 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 163/06.
03.12.2021 штраф сплачено у добровільному порядку.
За наслідками виявлених порушень було виконано розрахунок розміру шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев різних порід (ясен, клен, в'яз, липа, вільха) та різних категорій відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року № 665 (додаток № 1).
Сума шкоди, завданої внаслідок незаконної рубки дерев навколишньому природному середовищу, з урахуванням індексації за попередні роки, становить 115222,82 грн.
Позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 07.12.2021 №15/4262, яку отримано адресатом 09.12.2021 (повідомлення про вручення поштового відправлення 1401707270223), яка задишена останнім без задоволення.
Відповідач у добровільному порядку заподіяну шкоду, завдану навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки рубки дерев, у розмірі 115222,82 грн не відшкодував, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.
Відповідачем, на спростування викладених позивачем у позові обставин, надано суду копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №927/443/22 за позовом першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, Вертіїівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» про стягнення 670504,24 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Оцінка суду.
За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 2 Лісового кодексу України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Таким чином, норми Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” у сфері спірних відносин, слід визнавати спеціальними стосовно до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.
Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, в тому числі і на відповідача у даній справі.
Згідно з пунктом “е” ч. 1 ст. 41 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Приписами частини четвертої ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
При цьому за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.
Як установлено судом, Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі №927/443/23 позовні вимоги першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, Вертіїівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» про стягнення 670504,24 грн задоволено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що як слідує з матеріалів справи, кримінальне правопорушення щодо незаконної вирубки дерев було вчинено на території лісу, що розташований на території Вертіївської ТГ, а саме на земельній ділянці з кадастровим номером 7423384000:04:001:0004, яка передана у постійне користування ДП «Ніжинське райагролісництво», що підтверджується Відомостями з Державногореєстру речових правна нерухоме майно. Отже, Державне підприємство «Ніжинрайагролісництво», як постійний лісокористувач, на якого чинним законодавством покладено обов'язок забезпечити охорону лісів від незаконних порубок на підвідомчій лісовому господарству території, несе відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням ДП «Ніжинарйаголісництво» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі №927/443/22 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Підставою для скасування вказаного рішення відповідачем зазначено, зокрема, неправомірність дій представників Державної екологічної інспекції в Чернігівській області під час проведення 30.11.2021 перевірки, за результатами якої було складено Акт про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства за №77/06.
Дослідивши Акт перевірки №77/06 від 30.11.2021, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що екземпляр акту у встановленому порядку представникам ДП «Ніжинрайагролісництво» не вручався та навіть не виготовлявся, що підтверджує прочерк у графі « 2-й примірник акту», а сам Акт перевірки складено в 1-му примірнику.
Крім того, відсутні докази направлення Акту перевірки на адресу відповідача після його складення, а також докази повідомлення про проведення перевірки та ознайомлення відповідача з відповідним Актом.
У Акті перевірки не зазначено, чи є проведені заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на території ДП «Ніжинрайагролісництво» плановими чи позаплановими.
Стаття 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» містить імперативну вказівку на те, що в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Однак, вищезазначений Акт перевірки підписали лише держінспектори з ОПИС Чернігівської області, представник Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства та представник Державного підприємства «Ніжинське лісове господарство»; підписи інших осіб (в т.ч. від ДП «Ніжинрайагролісництво») у Акті перевірки відсутні.
Наведені обставини свідчать, що проведена перевірка здійснена з порушенням прав Відповідача, а неповідомлення про перевірку та ненадання акту перевірки відповідачу фактично унеможливило оскарження законності дій та рішень прийнятих в межах проведеної перевірки.
Проте Акт перевірки №77/06 від 30.11.2021 було складено в одному примірнику, докази його вручення відповідачеві у той чи інший спосіб у матеріали справи не надано. Відсутні у Акті перевірки і відомості про відмову відповідача його підписання, а також відсутні докази повідомлення відповідача про сам факт проведення перевірки.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погодилася з доводами ДП «Ніжинрайагролісництво», що Акт перевірки №77/06 від 30.11.2021 не може вважатись належним, допустимим та достатнім доказом вини та протиправної поведінки відповідача.
Крім того, судом апеляційної інстанції було враховано, що 17.06.2022 Постановою начальника відділення СВ ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області закрито кримінальне провадження щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за незаконну вирубку дерев у зв'язку з відсутністю складу злочину.
З огляду на наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що матеріали справи №927/443/22 не містять належних та допустимих доказів на підставі яких можливо було б встановити наявність протиправної поведінки відповідача, а також розмір збитків, які заявлено до стягнення прокурором, відповідачем доведено наявність порушень при проведенні перевірки та складенні Акту, наслідком яких є неможливість прийняття Акту перевірки від 30.11.2021 №77/06 як належного та допустимого доказу наявності в діях відповідача порушення, яке б могло бути підставою до притягнення його до відповідальності шляхом стягнення збитків, а тому у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з недоведеністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2024 рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2022 у справі №927/443/22 скасовано з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд зазначає, що частиною другою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 902/608/19).
Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», № 24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», № 3236/03 від 03.04.2008).
Враховуючи вищевикладене, постанова Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2024 у справі №927/443/22, що набрала законної сили, не може бути поставлена під сумнів, а обставини, встановлені цією постановою суду, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
За наведених обставин, враховуючи, що Акт перевірки від 30.11.2021 №77/06, який є основним і єдиним доказом позовних вимог у справі і який позивач подав на підтвердження вчинення відповідачем правопорушення, за яке нараховано шкоду, не є належним, допустимим та достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, а інших доказів протиправної поведінки відповідача позивачем не надано, суд дійшов висноку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наявних обставин у їх сукупності суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор