58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
17 червня 2024 року Справа № 926/781/23
За позовом керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до відповідачів 1) Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлобуд-2012”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Ромтіс Буд”
про визнання договору недійсним
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
прокурор - Самокіщук М.Ю.
від позивача (в режимі ВКЗ) - Григорчук С.А.
від відповідача 1 - не з'явився.
від відповідача 2 - адвокат Палій С.О.
від третьої особи 1 - не з'явився.
від третьої особи 2 - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Керівник Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача 1) Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлобуд-2012” про визнання договору недійсним.
Стислий виклад позиції військового прокурора.
Позов обґрунтованим тим, що 22 грудня 2018 року між Подільським УКБ та ОЖБК “Житлобуд-2012” (правонаступником якого є ТОВ “Житлобуд-2012”) укладено договір № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці на земельній ділянці площею 0,7995 га, розташованій на розі вулиць Щербанюка (Чапаєва) - Кутузова Михайла Фельдмаршала у м. Чернівці (військове містечко № 1), що належить державі в особі Міністерства оборони України на праві власності.
В подальшому, 26 грудня 2019 року між Подільським УКБ та ТОВ “Житлобуд-2012” укладено додатковий договір до Договору № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці.
На думку керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Договір № 12 (та відповідно додатковий договір до нього) суперечить вимогам законодавства у сфері збереження та використання нерухомого майна Міністерства оборони України, а саме укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та без проведення відповідного конкурсу.
Разом з тим, 21 квітня 2023 року до суду надійшла заява про зміну підстав позову, підписана керівником Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, згідно змісту якої прокурор вказує на те, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки не є договором про реконструкцію будівлі, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки під будівництво нових будинків.
02 квітня 2024 року прокурор звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову, в якій посилається на раніше викладені обставини, що договір укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, укладений без проведення відповідного конкурсу; договір є удаваним правочином, який приховує інший правочин - договір на нове будівництво на земельній ділянці, що належить Міноборони, а також вказав на наявність нових підстав для заявлення позовної вимоги, в тому числі відмову від позову позивача - Міністерства оборони України.
Так, прокурор вказує, що 04 липня 2023 року, тобто вже після подачі вищевказаної позовної заяви до суду, між Подільським УКБ МОУ та ТОВ “Житлобуд-2012” укладено додатковий договір до Договору № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці. Зокрема, вказаним додатковим договором доповнено преамбулу Договору № 12, шляхом включення до його сторін Міністерства оборони України, доповнено вказаною стороною п. 1.5 Договору № 12, здійснено заміну сторони (Подільського УКБ МОУ) на Міністерство оборони України у п.п. 3.7, 4.1.9, 4.2 Договору № 12. Окрім вказаного, доповнено та змінено п. 3.4 Договору № 12, зокрема, шляхом заміни у ньому сторони (Подільського УКБ МОУ) на Міністерство оборони України, а також збільшенням частки житла, яке передається останньому за результатами виконання Договору № 12, з 1350 кв. м. на 1763,89 кв. м.
Водночас, як вбачається із наявних матеріалів справи, а саме письмових пояснень від 04 липня 2023 року та відмови Міністерства оборони України від позову від 27 липня 2023 року, останнє не підтримує позовних вимог прокурора та відмовляється від позову у справі № 926/781/23. Указане, на переконання прокурора, є зміною фактичних обставин справи.
Стислий виклад позиції позивача - Міністерства оборони України.
04 липня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення, разом із листом тимчасово виконуючого обов'язки начальника головного управління капітальних вкладень представника Міністерства оборони України, згідно змісту яких, з метою забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, дотримання економічних інтересів Міністерства оборони України, останній не підтримує позовні вимоги прокурора.
27 липня 2023 року до суду надійшла письмова відмова позивача від позову, згідно змісту якої позивач - Міністерство оборони України відмовляється від позову у справі № 926/781/23 та просить закрити провадження у справі.
Стислий виклад позиції відповідача 1 - Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України.
15 травня 2023 року до суду від Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України надійшов письмовий відзив на позовну заяву (зі зміною підстав позову).
Так, останній вказує на те, що Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, як сторона Договору, на момент вчинення оскаржуваного правочину було наділене компетенцією та володіло достатнім обсягом повноважень для його підписання, окрім того, проведено відповідний конкурс.
В подальшому, 14 травня 2024 року відповідач 1 звернувся до суду через систему “Електронний суд” із клопотанням про розгляд справи без участі Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Разом з тим, керівник Подільського УКБ просить у задоволенні позову - відмовити.
Стислий виклад позиції відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлобуд-2012”.
17 березня 2023 року до суду надійшов письмовий відзив адвоката відповідача 2, згідно змісту якого останній заперечує проти задоволення позову з наступних підстав.
Так, останній вважає, що Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України на момент вчинення оскаржуваного правочину був наділений компетенцією та володів достатнім обсягом повноважень для організації будівництва та реконструкції об'єктів, а відтак сторони укладеного договору володіли достатнім обсягом цивільної дієздатності у зв'язку з чим, на думку представника не відбулось порушення процедури укладення Договору та відсутні підстави визнання його недійсним.
Крім того, адвокат відповідача 2 вказує на те, що визнання оскаржуваного Договору недійсним є економічно недоцільним та призведе до невиправданих збитків держави та відсутності можливості забезпечити житлом військовослужбовців та членів їх сімей.
Разом з тим, відповідач 2 вказує на те, що позов пред'явлено з пропуском строку позовної давності, про застосування якої останнім подано відповідну заяву (вх.№ 2946 від 03 липня 2023 року).
14 травня 2024 року через систему “Електронний суд” від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (з урахуванням зміни підстав позову), згідно змісту якого адвокат відповідача 2 проти задоволення позову заперечує з підстав викладених у ньому.
Стислий виклад позицій третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромтіс Буд”.
07 квітня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, згідно яких, третя особа підтримує позовні вимоги прокурора, погоджуючись з його доводами, викладеними у позовній заяві. 13 червня 2024 року до суду через систему “Електронний суд” надійшла письмова заява КЕВ м. Чернівці про розгляд справи без участі його представника.
Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромтіс Буд” не скористалось своїм правом на подання письмових пояснень до суду по суті спору та явку належного представника в судове засідання не забезпечило.
Процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2023 року, судову справу № 926/781/23 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 24 лютого 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15 березня 2023 року; залучено Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою суду від 15 березня 2023 року відкладено підготовче засідання на 27 березня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 22 березня 2023 року підготовче засідання призначено на 29 березня 2023 року.
Ухвалою суду від 29 березня 2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 10 квітня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 10 квітня 2023 року підготовче засідання у справі відкладено на 24 квітня 2023 року; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Ромтіс Буд”.
Ухвалою суду від 10 квітня 2023 року підготовче засідання у справі № 926/781/23 відкладено на 24 квітня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13 квітня 2023 року заяву Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про забезпечення позову - задоволено.
Ухвалою суду від 24 квітня 2023 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; в судовому засіданні оголошено перерву до 17 травня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17 травня 2023 року підготовче засідання у справі № 926/781/23 відкладено на 01 червня 2023 року.
Ухвалою суду від 01 червня 2023 року заяву прокурора про зміну підстав позову - задоволено; в судовому засіданні оголошено перерву до 04 липня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04 липня 2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 17 липня 2023 року.
Ухвалою суду від 17 липня 2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 26 липня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27 липня 2023 року позов керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідачів 1) Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлобуд-2012” за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Ромтіс Буд” про визнання договору недійсним - залишено без розгляду; скасовано заходи забезпечення позову.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 27.07.2023 у справі № 926/781/23 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону задоволено; ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 27.07.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі № 926/781/23 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
13 березня 2024 року до Господарського суду Чернівецької області повернулись матеріали господарської справи № 926/781/22.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13 березня 2024 року, на виконання постанови Верховного Суду від 07 лютого 2024 року, справу № 926/781/23 передано судді Проскурняку О.Г. для продовження розгляду.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18 березня 2024 року призначено справу № 926/781/23 до розгляду в підготовчому засіданні на 02 квітня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 02 квітня 2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 29 квітня 2024 року.
Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року підготовче засідання у справі № 926/781/23 відкладено на 14 травня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14 травня 2024 року вирішено здійснювати розгляд справи з урахуванням заяви прокурора про зміну підстав позову; закрито підготовче провадження у справі № 926/781/23; призначено справу до розгляду по суті на 17 червня 2024 року.
Станом на день розгляду справи військовий прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник позивача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Адвокат відповідача 2 - ТОВ “Житлобуд-2012” проти задоволення позову заперечила.
Відповідач 1 - Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України та треті особи - КЕВ м. Чернівці та ТОВ “Ромтіс Буд” явку належних представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, час та дату судового засідання.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 цієї статті Господарського процесуального кодексу України закріплено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних матеріалів без участі означених представників відповідача 1 та третіх осіб.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (відео-запис)
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято 17 червня 2024 року у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення військового прокурора та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору, 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Положеннями частин 1-3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно приписів частини 2 статті 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Так, 22 грудня 2018 року між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (Сторона-1) та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом “Житлобуд-2012” (Сторона-2) (правонаступником якого є ТОВ “Житлобуд-2012”) укладено договір № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці.
В подальшому, 26 грудня 2019 року між Подільським УКБ Міністерства оборони України (Сторона-1) та ТОВ “Житлобуд-2012” (Сторона-2) (правонаступником якого є ТОВ “Житлобуд-2012”) укладено додатковий договір до Договору № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці.
Згідно пункту 1.1. вказаного Договору в редакції Додаткового Договору, предметом цього Договору є співпраця і участь Сторін у реконструкції існуючих будівель з новим будівництвом багатоповерхових житлових будинків для військовослужбовців та членів їхніх сімей з приміщеннями громадського призначення, м. Чернівці, на розі вулиць Щербанюка Олександра - Кутузова Михайла фельдмаршала (кадастровий номер 7310113630000:03:004:0009), передача Стороною 1 Стороні 2 передбачених цим договором прав щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об'єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності.
04 липня 2023 року між Подільським УКБ МОУ та ТОВ “Житлобуд-2012” укладено додатковий договір до Договору № 12/18 від 22 грудня 2018 року про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці. Зокрема, вказаним додатковим договором доповнено преамбулу Договору № 12, шляхом включення до його сторін Міністерства оборони України, доповнено вказаною стороною п. 1.5 Договору № 12, здійснено заміну сторони (Подільського УКБ МОУ) на Міністерство оборони України у п.п. 3.7, 4.1.9, 4.2 Договору № 12.
Пунктами 2.1. та 2.3. Договору унормовано, що проектна загальна площа житла Об'єкта будівництва орієнтовно складає 10904,11 кв.м. Об'єкт буде розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею 0,7995 га., що розташована вул. Кутузова, 2, кадастровий № 7310113630000:03:004:0009.
Згідно пункту 3.4. укладеного Договору, в редакції Додаткового Договору унормовано, що після завершення будівництва, введення Об'єкта в експлуатацію та підписання Акту приймання-передачі та розподілу Об'єкту Стороні 1 підлягає безумовному отриманні загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 1350 кв.м. Остаточна кількість квадратних метрів, що підлягає безумовному отриманню Стороною 1, підлягає коригуванню Сторонами після проведення експертизи проекту будівництва, шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. При цьому, якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам (“під Ключ”).
В подальшому, згідно укладеного 04 липня 2023 року між Подільським УКБ МОУ та ТОВ “Житлобуд-2012” додаткового договору до Договору № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці доповнено та змінено п. 3.4 Договору № 12, зокрема, шляхом заміни у ньому сторони (Подільського УКБ МОУ) на Міністерство оборони України, а також збільшенням частки житла, яке передається останньому за результатами виконання Договору № 12, з 1350 кв. м. на 1763,89 кв. м.
Разом з тим, пунктом 3.7. укладеного Договору унормовано, що після завершення будівництва, введення Об'єкта в експлуатацію та підписання Акта приймання-передачі та розподілу Об'єкту Сторона 2 набуває право власності на весь Об'єкт без врахування тієї частини, яка за умовами Договору передається Стороні 1.
Як вбачається із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка на якій буде розміщено Об'єкт будівництва належить державі в особі Міністерства оборони України на праві власності.
Звертаючись із позовом до суду, прокурор вказував на те, що укладені між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (Сторона-1) та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом “Житлобуд-2012” (Сторона-2) (правонаступником якого є ТОВ “Житлобуд-2012”) Договір № 12 від 22 грудня 2018 року підлягає визнанню недійсними, оскільки суперечать вимогам законодавства, інтересам держави та суспільства.
Вказані твердження прокурора ґрунтуються на тому, що оскаржуваний Договір 1) укладено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; 2) укладено без проведення відповідного конкурсу; 3) є удаваним правочином, оскільки не є договором про реконструкцію будівлі, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки під будівництво нових будинків.
Стосовно посилання прокурора на укладення оскаржуваного Договору Подільським УКБ Міністерства оборони України без необхідного обсягу цивільної дієздатності та з перевищенням повноважень, суд вказує наступне.
Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Згідно положень частини 3 статті 92 ЦК України (в редакції, що діяла станом на момент укладення Договору) передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Положеннями частини 3 статті 237 ЦК України визначено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Наказом Державного секретаря Міністерства оборони України № 24 від 17 червня 2003 року затверджено положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України; уповноважено Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України здійснювати функції замовника капітального будівництва у Збройних Силах України в Вінницькій, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях.
В подальшому, Наказом директора Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України № 12 від 12 березня 2011 року закріплено, зокрема за Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України наступні області: Вінницька, Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька.
Відповідно до пункту 1 Положення, Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Управління) є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об'єктів військового призначення для потреб Збройних Сил України з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності.
Управління підпорядковане начальнику управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.
Управління виконує функції замовника будівництва Міністерства оборони України (далі - орган управління) на будівництво об'єктів житлово-комунального, соціального, загальновійськового призначення, а також у порядку, встановленому чинним законодавством України та цим Положенням залучається до вирішення інших питань придбання та обміну житла у Вінницькій, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях.
За умовами пункту 4 Положення у своїй діяльності управління керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Державного комітету України з будівництва та архітектури, наказами і директивами Міністерства оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, наказами і розпорядженнями Державного секретаря Міністерства оборони України, начальника управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, а також цим Положенням.
Згідно з пунктом 5 Положення управління є самостійним господарюючим суб'єктом, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції, отримує прибуток від здійснення госпрозрахункової діяльності і розподіляє його згідно з чинним законодавством.
Відповідно до пункту 6 Положення основними завданнями управління є зокрема:
- забезпечення в межах наданих повноважень реалізації державної політики в галузі будівництва;
- участь у вирішенні питань придбання та обміну житла для військовослужбовців Збройних Сил України у встановленому порядку;
- залучення: коштів інвесторів у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій та об'єктів іншого призначення (далі - будівництво об'єктів); пайових внесків інвесторів у будівництво разом з житлом, споруд соціально-побутового, торгівельного та інших призначень; кредитних позик від інвесторів на житлове будівництво; внесків або благодійних пожертвувань приватних осіб, організацій на житлове будівництво та інших джерел інвестування у встановленому чинним законодавством України порядку.
Згідно пункту 7 Положення управління відповідно до покладених на нього завдань:
- вишукує та залучає кошти інвесторів у будівництво об'єктів у визначеному чинним законодавством України та цим Положенням порядку та укладає договори (контракти), які узгоджуються в управлінні капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України;
- укладає договори на придбання житла для військовослужбовців в обсягах затверджених лімітів, здійснює оплату, отримання та передачу цього житла згідно з діючим законодавством;
- укладає договори підряду на виконання робіт з будівництва об'єктів та здійснює контроль за їх виконанням згідно з чинним законодавством;
- розміщує замовлення на капітальне будівництво, разом з підрядними організаціями визначає та погоджує ціни на будівництво об'єктів відповідно до діючих нормативних актів;
- передає будівельній організації будівельний майданчик, устаткування, що підлягає монтажу, матеріали, забезпечення якими покладено на замовника;
- передає будівельній організації документи про дозвіл відповідних органів на: виконання будівельно-монтажних робіт; відведення земельної ділянки під будівництво; вирубування лісу та пересадження дерев; перенесення з будівельного майданчика магістральних ліній електропередач, залізничних колій, мереж водопроводів, каналізацій, газо і нафтопроводів, ліній зв'язку та інших споруд, що перешкоджають будівництву на відведеному майданчику, в терміни, передбачені в особливих умовах до договору; користування під час проведення будівельних робіт у населених пунктах електроенергією, газом, водою, парою, від існуючих джерел відповідно до проекту організації робіт; забезпечує відповідно до вимог чинного законодавства переселення громадян, які проживають у будинках, що підлягають знесенню, перенесенню або реконструкції; відшкодовує громадянам у разі знесення вартість житлових будинків, господарських будівель, що перебувають у їх власності, а також вартість вилучених плодово-ягідних насаджень;
- здійснює технічний нагляд за будівництвом, контроль за відповідністю обсягів та якості виконаних робіт проектам, технічним умовам і стандартам;
- виконує інші функції, пов'язані з реалізацією покладених на управління завдань у сфері будівництва.
Згідно з пунктом 8 Положення управління має право залучати на договірних засадах кошти юридичних і фізичних осіб для формування програм будівництва.
Пунктом 16 Положення визначено, що управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Державного Казначейства, розрахункові рахунки в банківських установах, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі № 910/2958/20 Верховним судом зазначено, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
У постанові від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 Верховний Суд виснував, що зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20.
При цьому при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року зі справи № 910/8794/16).
Послідовна та стала правова позиція щодо застосування цих норм права у їх взаємозв'язку викладена у низці постановах Верховного Суду, зокрема: від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20, в ухвалі від 11.06.2020 у справі № 915/1602/19 тощо.
У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2178/18 Верховний Суд виснував, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц виклала висновок, що “для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання”.
В контексті вказаного, судом встановлено, що на момент вчинення оскаржуваного правочину, Подільське УКБ Міністерства оборони України було наділене необхідним обсягом цивільної дієздатності та повноважень для організації будівництва та реконструкції об'єктів в межах Чернівецької області. Разом з тим, подальше схвалення оспорюваного правочину Міністерством оборони України, у формі визнання укладеним Договору № 12/18 від 22 грудня 2018 спростовують посилання прокурора на укладення оскаржуваного Договору Подільським УКБ Міністерства оборони України без необхідного обсягу цивільної дієздатності та з перевищенням повноважень.
Стосовно посилання прокурора на укладення оспорюваного Договору без проведення відповідного конкурсу, суд вказує наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме наказу Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України № 41 від 31 грудня 2015 року, з метою виконання завдань покладених на Подільське УКБ МО України щодо здійснення проектування, залучення: коштів інвесторів у будівництво та придбання житла, у спорудження інженерних комунікацій та об?єктів іншого призначення; пайових внесків інвесторів у будівництво разом з житлом, споруд соціально-побутового, торговельного та інших призначень; кредитних позик від інвесторів на житлове будівництво та інших джерел інвестування у встановленному чинним законодавством України порядку, затверджено конкурсну комісію Подільського УКБ МОУ та затверджено “Положення про конкурсну комісію”.
Згідно означеного Положення, з метою запобігання та протидії корупції, забезпечення прозорості в роботі Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Управління) по виконанню завдань Управління щодо залучення небюджетних джерел фінансування відповідно до чинного законодавства України та Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України створюється конкурсна комісія (далі - Комісія).
Конкурсна комісія у своїй діяльності керується законодавством України та цим Положенням і виконує свої функції по будівництву об?єктів розташованих у Вінницькій, Житомирській, Івано-Франківський, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях. Формою роботи комісії є засідання.
Згідно. п.п. 3 пункту 4 вказаного Положення, основними завданнями конкурсної комісії є, зокрема організація та проведення конкурсів, а саме: а) опублікування інформації про проведення та результати конкурсу в засобах масової інформації; б) реєстрація конкурсних пропозицій; в) розгляд конкурсних пропозицій; г) ведення протоколів засідань комісії; д) розгляд скарг; е) визначення переможців конкурсів; ж) внесення змін до конкурсної документації.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься Протокол № 1 засідання комісії щодо будівництва житла у місті Чернівці від 17 жовтня 2018 року; Протокол № 2 розкриття конкурсних пропозицій по реконструкції будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок на земельній ділянці по вул. Кутузова у м. Чернівці від 11 грудня 2018 року; Протокол № 3 оцінки конкурсних пропозицій по реконструкції будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок на земельній ділянці по вул. Кутузова у м. Чернівці від 11 грудня 2018 року. Вказані протоколи затверджені, підписані та скріплені печаткою ТВО начальника Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України.
З протоколу № 3 оцінки конкурсних пропозицій по реконструкції будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок на земельній ділянці по вул. Кутузова у м. Чернівці від 11 грудня 2018 року вбачається, що за результатами розгляду конкурсних пропозицій установлено, що усі пропозиції відповідають кваліфікаційним вимогам, а найкраща конкурсна пропозиції подана ОЖБК “Житлобуд-2012”.
Відтак, оспорюваний Договір № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці від 22 грудня 2018 року укладено за результатом проведення конкурсу конкурсною комісією Подільського УКБ МОУ. Доказів оскарження результатів вказаного конкурсу сторонами до матеріалів справи не надано.
Разом з тим, прокурор посилається на недотримання процедури організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06 липня 2011 року.
Надаючи оцінку наведеним твердженням судом враховано таке.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06 липня 2011 року “Деякі питання будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони” затверджено “Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони”.
Відповідно до пункту 1 “Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 р. № 715 “Деякі питання будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони”, цей Порядок визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони (далі - будівництво житла).
Згідно пункту 3 Порядку, будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах.
Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, розвідувальний орган, Управління державної охорони та Держспецтрансслужба.
Приписами пункту 5 Порядку визначено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони або інший керівник центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, Голова СБУ, керівник розвідувального органу, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, Начальник Управління державної охорони, утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 травня 2013 року № 666-р погоджено розроблений Міністерством оборони “Перелік земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів”.
Вказаний Перелік містить відомості щодо місця розташування земельної ділянки площі земельної ділянки, запланованої під забудову та кадастрового номера земельної ділянки.
Із сукупного аналізу наведених нормативних актів слідує, що Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони № 715 в частині утворення конкурсної комісії та проведення конкурсу підлягає застосуванню лише щодо земельних ділянок, які включені до Переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 666-р.
Вказаний перелік не містить земельної ділянки, на якій здійснюється реконструкція будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці, у відповідності до оспорюваного Договору.
Водночас, на переконання суду, вказаний Перелік не поширює свою дію на реконструкцію будівель , що знаходяться на земельній ділянці не включеній до Переліку № 666-р.
Щодо стверджень прокурора, що оспорюваний Договір є удаваним правочином, оскільки не є договором про реконструкцію будівлі, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки під будівництво нових будинків, суд вказує наступне.
Частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України унормовано, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
В постанові ОП КГС ВС від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17 відзначив, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Так, прокурор вказує, що оспорюваний Договір містить підстави вибуття земельної ділянки та іншого рухомого та нерухомого майна з державної власності, а також позбавлення речового права (права постійного користування земельною ділянкою).
Відповідно до вимог статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно частин 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Згідно з частинами 3, 4 статті 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Суд вважає безпідставним твердження прокурора, що унаслідок укладення спірного договору правовий режим майна (земельної ділянки), на якій планується будівництво зазнає відповідних змін, оскільки за змістом пункту 4.3. оспорюваного договору сторона 2 (ОЖБК “Житлобуд - 2012”) не має права переоформити право землекористування. Умовами договору не передбачено передачі стороні 2 прав на земельну ділянку та припинення прав землекористувача та зміну власника земельної ділянки внаслідок укладення цього договору.
Із матеріалів справи вбачається, що внаслідок укладення спірного договору власник та користувач земельної ділянки не змінилися та земельна ділянка не вибула із державної власності.
Висновки суду.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що прокурором не доведено, що спірний договір укладено з перевищенням Подільським УКБ повноважень, з порушенням чинного законодавства, а також з порушенням інтересів держави та суспільства. Інших належних доказів на підтвердження того, що договір не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, прокурором не надано.
Разом з тим, при оцінці спірних правовідносин, судом враховано, що спірний договір укладено Подільським УКБ на виконання покладених на нього функцій замовника будівництва житла для військовослужбовців.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи та досліджені докази, суд не вбачає правових та фактичних підстав для визнання недійсним договору № 12 від 22 грудня 2018 року про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1 , укладений Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України з Товариством з обмеженою відповідальністю “Житлобуд-2012”, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Стосовно заяви відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлобуд - 2012” про застосування строків позовної давності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 1 статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦКУ, яка унормовує, що строк позовної давності починає спливати з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
(Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц).
Враховуючи те, що судом встановлено відсутність правових та фактичних підстав для визнання недійсним договору № 12 від 22 грудня 2018 року про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України з Товариством з обмеженою відповідальністю “Житлобуд-2012”, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, підстави для застосування строків позовної давності - відсутні.
Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Стосовно звернення військового прокурора до суду.
Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 54) дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Відповідно до 2 другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 1311 Конституції України).
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 45)).
Також, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 33) вказувала, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти росії" (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).
Визначальним для застосування наведених вище норм є інтерес держави. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 вказаного Рішення).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Щодо підстав представництва, то за змістом наведених норм прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
У справі, що розглядається, Прокурор визначив, що органом, уповноваженим здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, є Міноборони і жодних доводів на спростування правильності обраного ним органу матеріали справи та судові рішення не містять.
Щодо випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначала таке:
"38. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
39. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
40. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
43. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор у позовній заяві вказував, що до подання позову звертався до позивача із листами від 12.01.2023, 21.02.2023 щодо необхідності захисту інтересів держави, в яких зазначав, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства України (статті 203, 215 Цивільного кодексу України, стаття 179 Господарського кодексу України, Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715), у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.
Прокурор також зазначив, що відповідь на листи від Міноборони до прокуратури не надходила, треті особи надалі продовжують незаконне будівництво на землях оборони, а тому є підстави вважати, що позивач не вжив заходів, спрямованих на припинення таких незаконних дій і вирішення питання щодо спірного договору. Прокурор наголосив, що в листі від 21.02.2023 повідомив позивача про те, що з урахуванням відсутності своєчасного реагування на виявлені порушення вимог законодавства, прокуратура пред'явить до суду відповідний позов в інтересах держави. Станом на час звернення з позовом до прокуратури не надходило повідомлень від позивача про вжиття ним самостійних заходів щодо захисту держави в спірних правовідносинах чи про заперечення проти намірів прокуратури вжити такі представницькі заходи.
Отже, після того, як Прокурор повідомив Міноборони про можливе порушення інтересів держави, захист яких у спірних правовідносинах має здійснюватися Міноборони, позивач не вжив заходів щодо самостійного звернення до суду з відповідним позовом, як і не повідомив Прокурору своєї позиції щодо зазначеного питання, тобто виявив бездіяльність.
Таким чином, Прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність захисту цих інтересів, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах, будучи завчасно повідомленим, відповідні заходи протягом розумного строку не вжив.
За приписами частини першої статті 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті. До таких прав (за змістом частини третьої статті 46 ГПК України) належить право змінити підстави позову і реалізація цього права відповідно до приписів процесуального законодавства таких наслідків, як залишення позову без розгляду, не передбачає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 55) зазначала, що "при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті".
Отже, прокурор наділений правом вимагати розгляду справи по суті в разі, якщо компетентний орган відмовляється від поданого прокурором в інтересах держави позову.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи зазначене, судовий збір слід залишити за прокурором.
Інших судових витрат не заявлено.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 196, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
У задоволенні позову - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано - 27 червня 2024 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк