27.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2241/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
суддів: Чередка А.Є., Чус О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в особі філії «Токмацький райавтодор» на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 (повний текст складено та підписано 07.09.2023 суддя Давиденко І.В.) у справі №908/2241/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання», м. Запоріжжя
до відповідача: Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Запоріжжя, в особі філії «Токмацький райавтодор», Запорізька область, м. Токмак
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя
про стягнення 99 551,46 грн
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
06.07.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 7382 від 30.06.2023 (вх. № 2429/08-07/23 від 06.07.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до відповідача: Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Токмацький райавтодор» про стягнення 99 551,46 грн, які складаються з 89 862,00 грн заборгованості за електричну енергію за період: березень - листопад 2022 року, 1 795,58 грн - 3% річних та 7 893,88 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 у справі №908/2241/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Токмацький райавтодор» задоволено частково.
Стягнуто з Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Токмацький райавтодор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» 89 861 грн 99 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію, 1795 грн 58 коп. 3 % річних, 7893 грн 88 коп. інфляційних втрат, 2684 грн 00 коп. судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання укладенного між позивачем та відповідачем договору про постачання електричної енергії споживачу, відповідачу на електрону адресу були надіслані рахунки за постачання електричної енергії Постачальником за період з березня 2022 по листопад 2022 у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії відповідачем склав 18473 кВт/год на суму 89862,00 грн. Спожитий обсяг електричної енергії відповідачем за період з березня 2022 року по листопад 2022 року підтверджується повідомленням/листом за № 007-66/251 від 12.01.2023 з додатком адміністратора комерційного обліку, функції якого в Запорізькій області виконує ПАТ “Запоріжжяобленерго”, щодо фактичного обсягу спожитої електричної енергії з щомісячною розбивкою за ЕІС - кодом точки комерційного обліку. Даним повідомленням Оператор системи розподілу (ОСР) надає постачальнику електричної енергії дані про фактичний обсяг, період споживання за ЕІС-кодами точками розподілу Споживача з щомісячною розбивкою. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були отримані послуги за постачання електричної енергії Постачальником універсальних послуг за період з березня 2022 року по листопад 2022 року у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії відповідачем складав 18473 кВт/год.
Оскільки позивачем доведено, що електрична енергія постачалась Споживачу та сторонами узгоджено, що неотримання Споживачем рахунку він вважається отриманим Споживачем до 10 числа місяця наступного за звітним, суд вважає, що зобов'язання з оплати спожитою електричної енергії виникло у Споживача з 10 числа місяця наступного за звітним. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем доказів сплати заборгованості за отриману електричну енергію не надано.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням, Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в особі філії «Токмацький райавтодор» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обгрунтована наступним:
Апелянт зазначає, що 26.07.2023 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву від 26.07.2023 № 13/224 (у матеріалах справи), у якому зазначив, що відокремлений підрозділ філія «Токмацький райавтодор» знаходиться на тимчасово окупованій території у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Також у відзиві було зазначено, що з березня 2022 року призупинена та не здійснюється виробнича діяльність структурними підрозділами ДП «Запорізький облавтодор», що знаходяться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює споживання електричної енергії філією «Токмацький райавтодор».
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 та витяг з наказу Мінреінтеграції від 25.04.2022р. № 75 (зі змінами у редакції наказу від 17.10.2022 № 233) відповідач долучив до відзиву і просив суд відкласти розгляд справи до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Але суд першої інстанції не врахував доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та клопотанні про відкладення розгляду справи у зв'язку з настанням форс- мажорних обставин, і прийняв помилкове рішення.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження законності та обґрунтованості своїх вимог.
Судом першої першої інстанції повно та детально вивчені надані сторонами докази, всебічно та неупереджено з'ясовані обставини справи, ухвалено обґрунтоване та законне рішення.
Просить залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 по справі №908/2241/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” до Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі філії «Токмацький райавтодор» про стягнення заборгованості - без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі філії «Токмацький райавтодор» без задоволення.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді Чус О.В., Чередко А.Є.
Ухвалою суду від 16.10.2023 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №908/2241/23. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №908/2241/23.
30.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 908/2241/23.
Ухвалою суду від 08.11.2023 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в особі філії «Токмацький райавтодор» на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 у справі №908/2241/23 залишено без руху.
Надано Дочірньому підприємству «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в особі філії «Токмацький райавтодор» строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, а саме:
- оригіналу платіжного документа про сплату судового збору у сумі 4 026,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 у справі №908/2241/23;
- докази направлення апеляційної скарги з додатками на адресу позивача, з урахуванням положень 42, 259 ГПК України.
До канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.
Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивовано тим, що повне рішення апелянтом отримано 19.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення в матеріалах справи (а.с. 64).
З огляду на вищевикладене суд визнає причини пропуску строку поважними, а клопотання таким, що підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 18.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в особі філії «Токмацький райавтодор» на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 у справі №908/2241/23. Розгляд апеляційної скарги ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Між ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» (Постачальник) та Дочірнім підприємством «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Токмацький райавтодор» (Споживачем) було укладено Договір № 34 від 28.12.2020 року про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір) шляхом підписання заяви - приєднання, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії, за адресою розташування електроустановок.
Згідно з розділом 2 Договору “Предмет Договору”, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Розділом 3 Договору встановлено, що умови надання послуг відповідачу визначаються комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до договору.
Згідно з розділом 5 Договору “Ціна, порядок обліку і оплата електричної енергії”, відповідач розраховується з позивачем за спожиту електричну енергію за цінами, які щомісяця визначаються відповідно до механізму визнання ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.
Відповідно до п. 4.3 ПРРЕЕ, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.
Пунктом 4.12 ПРРЕЕ встановлено, що розрахунки між Споживачем та Електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію Електропостачальник має сформувати та виставити Споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди Споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Згідно приписами розділу 3 Додатку 2 до Договору “Спосіб оплати”, розрахунковим періодом є один місяць. Оплата за електричну енергію здійснюється споживачем у формі попередньої оплати до 10 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, в розмірі 100% від вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.
Відповідно до змісту розділу 5 Додатку 2 до Договору “Термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та термін його оплати”, рахунок на проведення остаточного розрахунку самостійно отримується Споживачем до 10 числа місяця (включно), наступного за розрахунковим. У разі не отримання представником Споживача рахунків для здійснення, передбачених умовами Договору платежів, відповідні рахунки направляються Споживачу поштовим зв'язком, кур'єром, або направляються Постачальником за допомогою інтернет-сервісу на електронну адресу Споживача, вказану у заяві-приєднанні. У разі неотримання Споживачем рахунку у визначені цією комерційною пропозицією строки не з вини Постачальника, рахунок за фактично спожиту електричну енергію вважається отриманим Споживачем 10 числа місяця наступного за звітним. Оплата рахунку має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше ніж 05 робочих днів від дати його отримання Споживачем.
Відповідно до п. 5.7 Договору, оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем.
Позивач посилався на те, що відповідачу на електрону адресу були надіслані рахунки за постачання електричної енергії Постачальником за період з березня 2022 року по листопад 2022 року у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії відповідачем склав 18473 кВт/год на суму 89 862,00 грн.
Спожитий обсяг електричної енергії відповідачем за період з березня 2022 по листопад 2022 підтверджується повідомленням/листом за № 007-66/251 від 12.01.2023 з додатком адміністратора комерційного обліку, функції якого в Запорізькій області виконує ПАТ “Запоріжжяобленерго”, щодо фактичного обсягу спожитої електричної енергії з щомісячною розбивкою за ЕІС - кодом точки комерційного обліку.
Таким чином, в порушення умов Договору в частині оплати спожитої електричної енергії та п. 4.12 ПРРЕЕ, у відповідача виник борг за спожиту електричну енергію за період з березня 2022 року по листопад 2022 року в сумі 89 862,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
У зв'язку із невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 20.04.2022 по 31.03.2023 (по кожному періоду окремо) 1 795,58 грн - 3 % річних та за загальний період з травня 2022 по березень 2023 року (по кожному періоду окремо) 7 893,88 грн - втрат від інфляції.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України ,колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що між позивачем та відповідачем було укладено Публічний договір № 34 від 28.12.2020 року про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір) шляхом підписання заяви - приєднання.
В постанові Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 923/236/19, викладено наступний правовий висновок:
«Верховний Суд зауважує, що відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити в т.ч. зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову”.
Предметом позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” до відповідача є, в тому числі матеріально - правова вимога про стягнення 89 862,00 грн, вартості електричної енергії, поставленої в березні - листопаді 2022року.
Відповідно до тексту позовної заяви: «…Між ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” та Дочірнім підприємством “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі Філії “Токмацький райавтодор” (далі - Відповідач або Споживач) було укладено Договір № 34 від 28.12.2022 р постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір) шляхом підписання заяви-приєднання (додається)…».
Згідно з розділом 2 Договору “Предмет Договору”, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п.3.1 Договору, початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві - приєднанні до цього Договору, яка є Додатком 1 до цього Договору.
За змістом розділу 14 Договору «Реквізити Постачальника» : «….Споживач: ФІЛІЯ «ТОКМАЦЬКИЙ РАЙАВТОДОР» ДП «Запорізький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» ЄДРПОУ 26249626; 71700,Запорізька обл., місто Токмак, ВУЛИЦЯ ГОГОЛЯ, будинок 203….» (а.с. 11).
Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем знаходження відповідача у спірний період часу була і по теперішній час є наступна адреса: Україна, 71700, Запорізька обл., місто Токмак, вулиця Гоголя, будинок 203.
За визначенням статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Ухвалою місцевого господарського суду від 11.07.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2241/23 в порядку спрощеного позовного провадження (п.1). Визначено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (п.3). Запропоновано відповідачу подати не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення).
26.07.2023р. в канцелярії Господарського суду Запорізької області зареєстровано відзив на позовну заяву.
За текстом вступної частини оспорюваного судового рішення : « … До відзиву додаються: докази, які 26.07.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вих. № 13/224 від 26.07.2023, відповідно до якого останній просив суд відкласти розгляд справи до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні. У відзиві відповідач зазначає, що у зв'язку з неможливість ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території та відповідно, за відсутністю фактично спожитої електричної енергії за період з березня 2022 по теперішній час, вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню…
Судом встановлено, що відповідачем в порушення умов ст. 165 ГПК України не подано доказів надсилання копії відзиву іншим учасникам справи та не надано доказів в підтвердження повноважень особи, яка підписала відзив. Таким чином, суд не приймає до розгляду поданий відповідачем відзив на позовну заяву.
Однак, суд зауважує, що у суду відсутні процесуальні права на відкладення розгляду справи до завершення воєнного стану в Україні, оскільки Господарський суд Запорізької області не припинив свою роботу і продовжує здійснювати правосуддя в умовах воєнного стану, а юридична особа відповідача знаходиться на підконтрольній території України в місті Запоріжжя…
…За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами…»
Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутні докази про прийняття місцевим господарським судом процесуального рішення щодо не прийняття ним до розгляду, поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, безпосередньо до прийняття рішення у справі 07.09.2023р.
За текстом апеляційної скарги : « … 26.07.2023 року Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву від 26.07.2023 № 13/224 (у матеріалах справи), у якому зазначив, що відокремлений підрозділ філія «Мелітопольська дорожньо-експлуатаційна дільниця» знаходиться на тимчасово окупованій території у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Також у відзиві було зазначено, що з березня 2022 року призупинена та не здійснюється виробнича діяльність структурними підрозділами ДП «Запорізький облавтодор», що знаходяться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює споживання електричної енергії філією «Токмацький равйавтодор».
У зв'язку з неможливістю ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території та, відповідно, з відсутністю фактично спожитої електричної енергії за період з березня 2022 року по теперішній час, відповідач вважав позовну заяву від 30.06.2023р. № 7382 необгрунтованою та просив суд у її задоволенні відмовити…»
Наказом № 75 від 25.04.2022р. Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 р. № 453/37789, затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, до якого увійшла і Токмацька міська територіальна громада.
Згідно з частиною третьою статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомі факти, коли вони визнані такими судом, не потребують доказування.
Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту.
Крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу ( Постанова КГС ВС від 19.06.2018 у справі № 922/3946/16)
Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема й суду та учасникам справи.
Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від різних факторів, у тому числі від:
- часу, що сплинув після події,
- поширеності інформації про подію (факт) загалом у державі чи в певній місцевості (Постанова КГС ВС від 10.03.2020 у справі № 910/8395/19).
Колегія суддів з урахуванням чисельних джерел в мережі інтернет (https://www.radiosvoboda.org/a/news-zaporizhua-sytuatsiya region/31725072.html, https://espreso.tv/okupanti-na-zaporizhzhi-zbirayut-proplacheniy-miting-ta-vvodyat-rubli-u-tokmaku-ova, ...) в порядку частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визнає загальновідомою для позивача, юридична адреса якого зареєстрована в місті Запоріжжя, відповідача, місцерозташування якого знаходиться на території Токмацької міської територіальної громади та безпосередньо колегії суддів ту обставину, що 26 лютого 2022 року місто Токмак окуповано збройними угрупуванням російської федерації.
Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу в частині того, що : « … Стосовно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 “Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 року за №453/37789 (із змінами).
Даний наказ був затверджений відповідно до абзацу дев'ятого пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2022 року № 952 “Про внесення змін до Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об'єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу”. Перед цим для здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам (ВПО) користувалися Переліком територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). З квітня по листопад 2022 року він змінювався 24 рази.
Проте, як наголошували в Уряді, і новий перелік територій не є фіксованим - він регулярно актуалізується.
Ще раз наголошуємо, що території, які зазначені у переліку, поділяються на території, які окуповані російською федерацією, і території, на яких ведуться (велися) бойові дії. В свою чергу, території, на яких ведуться (велися) бойові дії, поділено на території можливих бойових дій і території активних бойових дій. Також до переліку ретроспективно включені території, на яких велися бойові дії та які були тимчасово окуповані з 24 лютого 2022 року і на яких бойові дії або тимчасова окупація завершилися.
Перелік територій застосовується з метою реалізації фізичними особами, які виїхали з населених пунктів, що включені до переліку як території, свого права на отримання фізичними особами виплат як особи, що має статус ВПО у зв'язку з наявністю:
- можливих бойових дій;
- активних бойових дій;
- тимчасово окуповані російською федерацією, на яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації рф.
Отже, фактично прийнятий Наказ № 75, на який посилається скаржник, є цільовим та визначає перелік територій для надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам-фізичним особам та, відповідно, не може бути застосований до юридичних осіб.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, повинен визначати безпосередньо Кабінет Міністрів України.
Згідно зі статтею 49 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно зі спеціальним законодавством ключовою умовою можливості застосування споживачами електричної енергії є перелік територій, визначений саме Кабінетом Міністрів України…» визнаються колегією суддів проявом правового пуризму та такими, що не містять в собі посилань на докази, які б могли спростувати встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи щодо окупації збройними формуваннями російської федерації території, на яку позивач здійснював продаж електричної енергії, в зв'язку із чим відхиляються як побудовані на концепції негативного доказу, яка сама по собі суперечить принципу змагальності господарського судочинства.
Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація сторонами спору спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій мали самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов'язанням сторін (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18).
Як зазначалося вище, предметом позовних вимог, в тому числі є стягнення вартості реалізованої Товариством з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” на виконання, укладеного Публічного договору № 34 від 28.12.2020 року про постачання електричної енергії споживачу, в березні - листопаді 2022 року електричної енергії на загальну суму 89 862,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті).
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України " Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в редакції чинній на час передачі відповідачу у березні-листопаді 2022 року електричної енергії на підставі укладання Договору про постачання електричної енергії споживачу № 34 від 28.12.2020:
Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Частиною другою статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Оскільки розглядаючи справу, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, яка підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, а саме положення частини 1 статті 13 Закону України статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", колегія суддів, у відповідності до частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не обмежуються доводами апеляційної скарги.
В національному законодавстві України така засада судочинства, як справедливість, закріплена на рівні закону. Так, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Право на справедливий суд і справедливість судочинства згадані також у преамбулі і в статтях 2, 10, 56, 57 цього Закону. Забезпечення цього права є завданням суду, а справедливий розгляд справи є обов'язком судді. В історії української законотворчості, одна з реформ процесуального законодавства була проведена Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”, що свідчить про те, що забезпечення такого права є одним із завдань держави і стосується всіх без винятку видів судочинства.
Принципом господарського судочинства, тобто справедливість повинна визначати всі дії суду і учасників процесу. Разом з тим, усталеним принципом вирішення колізій правових норм є пріоритет спеціальної норми над загальною (пункт 2.1 рішення КСУ від 18.06.2020 No 5-р(II)/2020).
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Поняття “справедливе правосуддя” в сучасному розумінні має два аспекти:
- матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне судове рішення має бути справедливим по суті (тобто при вирішенні спірного питання повинні бути справедливо визначені права і обов'язки тих, хто звернувся до суду, або завдяки судовому рішенню має бути відновлена порушена справедливість);
- процесуальна справедливість, яка передбачає розгляд справи відповідно до певних судових процедур.
Колегія суддів зауважує, що розглядаючи норму статті 2 Господарського процесуального кодексу України як загальну, суд може звертатися безпосередньо до принципів (а тим паче - до завдання) господарського судочинства лише в двох випадках:
1) коли відсутня спеціальна норма;
2) коли спеціальна норма не містить конкретного правила.
Пунктом 4 частини 1 Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність" від 3 березня 2022 року № 2108-IX у Кримінальному кодексі України
4) доповнити статтею 111-1 такого змісту:
"Стаття 111-1. Колабораційна діяльність...
... 4. Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора...".
Колегія суддів зауважує, що спеціальним Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність" від 3 березня 2022 року № 2108-IX не визначено конкретного правила поведінки суб'єктів господарювання, один з яких знаходиться на тимчасово окупованій території і втратив контроль над належним йому підприємством, а інший, продає матеріальний ресурс (електричну енергію п. 2.1 Договору) з території, контрольованій Урядом України на територію, окуповану збройними формуваннями російської федерації.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України:
1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Частина 10 ст.11 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на застереження щодо застосування абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України, викладене в статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", колегія суддів дійшла висновку, що Публічний договір № 34 від 28.12.2020 року про постачання електричної енергії споживачу є нікчемним в силу закону з 26.02.2022р., а саме статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частини другої статті 215 Цивільного кодексу України , тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в п.6.23 постанови КГС ВС від 26 вересня 2023 року у справі № 913/527/21.
Колегія суддів тлумачить вимогу апелянта, викладену в прохальній частині апеляційнї скарги про відмову у задоволені позову як вимогу про застосування наслідків нікчемного правочину.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до частини 1 Закону України “Про підприємництво”, підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 4.12 ПРРЕЕ встановлено, що розрахунки між Споживачем та Електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію Електропостачальник має сформувати та виставити Споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди Споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Відповідно до п.5.7 Договору, оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може перевищувати 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 5 (п'яти) рабочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем.
За текстом позовної заяви : « … Відповідачу на електронну пошту були надіслані рахунки за постачання електричної енергії постачальником за період березень - листопад 2022, (копії рахунків додаються) у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії Відповідачем складає 18473 кВт/год на суму 89 862 (вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 00 коп…».
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуального кодексу України докази на підтвердження тверджень позивача про доставку ним рахунків за постачання електричної енергії постачальником за період березень - листопад 2022 року.
Враховуючи, що правовідносини сторін виникли на підставі укладання Публічного договору № 34 від 28.12.2020 року про постачання електричної енергії споживачу, який за висновками колегії суддів з 26.02.2022р. є нікчемним в силу закону, враховуючи вищенаведені фактичні обставини щодо продаж позивачем електричної енергії на підприємство відповідача, яке з 26.02.2022р. захоплене збройними формуваннями російської федерації та перебуває на окупованій території, задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 89 862,00 грн. заборгованості за електричну енергію за період: березень - листопад 2022 року, 1795,58 грн. - 3% річних та 7893,88 грн. інфляційних втрат суперечило б принципу справедливості та загальним засадам і змісту законодавства (аналогія права - заборона передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора), що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Вищенаведене спростовує доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу в частині того, що: « …Правове регулювання правовідносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії регулюються зокрема Законом України “Про ринок електричної енергії” та Правилами роздрібного ринку електричної енергії", затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 (ПРРЕЕ).
Відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України “Про ринок електричної енергії” у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” і нормативно- правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.
Міністерство енергетики України (Міненерго) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерго є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує: формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі (далі - паливно-енергетичний комплекс); формування та реалізацію державної політики у сфері відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів газового палива та у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики і теплопостачання (п. 1 Положення про Міністерство енергетики України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №507).
Відповідно до п. 8 Положення про Міністерство енергетики України Міненерго у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Накази Міненерго, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. Нормативно- правові акти Міненерго підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Накази Міненерго, видані в межах повноважень, передбачених законом, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
Міністерством енергетики України 13 квітня 2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі указів Президента України про введення воєнного стану в Україні був прийнятий Наказ №148 “Щодо проведення розрахунків на ринку електричної енергії” (Наказ №148).
Пунктом 1 Наказу №148 встановлено, затвердити Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану (далі - Положення), в якому передбачено як саме визначаються обсяги споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.
Відповідачем не було вжито жодних заходів та дій, що зазначені в Положенні (п.8.) стосовно визначення обсягу споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територія.
Також слід зазначити, що рахунки за період березень - листопад 2022 Відповідачу були виставлені, ніяких зауважень стосовно отриманих рахунків від Відповідача не надходило.
Ще раз звертаю увагу, що відповідно до Наказу №148 від 13.04.2022 Міністерства енергетики України “Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану” затверджено Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану (далі - Положення), в якому передбачено як саме визначаються обсяги споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях….
…ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” є постачальником електричної енергії та постачальником універсальної послуги на території Запорізької області, діє на підставі ліцензії з постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою НКРЕКП від 31.07.2018 № 807 та постанови НКРЕКП № 1268 від 26.10.2018 (загально доступною інформація, розміщена на сайті НКРЕКП: 1іНр5://ш^мг.пегс.до^иа). На постачальників універсальної послуги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Постановою від 05.06.2019 № 483 покладене спеціальний обов'язок забезпечувати загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку електричної енергії, а саме забезпечувати побутових та малих непобутових споживачів електричною енергією.
ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” першочергово, але не виключно використовує спеціальні закони та підзаконні акти, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин.
Приписами ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що …».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
Відповідно до пунктів 3,4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки розглядаючи справу, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, яка підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, а саме положення частини 1 статті 13 Закону України статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з ухвалення нового, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга, відповідно, підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат:
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням:
в) розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції;
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4026,00 грн. підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання”.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, в особі філії “Токмацький райавтодор” на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 у справі №908/2241/23 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2023 у справі №908/2241/23 - скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, ідентифікаційний код 42093239) на користь Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, ідентифікаційний код 32025623) в особі філії “Токмацький райавтодор” (71700, Запорізька область, м. Токмак, вул. Гоголя, буд. 203, ЄДРПОУ ВП 26249626) 4026,00 судовий збір за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя А.Є. Чередко
Суддя О.В. Чус