номер провадження справи 9/80/24
24.06.2024 Справа № 908/877/24
м.Запоріжжя Запорізької області
За позовом: Фермерського господарства «ЯН-АГРО», Полтавська область, Лубенський район, с. Теплівка
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХІВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПТЕХНІКИ», Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів
про стягнення суми 289 289,80 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фермерського господарства «ЯН-АГРО» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХІВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПТЕХНІКИ» суми 289 289,80 грн, яка складається з: суми 279 450,00 грн основного боргу, суми 4 818,93 грн 3% річних та суми 5 020,87 грн інфляційних втрат.
Підставою для звернення з позовом зазначено невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки Причепу тракторного 2ПТС-9 в рамках договору №12586/06.2023 від 11.07.2023, вартість якого була попередньо оплачена позивачем за рахунком на оплату № 000586 від 11.07.2023. Відповідач частково повернув сплачені позивачем кошти. Неповернутою залишилась сума 279 450,00 грн. Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача також 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення з 15.08.2023 по 11.03.2024. У позові зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, які складають 20000,00 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 27.03.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/877/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою господарського суду від 01.04.2024 вищевказану позовну заяву на підставі ч.1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
22.04.2024 від позивача на електронну адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач зазначив, що договір, на який є посилання у позовній заяві, укладено між сторонами у спрощений спосіб, тобто без письмового оформлення. До заяви додані докази на усунення недоліків позовної заяви та докази направлення копії заяви про усунення недоліків з додатками відповідачу.
Ухвалою суду від 24.04.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/877/24, присвоєний номер провадження 9/80/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В ухвалі суду про відкриття провадження у справі від 24.04.2024 відповідачу відповідно до положень ст. 165, ст. 251 ГПК України було запропоновано надати відзив з документальним обґрунтуванням протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше ніж у строк до 17.05.2024 включно.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив до суду не подав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
Судом вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, враховуючи наступне.
Так, з положень ч. 4 ст. 89 ЦК України слідує, що до єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
За змістом частини 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до відомостей (витяг) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХІВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПТЕХНІКИ», код ЄДРПОУ 44955170 є: 70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.04.2024 була направлена відповідачу - ТОВ «ОРІХІВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПТЕХНІКИ» на зареєстровану адресу місцезнаходження. Разом з тим, зазначена ухвала 16.05.2024 повернута підприємством поштового зв'язку до господарського суду без вручення адресату з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).
Із змісту ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд
Як свідчать матеріали справи у липні 2023 року між Фермерським господарством «ЯН-АГРО» (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгосптехніки» (відповідач у справі) було досягнуто усної домовленості щодо поставки товару - Причепу тракторного 2ПТС-9.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгосптехніки» на оплату товару виставило позивачу рахунок №000586 від 11.07.2023 на суму 290 000,00 грн з урахуванням ПДВ.
Позивач зобов'язання щодо оплати товару на суму 290 000,00 грн виконав належним чином, про що свідчить платіжна інструкція № 2 від 12.07.2023, копія якої міститься в матеріалах справи. У платіжному дорученні у графі «Призначення платежу» зазначено: «Плата згідно рах. на оплату №000586 від 11 липня 2023 року за Причеп тракторний 2ПТС-9 в тому числі ПДВ 20% 48333,33 грн».
Також до позову додано копію гарантійного листа вих. №10 від 01.08.2023, відповідно до якого відповідач, зокрема, обіцяв виконати поставку товару в найкоротшій термін, але не пізніше 15.08.2023.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару у встановлений в гарантійному листі термін, позивач 28.02.2024 надіслав на адресу відповідача претензію вих. №27/2-1 від 27.02.2024 з вимогою впродовж 7 робочих днів з дня направлення даної претензії повернути грошові кошти в сумі 600 000,00 грн (в тому числі 290 000,00 грн - попередню оплату за непоставлений причіп тракторний 2ПТС-9).
Відповідно до банківської виписки АТ «Креді Агріколь Банк» від 11.09.2023 ТОВ «Оріхівський завод сільгосптехніки» частково повернув позивачу попередню оплату в сумі 10550,00 грн. Таким чином неповернутою залишилась сума 279450,00 грн.
Порушення відповідачем зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару - причепу тракторного 2ПТС-9 та неповернення отриманих грошових коштів (в сплаченому позивачем розмірі) стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З положень ст. 11 ЦК України слідує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно з п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.
Із досліджених судом доказів, які містяться в матеріалах справи, слідує, що між позивачем та відповідачем на підставі ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України виникли зобов'язання, фактично сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виконання зобов'язань з боку позивача, а саме внесення попередньої оплати за причіп тракторний 2ПТС-9 на загальну суму 290 000,00 грн підтверджується зазначеною вище платіжною інструкцією №2 від 12.07.2023.
З положень статей 662, 663 ЦК України слідує, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За змістом ч. 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем до позову надана копія гарантійного листа відповідача за вих. № 10 від 01.08.2023, в якому відповідач зазначив граничний строк поставки товару (не пізніше 15.08.2023).
Як встановлено судом вище, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару в зазначений у гарантійному листі термін (не пізніше 15.08.2023), позивач спрямував на адресу відповідача претензію (вимогу) №27/02-1 від 27.02.2024, відповідно до якої просив продавця впродовж 7 робочих днів з дня направлення даної претензії повернути грошові кошти, зокрема, 290 000,00 грн - попередньої оплати за непоставлений причіп тракторний 2ПТС-9.
Матеріали справи містять докази часткового повернення відповідачем отриманої суми попередньої оплати (10550,00 грн). З урахуванням наявних доказів неповернутою відповідачем сумою попередньої оплати є сума - 279450,00 грн, яка в т.ч. заявлена позивачем до стягнення.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані тощо. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст.77 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов'язань щодо поставки сплаченого позивачем товару або повернення суми попередньої оплати в розмірі 279450,00 грн (залишок неповернутої суми) не надав та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 279450,00 грн попередньої оплати є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання (повернення авансового платежу), позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4818,93 за період прострочення з 15.08.2023 по 11.03.2024 та інфляційні втрати у розмірі 5020,87 грн за період прострочення з серпня 2023 по лютий 2024 (включно).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
У відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
За змістом ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Факт порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання доведений наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Відповідно до наданого позивачем до позову розрахунку 3% річних, їх нарахування здійснено позивачем на решту неповернутої суми попередньої оплати (279450,00 грн), починаючи з 15.08.2023.
При цьому, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вже зазначалось судом вище, відповідач у листі від 01.08.2023 №10 гарантував поставити товар не пізніше 15.08.2023, тобто 15.08.2023 є граничним строком виконання відповідачем зобов'язань.
Враховуючи положення наведеної вище норми права прострочення виконання боржником зобов'язань починається з наступного дня - 16.08.2023, а не як помилко вважає позивач - 15.08.2023.
Згідно з перерахунком зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних за період прострочення виконання зобов'язання з 16.08.2023 по 11.03.2024 в розмірі 4795,96 грн, в решті вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв'язку з необґрунтованістю.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за загальний період прострочення з серпня 2023 по лютий 2024 (включно), суд зазначає наступне.
В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р. зазначалося, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а внесена з 16 по 31 число не індексується і розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.
Відповідно до пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало не менше повного місяця і з застосуванням індексу інфляції такого місяця. Отже, рекомендовано з розрахунку виключати періоди, менші за місяць.
Суд, з урахуванням наведеної позиції Верховного Суду України, здійснив перерахунок інфляційних втрат за період прострочення, починаючи з вересня 2023 і по лютий 2024, та визначив, що розмір інфляційних втрат за вказаний період є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.
Приймаючи до уваги, що заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат є меншою ніж встановлено судом, суд не виходячи за межі позовних вимог (визначеного позивачем максимального розміру відповідного нарахування) дійшов до висновку про задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, а саме - у розмірі 5020,87 грн.
На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги в цілому задовольняються судом частково.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХІВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПТЕХНІКИ», код ЄДРПОУ 44955170 (70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4) на користь Фермерського господарства «ЯН-АГРО», код ЄДРПОУ 34131782 (37045, Полтавська область, Лубенський район, с. Теплівка, вул. Молодіжна, буд. 8) суму 279 450 (двісті сімдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн 00 коп. основного боргу, суму 4795 (чотири тисячі сімсот дев'яносто п'ять) грн 96 коп. 3% річних та суму 5020 (п'ять тисяч двадцять) грн 87 коп. інфляційних втрат.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХІВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПТЕХНІКИ», код ЄДРПОУ 44955170 (70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4) на користь Фермерського господарства «ЯН-АГРО», код ЄДРПОУ 34131782 (37045, Полтавська область, Лубенський район, с. Теплівка, вул. Молодіжна, буд. 8) суму 4339 (чотири тисячі триста тридцять дев'ять) грн 01 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 27.06.2024.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва