Справа №278/2/24
Категорія 38
2/295/984/24
25.06.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
Головуючого судді Чішман Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Лайчук В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом ТОВ «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
25.01.2024 з Житомирського районного суду Житомирської області до Богунського районного суду м. Житомира надійшла вказана цивільна справа для розгляду за підсудністю.
Представник позивача звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання коштів у позику №2272044 від 21.08.2021 у розмірі 38376, 00 грн та витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позову зазначено, що 21.08.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір про надання коштів у позику №2272044 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 11700, 00 грн.
Договір про надання коштів у позику підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
15.07.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» укладено договір факторингу №2-15072022, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило позивачу за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Росвен Інвест Україна» прийняло належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за договором про надання коштів у позику №2272044 від 21.08.2021.
У зв'язку з невиконанням вимог договору про надання коштів у позику відповідачем виникла заборгованість в розмірі 38376, 00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11700, 00 грн та суми заборгованості за відсотками 26676, 00 грн.
Ухвалою від 26.01.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін (а.с. 42).
Ухвалою суду від 20.02.2024 задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів, витребувано у позивача для дослідження у судовому засіданні оригінал договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.08.2021 року та оригінал листа ТОВ «Лінеура Україна» від 15.07.2022 року №2272044-01 про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення договору від 21.08.2021 року №2272044, додаток 1 (реєстру боржників) до договору факторингу від 15.07.2022 року №2-15072022 (а.с. 68).
Ухвала про витребування доказів не виконана позивачем.
В судове засідання сторони не з'явились.
16.02.2024 від представника відповідача - ОСОБА_2 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування відзиву зазначив, що жодним доказом, який надано позивачем разом із позовною заявою, не доведено укладення кредитного правочину; надання (перерахування) ТОВ «Лінеура Україна» відповідачу коштів; відступлення права вимоги за договором факторингу; наявності будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем. На думку представника відповідача усі твердження позивача є надуманими, бездоказовими та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, суб'єктивних міркуваннях позивача, не доведені документально. ОСОБА_2 зазначив, що копії письмових та електронних доказів жодним чином не посвідчені позивачем. Суть відзиву зводиться до відсутності будь-яких доказів зі сторони позивача, що підтверджували б обставини, викладені у позовній заяві (а.с. 44-50).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1, ст. ст. 15-16 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
21.08.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем за допомогою веб сайту https://credit7.ua/, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Лінеура Україна», було укладено договір про надання коштів у позику №2272044 шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача М598 (а.с. 5-11).
Хронологія дій сторін під час оформлення договору викладена у листі про детальному описі дій вчинених сторонами для укладення такого договору (а.с. 15).
За умовами договору позики ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язався надати відповідачу позику в сумі 11700, 00 грн, строк кредитування 30 календарних днів, а відповідач зобов'язалася повернути позику та сплатити відсотки у розмірі 0,86 % за кожен день користування кредитом (знижена процентна ставка), 1,90 % (стандартна процентна ставка).
ТОВ «Лінеура Україна» виконав обов'язок та надав відповідачу позику, шляхом перерахування коштів на її платіжну картку № НОМЕР_1 .
21.08.2021 відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 13-14).
15.07.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (новий кредитор) укладено договір факторингу №2-15072022 відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу (а.с. 20-21).
Відповідно до платіжного доручення №8664 від 18.07.2022, позивач сплатив ТОВ «Лінеура Україна» кошти на оплату фінансування відповідно до умов договору Факторингу. Відповідно до договору факторингу №2-15072022 від 15.07.2022 та додатку №1 (Реєстру боржників), витягу з такого реєстру (зворот а.с. 22 - а.с. 23-24) до нього позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором №2272044 в сумі 38376, 00 грн, з яких: 11700, 00 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 26676, 00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем станом на 15.07.2022 заборгованість за договором №2272044 від 21.08.2021 становить 38376, 00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11700, 00 грн та суми заборгованості за відсотками 26676, 00 грн та нарахована за період з 21.08.2021 по 18.01.2022 (а.с. 16-19).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Як зазначено в ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Що ж стосується нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, то Велика Палата ВС роз'яснила, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів про те, що відповідачем у відповідності до п. 4 договору №2272044 було здійснено будь-які дії з метою продовження строку користування кредитом.
Позивач, нараховуючи відсотки, не врахував строк дії договору 30 днів, а саме до 21.09.2021, розмір процентної ставки визначений умовами договору 0, 86 в день, за таких обставин до стягнення підлягає заборгованість за несплаченими відсотками в розмірі (11700, 00 грн. х 0,86 % в день х 30 днів) - 3018, 60 грн.
Відповідачем в належний спосіб не спростовано факт не виконання обов"язків ТОВ «Лінеура Україна» шляхом перерахування коштів на її платіжну картку № НОМЕР_1 .
Враховуючи, що відповідачем в належний спосіб умови кредитного договору не виконані, позивачем доведено факт наявності заборгованості відповідача за таким договором, проте суд вважає, що при нарахуванні розміру заборгованості щодо відсотків за користування коштами, позивачем допущено надмірне нарахування без врахування строку дії договору, тому позов підлягає до часткового задоволення.
Таким чином до стягнення підлягає заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2272044 від 21.08.2021 в розмірі 14718, 60 грн, з яких 11700, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3018, 60 грн - сума заборгованості за відсотками.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог в розмірі 1029, 31 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 629, 1077 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 та користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2272044 від 21.08.2021 в розмірі 14718, 60 грн, з яких 11700, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3018, 60 грн - сума заборгованості за відсотками.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» судовий збір в сумі 1029, 31 грн.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», код ЄДРПОУ: 37616221, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 6;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 25 червня 2024 року.
Суддя Чішман Л.М.