ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.06.2024Справа № 916/87/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідропром"
до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний банк України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суддя Ломака В.С.
Секретар судового засідання Видиш А.В.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Квашнін М.О. за ордером від 15.06.2023 серії АН № 1185403;
від третьої особи: Станкевич О.М. (у порядку самопредставництва).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідропром" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - відповідач, Банк) про:
- визнання протиправною бездіяльності Банку щодо незавершення валютного нагляду зовнішньоекономічної операції позивача з компанією Nova Tec Polska Spolka z.о.о. за контрактом на постачання продукції від 18.08.2017 року № 2039 на суму 275 957,35 євро;
- зобов'язання відповідача завершити валютний нагляд зовнішньоекономічних операцій позивача з компанією Nova Tec Polska Spolka z.о.о. за контрактом на постачання продукції від 18.08.2017 року № 2039 на суму 275 957,35 євро.
Ухвалою від 09.01.2024 року господарський суд Одеської області прийняв позовну заяву Товариства до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/87/24; вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 08.02.2024 року.
25.01.2024 року через систему "Електронний суд", а також 30.01.2024 року через відділ діловодства суду надійшов відзив Банку від 22.01.2024 року № 1174-ЮД на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог Товариства з огляду, зокрема, на те, що заявлена позивачем у цій справі вимога про визнання протиправною бездіяльності не призведе до відновлення порушеного права Товариства та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Разом із тим, за результатами проведеного Банком аналізу відповідач не встановив наявності документів, що згідно з вимогами підпункту 3 пункту 12 постанови Правління НБУ від 02.01.2019 року № 7 можуть підтвердити факт знищення, конфіскації, зіпсування, викрадення, втрати товарів, що, у свою чергу, є підставою для завершення банком здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків.
Ухвалою від 08.02.2024 року господарський суд Одеської області відклав підготовче засідання у справі № 916/87/24 на 14.02.2024 року.
12.02.2024 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача від 09.02.2024 року, в якому Товариство просило суд залучити до участі у справі № 916/87/24 в якості співвідповідача Національний банк України у м. Одесі.
14.02.2024 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь Товариства від 13.02.2024 року на відзив на позовну заяву.
Призначене на 14.02.2024 року підготовче засідання не відбулося, у зв'язку із оголошенням у місті Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 14.02.2024 року господарський суд Одеської області призначив підготовче засідання на 20.02.2024 року.
Ухвалою від 20.02.2024 року господарський суд Одеської області відмовив у задоволенні заяви позивача від 12.02.2024 року про залучення НБУ в якості співвідповідача у справі № 916/87/24.
Разом із тим, ухвалою від 20.02.2024 року господарський суд Одеської області залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Національний Банк України.
Ухвалою від 20.02.2024 року господарський суд Одеської області передав матеріали справи № 916/87/24 за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.
18.03.2024 року матеріали справи № 916/87/24 надійшли до господарського суду міста Києва та згідно з протоколом автоматизованого розподілу передані для розгляду судді Ломаці В.С.
Ухвалою від 25.03.2024 року суддя Ломака В.С. прийняла справу № 916/87/24 до свого провадження та призначила підготовче засідання на 01.05.2024 року.
22.04.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Національного банку України від 19.04.2024 року № 18-0013/30703, в яких останній вказав про відсутність, на його думку, правових підстав для задоволення вимог Товариства.
У підготовчому засіданні 01.05.2024 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 22.05.2024 року, а також встановив відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив до 13.05.2024 року та запропонував сторонам висловитися щодо поданих третьою особою письмових пояснень.
У підготовчому засіданні 22.05.2024 року господарський суд міста Києва постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 916/87/24 на 30 днів.
Ухвалою від 22.05.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 916/87/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 26.06.2024 року.
У судовому засіданні 26.06.2024 року суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідності до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, частиною першою цієї статті визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
У статті 3 Господарського кодексу України наведено визначення господарської діяльності, під якою розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Так, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб'єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року в справі № 922/4206/19, від 22.01.2020 року в справі № 910/1809/18.
У той час як згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. Отже, до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 року в справі № 461/3212/17.
Предметом спору в даній справі є вимоги Товариства про визнання протиправною бездіяльності Банку щодо незавершення валютного нагляду зовнішньоекономічної операції позивача з компанією Nova Tec Polska Spolka z.о.о. за контрактом на постачання продукції від 18.08.2017 року № 2039 на суму 275 957,35 євро, а також зобов'язання відповідача завершити валютний нагляд зовнішньоекономічних операцій позивача з компанією Nova Tec Polska Spolka z.о.о. за контрактом на постачання продукції від 18.08.2017 року № 2039 на суму 275 957,35 євро.
Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ визначені Законом України "Про валюту і валютні операції". Метою цього Закону є забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України.
За наведеними у статті 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" визначеннями понять валютний нагляд - система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання суб'єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства; уповноважені установи - банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв'язку, які отримали ліцензію Національного банку України згідно з цим Законом.
Відповідно статті 11 Закону України "Про валюту і валютні операції" валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.
Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
Валютний нагляд відповідно до частини другої цієї статті здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду без втручання у відповідні валютні операції та діяльність суб'єктів таких операцій, крім випадків запобігання агентами валютного нагляду проведенню валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства.
Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.
Уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України.
Уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов'язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, передбачений статтею 20 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.
Уповноважені установи на безоплатній основі обмінюються інформацією про належність рахунків клієнтів або користувачів, відкритих у цих установах, до банківських рахунків, платіжних рахунків, власниками яких є нерезиденти, з метою здійснення валютного нагляду за валютними операціями, що здійснюються через ці уповноважені установи. Національний банк України встановлює порядок ведення та використання уповноваженими установами записів реєстру рахунків інформаційної системи, що забезпечує збирання, накопичення, зберігання, доступ та використання уповноваженими установами інформації про належність рахунків до банківських рахунків, платіжних рахунків, власниками яких є нерезиденти.
Порядок здійснення валютного нагляду агентами валютного нагляду встановлюється Національним банком України.
Агенти валютного нагляду мають право вимагати у суб'єктів валютних операцій документи, пов'язані із здійсненням валютних операцій, а суб'єкти валютних операцій зобов'язані надавати такі документи на вимогу агентів валютного нагляду у визначений ними строк.
Органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п'ятою і шостою цієї статті суб'єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об'єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об'єктом таких перевірок, зобов'язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.
Інформація про банки та (або) клієнтів банків, що збирається під час здійснення валютного нагляду за банками, становить банківську таємницю.
Інформація про небанківські фінансові установи та операторів поштового зв'язку, а також їхніх клієнтів, що збирається під час здійснення валютного нагляду за небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв'язку, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, є інформацією з обмеженим доступом.
У разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об'єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.
У разі виявлення агентом валютного нагляду порушення суб'єктом валютної операції валютного законодавства агент валютного нагляду запобігає проведенню такої валютної операції та інформує про таку валютну операцію орган валютного нагляду у порядку, встановленому Національним банком України.
Органи валютного нагляду обмінюються інформацією щодо виявлених порушень валютного законодавства, отриманою ними під час здійснення валютного нагляду, з метою реалізації повноважень у сфері валютного регулювання та нагляду.
Органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи зобов'язані в порядку, передбаченому законодавством України, запобігати розголошенню комерційної таємниці та іншої інформації, доступ до якої відповідно до законодавства України є обмеженим та яка стала їм відомою під час здійснення ними своїх повноважень. За розголошення такої інформації органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
За невиконання обов'язків, встановлених цим Законом, а також за порушення прав резидентів та нерезидентів органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
З метою врегулювання порядку здійснення банками валютного нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів Правління Національного банку України постановою від 02.01.2019 року № 7 затвердило Інструкцію про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (далі - Інструкція).
За умовами пункту 5 розділу ІІ Інструкції банк згідно з вимогами цієї Інструкції здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів резидента, які передбачають розрахунки в грошовій формі (уключаючи розрахунки резидента з нерезидентом на території України), що здійснюються через цей банк.
З наведених норм законодавства вбачається, що у сфері правовідносин з валютного нагляду за зовнішньоекономічними операціями органами валютного нагляду - Національним банком України, на який покладено забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України, делеговано (уповноважено) банкам повноваження із здійснення нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Відтак, у даній сфері банки, у тому числі Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк", виконують делеговані їм державою владні управлінські функції (повноваження) у сфері валютного нагляду, як частини реалізації заходів державної політики у сфері валютних операцій, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Як було зазначено вище, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, відповідач, якому на підставі Закону України Закону України "Про валюту і валютні операції" та Інструкції делеговано повноваження із здійснення нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що є реалізацією одного із заходів державної політики у сфері валютних операцій, є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС.
З матеріалів справи також вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які не можна віднести до господарських, оскільки реалізація повноважень зі здійснення нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів є владними функціями державного органу, а тому у цій частині діяльності органу є ознакою публічно-правових відносин, які мають характер підпорядкованості, а не рівності суб'єктів господарювання, як у господарських відносинах.
Враховуючи положення, зокрема, частин 2, 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, за якими крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання, з метою забезпечення Товариству можливості скористатися усім спектром прав, передбачених означеною статтею Господарського процесуального кодексу України, суд здійснював розгляд справи у підготовчому провадженні протягом майже двох місяців. Разом із тим, до моменту постановлення судом ухвали від 22.05.2024 року про закриття підготовчого провадження у справі № 916/87/24 та призначення її до судового розгляду по суті від позивача заяв про зміну предмета чи підстав позову, їх уточнення тощо, не надходило.
З огляду на викладене, суд зазначає, що у відповіді на відзив на позовну заяву (т. 2, а.с. 197) саме Товариство вказувало на те, що у спірних правовідносинах Банк, здійснюючи валютний нагляд за дотриманням позивачем граничних строків розрахунків за операцією з експорту товарів за Контрактом на постачання продукції від 18.08.2017 року № 2039 на суму 275 957,35 євро, діяв як агент валютного нагляду та фактично реалізовував свої владно-управлінські функції, передбачені законом.
Більше того, у позовній заяві в якості обґрунтування пред'явлених до Банку вимог Товариство посилалося на судову практику в аналогічних спорах виключно адміністративних судів (справи № 280/3902/21, № 620/2898/23).
Варто також відзначити, що правовідносинам у сфері здійснення валютного нагляду за зовнішньоекономічними операціями не притаманна рівність їх учасників, тоді як спірні у даній справі правовідносини сторін виникли не з укладеного між ними договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів, а безпосередньо на підставі норм Закону України "Про валюту і валютні операції".
Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС встановлено, що публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, враховуючи, що відповідач у спірних правовідносинах наділений правом владних повноважень, беручи до уваги, що між сторонами виник спір з приводу реалізації Банком делегованих йому органом валютного нагляду (НБУ) повноважень, тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб'єктний склад сторін як учасників таких правовідносин, суд дійшов висновку про те, що розгляд справи № 916/87/24 слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Суд також зазначає, що висновки Одеського окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 25.12.2023 року в адміністративній справі № 420/35220/23, не спростовують законності закриття провадження у справі № 916/87/24 господарським судом та необхідності розгляду в порядку адміністративного судочинства спору, який виник між позивачем та відповідачами як публічно-правового.
Аналогічного висновку в подібній правовій ситуації дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 року в справі № 908/3512/19.
Слід також наголосити, що за імперативними приписами частини 6 статті 170 КАС у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Проте ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 року про відмову у відкритті провадження за позовом Товариства в адміністративній справі № 420/35220/23 не містить будь-яких посилань чи роз'яснень, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд також звертає увагу на відсутність постанов Верховного Суду, в яких було б розглянуте питання предметної юрисдикції спору між банком та його клієнтом у сфері валютного нагляду за зовнішньоекономічними операціями.
Разом із тим, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в касаційному порядку переглянув по суті судові рішення місцевого адміністративного та апеляційного адміністративного судів, прийняті за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову у справі, предметом якої було визнання протиправною бездіяльності банків щодо не завершення валютного нагляду зовнішньоекономічних операцій позивача з компаніями-нерезидентами. За результатами перегляду відповідних судових рішень Касаційний адміністративний суд у постановах від 27.09.2023 року в справі № 280/5917/22 та від 02.05.2023 року в справі № 120/6700/22 не зазначив, що даний спір не підсудний адміністративним судам.
Зважаючи на те, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню в касаційному порядку з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (незалежно від того, чи посилається скаржник у касаційній скарзі на такі обставини), у той час як судова практика свідчить про те, що вказана підстава для скасування судових рішень застосовується у випадку, коли оскаржуване судове рішення прийняте судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), а також беручи до уваги, що Верховний Суд в межах справ № 120/6700/22 та № 280/5917/22 залишив без змін постанови апеляційних адміністративних судів про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову з підстав недоведеності необхідності вжиття заходу забезпечення позову в справі, предметом якої є протиправна бездіяльність відповідача щодо не завершення валютного нагляду зовнішньоекономічних операцій позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що касаційний суд презюмував підвідомчість даної категорії спорів адміністративним судам.
Зважаючи на все вищевикладене, провадження у даній справі слід закрити, у зв'язку із тим, що спір у ній не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
За умовами частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, повертається за ухвалою суду особі, яка його сплатила, за клопотанням цієї особи.
Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи відсутність клопотання позивача про повернення судового збору, суд наразі не вбачає підстав для його повернення.
Керуючись статтями 1, 4, 20, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Закрити провадження у справі № 916/87/24 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
2. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "Гідропром", що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
3. Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.
Повний текст ухвали складено та підписано 27.06.2024 року.
Суддя В.С. Ломака