17 червня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/186/24
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Інвест-Сервіс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД"
про стягнення заборгованості в сумі 218 173,30 грн, з яких 22 050 грн боргу, пені в сумі 188 307,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 7816,30 грн.
представники сторін не прибули.
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Інвест-Сервіс" до ТОВ "БМБУД" про стягнення заборгованості.
Судом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом зобов'язань за договором поставки №13/08/19-56 від 13.08.2019, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням штрафних санкцій та інфляційних втрат, заявлена до стягнення у судовому порядку.
Представник позивача у судове засідання не прибув, однак 06.06.2024 від нього надійшла заява №б/н (вх. №4536) від 04.06.2024 про розгляд справи без його участі.
Відповідач явку свого повноважного представника у судові засідання також не забезпечив. Разом з тим, в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву №б/н (вх. №3281) від 23.04.2024, в якому ТОВ "БМБУД" визнає поставку товару на суму 22 050 грн, водночас заперечує проти нарахування пені у розмірі 188 307 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 816,30 грн. Зазначає, що його контрагентом нарахована пеня, котра перевищує суму боргу в понад вісім разів. Крім того, відповідач стверджує, що час, за який нараховується пеня не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
У запереченні на відзив (вх.№4316 від 30.05.2024) позивач доводи ТОВ "БМБУД" спростовує, вважає їх необґрунтованими та безпідставними.
З огляду на викладене в сукупності, з метою дотримання розумних строків вирішення цього спору, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти росії" суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неявка представників у судове засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що за ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Розгляд даного спору здійснювався без технічної фіксації судового процесу в порядку ст.222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Між ТОВ "Захід-Інвест-Сервіс" (Постачальник) та ТОВ "БМБУД" (Покупець) 13 серпня 2019 року було укладено договір поставки товарів №13/08/19-56 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, згідно погоджених сторонами Специфікацій, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі його прийняти та оплатити.
Звертаючись із позовом до суду ТОВ "Захід-Інвест-Сервіс" стверджує, що саме на виконання умов зазначеного вище правочину Товариство поставило своєму контрагенту товар на загальну суму 22 050 грн, що підтверджуються видатковою накладною №381 від 21.10.2021.
Зазначений вище первинний документ бухгалтерського обігу підписаний представниками сторін без будь-яких зауважень і заперечень та скріплені відтисками печаток обох суб'єктів господарювання.
За твердженням Продавця, відповідач прийняв товар у власність, але не оплатив його вартість. Як наслідок, розмір неоплачених грошових зобов'язань складає 22 050 грн.
З метою досудового врегулювання спору Товариству була надіслана претензія №б/н від 15.03.2024 з вимогою погасити існуючу заборгованість, яка залишена відповідачем без реагування, а зобов'язання по оплаті без виконання.
Наведені обставини слугували підставою для звернення ТОВ "Захід-Інвест-Сервіс" до суду із відповідним позовом.
Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.
У статті 11 Цивільного кодексу України законодавець обумовив, що договори та інші правочини слугують підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
В розумінні ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Наявні у матеріалах справи письмові докази, доводи та заперечення учасників цього спору, що викладені у заявах по суті справи, дають суду підстави для висновку про те, що між учасниками цього спору існували договірні стосунки з поставки товару.
В силу першої та другої частин статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 ст. 267 ГК України містить правову норму, за якою договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін.
Відповідно до ст.ст. 251-252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
У розумінні ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Поряд із цим, суд звертає увагу учасників цього спору на те, що поняття строк договору, строк виконання зобов'язання та термін виконання зобов'язання в силу відповідних положень ЦК України мають різний зміст.
Зокрема, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (п. 29, 33-35 постанови Великої Палати ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Однак, у спірних правовідносинах поставка товару відповідачу на підставі видаткової накладної відбулася не під час дії Договору.
Адже укладаючи 13 серпня 2019 року договір поставки товарів №13/08/19-56 його контрагенти у його пунктах 12.1-12.2 домовилися про те, що цей правочин набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 року, без будь-яких умов щодо його автоматичного продовження (пролонгації).
Також, у пунктах 13.5 та 13.7 Договору його учасники обумовили, що додаткові угоди та додатки до нього мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріплені їх печатками. В свою чергу, зміна умов Договору учиняється шляхом підписання додаткової угоди до нього.
Однак, незважаючи на перелічені законодавчі приписи та договірні умови, учасниками справи суду не надано жодного доказу, який би підтверджував факт укладення між контрагентами додаткових угод до Договору, в частині продовження строку його дії, або принаймні листування сторін щодо погодження продовження строку дії договору та на який саме строк.
На переконання суду, сама лише вказівка у видатковій накладній на дату договору поставки - 13/08/2019 не зумовлює пролонгацію (продовження) саме договору №13/08/19-56. Адже, ні умовами останнього, ані законодавством не передбачено можливості продовження строку дії договору шляхом зазначення його окремих реквізитів в іншому документі. До того ж, визначити сам строк дії Договору із видаткової накладної №381 від 21.10.2021, також не видається за можливе. Слід зазначити, що законодавець з даного приводу у статтях 651, 654 ЦК України також вказав на те, що зміна договору допускається лише за згодою сторін та вчиняється в такій самій формі, що й договір.
З наведеного в сукупності, зважаючи на сплив 31.12.2020 строку дії Договору, суд дійшов висновку, що поставка позивачем товару 21.10.2021 відбулась не на виконання умов договору №13/08/19-56, а на підставі підписаної посадовими особами та скріпленої печатками сторін видаткової накладної №381 від 21.10.2021, як окремого правочину.
Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за вказаною видатковою накладною свідчить про виникнення між контрагентами договірних правовідносин з поставки товару на підставі усної домовленості, шляхом підтвердження прийняття до виконання.
При цьому, суд керуючись ст. 530, 692 ЦК України констатує, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за отриманий товар за видатковою накладною №381 є таким, що настав. Адже покупець повинен був оплатити товар негайно після його прийняття -21.10.2021 та прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання умов договору Товариству за період з 22.10.2021 до 22.02.2024 нараховані інфляційні збитки на суму 7 816,30 грн.
Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків, враховуючи період існування заборгованості, розмір боргу, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими інфляційне збільшення у заявленій позивачем сумі.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно із ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивачем обраховані суми пені у розмірі та порядку, що передбачені договором №13/08/19-56. Однак, зважаючи на вище викладені висновки про те, що спірна поставка відбулася не на умовах цього правочину, у суду відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами Договору відповідальності у вигляді пені.
Також, відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати товару у спірних правовідносинах не передбачена і законодавчими актами.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 188 307 грн суд відмовляє повністю.
Інші, долучені до матеріалів справи докази були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Судовий збір, в силу ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД" (вул. Текстильна, 30, м. Тернопіль, 46000, ідент. код 41037833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Інвест-Сервіс" (вул. І.Франка, 43А с. Нежухів, Стрийський р-н, Львівська область, 82431, ідент. код 42160378) - 22 050 (двадцять дві тисячі п'ятдесят) грн заборгованості, інфляційні втрати в розмірі 7816 (сім тисяч вісімсот тринадцять) грн 30 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 447 (чотириста сорок сім) грн. 99 коп. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3.В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 27.06.2024.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко