24.06.2024 року м. Дніпро Справа № 904/205/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 (суддя Дупляк С.А.) у справі № 904/205/23
за позовом Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури, м. Кривий Ріг
до відповідача-1 Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра"
про визнання незаконним і скасування рішення та визнання договору недійсним, -
У грудні 2022 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернулася Криворізька центральна окружна прокуратура з позовом до Криворізької міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра", у якій просила суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Криворізької міської ради №673 від 28.07.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 ІІ, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 ІV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду";
- визнати недійним договір оренди земельної ділянки №2021641 від 16.12.2021, який укладений між Криворізькою міською радою та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 площею 0,3739 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Криворізька міськрада (відповідач-1) всупереч вимогам чинного законодавства змінила цільове призначення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ТОВ "Кенексі Ультра" (відповідача-2) на підставі договору оренди, що призвело до заниження орендної плати. Такі дії відповідачів 1, 2 порушують інтереси держави і підлягають захисту судом.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/205/23:
- позов задоволено в повному обсязі;
- визнано незаконним та скасовано рішення Криворізької міської ради №673 від 28.07.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 ІІ, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 ІV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду";
- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №2021641 від 16.12.2021, укладений між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 площею 0,3739 га.;
- стягнуто з Криворізької міської ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2481, 00 грн судового збору;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2 481,00 грн судового збору.
Рішення мотивовано тим, що на спірній земельній ділянці розташований автозаправний комплекс. АЗС розміщена на земельній ділянці, цільове призначення якої, всупереч вимогам чинного законодавства рішенням Криворізької міської ради №673 від 28.07.2021, змінено на цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07). Відповідно до класифікації (В.03.15) земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови і призначена для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка не може використовуватися для розміщення автозаправної станції. Міськрада, приймаючи оскаржуване рішення, неправомірно змінила цільове призначення спірної земельної ділянки, а тому вимога прокурора про визнання оскаржуваного рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, є підставною та підлягає задоволенню. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки суд зазначив, що відповідач-2 на відведеній в оренду земельній ділянці використовує автозаправний комплекс, експлуатація якого змінила як цільове призначення ділянки, так і режим її використання. Оскільки суд визнав незаконним та скасував рішення відповідача-1, на підставі якого спірну земельну ділянку було надано в оренду відповідачу-2, а зміст спірного договору, зокрема в частині визначення розміру орендної плати та цільового призначення земельної ділянки, суперечить вищенаведеним положенням законодавства, суд дійшов висновку, що вимога про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним також підлягає задоволенню судом.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Криворізька міська рада, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 року у справі № 904/205/23 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник послався на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні судом норм матеріального права, не з'ясовані обставин, що мають значення для справи, є незаконним та необґрунтованим.
Скаржник зазначає, що код цільового призначення земельних ділянок (а також категорія земель та вид її використання) зазначається державним кадастровим реєстратором у витягах з Державного земельного кадастру про земельну ділянку у відповідному порядку. Підставою для формування витягу, що свідчить про внесення відомостей про земельну ділянку в електронну базу даних Державного земельного кадастру України, є технічна документація із землеустрою, що розробляється спеціалізованими землевпорядними організаціями на замовлення суб'єктів господарювання та які несуть відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. Орган місцевого самоврядування приймає рішення на підставі наданої йому документації, виконаної розробником.
Також у скарзі йдеться про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах оренди, може здійснюватися землекористувачем. У разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах оренди, зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується орендарем земельних ділянок.
Крім того скаржник вказує, що прокурором у позові не наведено доказів прямого порушення спірним договором оренди земельної ділянки норм законодавства.
За твердженням скаржника, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданий управлінням надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, сформований на підставі даних Державного земельного кадастру для земельної ділянки саме з кодом цільового призначення 03.07.
За доводами скаржника, здійснення розрахунку ймовірних витрат міського бюджету із застосуванням ставки орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки, визначеної для земельної ділянки з кодом цільового призначення 03.07 є хибним. Відповідно до Плану зонування території міста, затвердженого рішенням Криворізької міської ради від 26.06.2013 №2044 земельна ділянка по вул. Лозуватська, 116В, розташована у зоні Р-3 (рекреаційна зона озеленених територій загального користування). Згідно з кресленням Генерального плану Кривого Рогу, затвердженого рішенням Криворізької міської ради від 21.12.2011 №789, запитувана земельна ділянка розташована в території, що не визначена.
Стосовно способу захисту прав та інтересів позивача, то у даному випадку вимога про скасування рішення Криворізької міської ради та визнання договору оренди землі недійсним не є належним способом захисту певних прав, враховуючи норми чинного законодавства. Прокурор просить саме розірвати договірні відносини, не зважаючи на той факт, що на спірній ділянці розташована нерухомість відповідача-2, що зумовлює обов'язкову наявність договору оренди земельної ділянки як умова можливості правомірно використовувати цю нерухомість. Скасування відповідного рішення та розірвання договору оренди землі може призвести до порушення норм законодавства та до неотримання коштів міським бюджетом.
Дніпропетровська обласна прокуратура у відзиві з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає безпідставним перекладання скаржником відповідальності зі складання землевпорядної документації виключно на розробника такої документації. Уповноважений орган у сфері земельних відносин - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровські області, оглянувши земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:08:081:0006, надав висновок щодо незаконності оскаржуваного рішення міської ради та договору оренди земельної ділянки, зокрема повідомило, про розміщення на цій ділянці АЗС, що є порушенням чинного земельного законодавства. Отже, внаслідок розміщення на спірній ділянці АЗС, за функціональним призначенням земельна ділянка стала належати до земель автомобільного транспорту, у силу приписів ст.71 Земельного кодексу України. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою.
На переконання прокурора, безпідставна зміна категорії земельної ділянки міською радою призвела до недоотримання бюджетом коштів у вигляді орендної плати у розмірі 175,8 тис.грн.
За твердженням прокурора, безпідставною є позиція ради, що зміст оспорюваного прокурором правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства. Безпідставне віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало своїм наслідком невірне визначення такої істотної умови оспорюваного договору як орендна плата. Товариством фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати зі ставки 3% за використання земель транспорту на ставку 1.2% за землі житлової та громадської забудови у 2022 році.
Також прокурор зазначає, що твердження міської ради про знаходження земельної ділянки у рекреаційній зоні згідно з планом зонування свідчить не лише про необґрунтованість його доводів, а й про свідому протиправну поведінку органу місцевого самоврядування через розміщення у природоохоронній зоні міста, де можливе перебування на відпочинку мешканців міста, специфічного вибухонебезпечного об'єкту - АЗС.
Щодо посилань скаржника на обрання прокурором неналежного способу захисту у відзиві зазначено, що на відміну від недійсності правочину, розірвання правочину як правова категорія характеризує такий правочин як дійсний, однак під час дії правочину однією із сторін не виконуються його вимоги, у зв'язку з чим, у іншої сторони виникає право вимагати розірвання договору.
Оскаржуваний договір є недійсним, оскільки неправильне визначення категорії землі, суперечить вимогам чинного законодавства та призводить до заниження орендних платежів, чим грубо порушуються інтереси держави.
Прокурором не заявлено позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки, що дозволить стягнути з землекористувача безпідставно збережених коштів орендної плати. Крім того, без виготовлення та затвердження міською радою нової землевпорядної документації з цільовим призначенням земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства, неможливо застосувати такий спосіб захисту як внесення змін до чинного договору оренди земельної ділянки.
01.08.2023 Криворізькою міською радою до суду подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу доводи якої є аналогічними з доводами апеляційної скарги міської ради.
Прокурор у поясненнях, що надійшли на адресу апеляційного суду 23.08.2023, щодо ефективності обраного ним способу захисту вказує на те, що зміст спірних відносин відрізняється від відносин у справі № 905/77/21, є різними обставини, пов'язані із правами й обов'язками сторін спору, різні умови договорів та специфіка правового регулювання цих відносин.
Також прокурор зазначив, що за практикою Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У даному випадку, з урахуванням положень чинного законодавства України, прокурор, встановивши наявність у відповідача права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, був позбавлений обрати такий спосіб захисту як повернення міській раді цієї ділянки. Крім цього, договір оренди земельної ділянки прокурор просить визнати недійсним на майбутнє, тобто з моменту набрання рішенням суду законної сили, з огляду на що реституція не матиме місце.
Крім того прокурор послався на те, що залишаючи правовідносини сторін у такому стані, який існує на даний момент, неможливо буде у майбутньому усунути виявлені прокурором порушення, з огляду на сплив позовної давності, а міський бюджет буде продовжувати втрачати кошти.
На те, що АЗС слід розташовувати за межами житлової території вказується також у п.5.28 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів. Внаслідок побудови на спірній ділянці АЗС, за функціональним призначенням ділянка стала належати до земель автомобільного транспорту у силу ст.71 ЗК України.
За твердженням прокурора, без виготовлення та затвердження міською радою нової землевпорядної документації з цільовим призначенням земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства, неможливо застосувати такий спосіб захисту як внесення змін до чинного договору оренди земельної ділянки.
В іншій частині доводи, викладені у поясненнях є аналогічними з доводами відзиву на апеляційну скаргу.
12.02.2024 прокурором подані додаткові пояснення щодо ефективності обраного прокурором способу захисту у спірних правовідносинах, в яких він посилається на позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах №233/2021/19, №688/2908/16-ц, 145/2047/16, також у справі № 910/5201/19 .
12.02.2024 у системі "Електронний суд" надійшло клопотання міської ради про долучення до матеріалів справи копії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 904/4033/22.
22.03.2024 на адресу суду надійшли заперечення міської ради на відзив, в яких йдеться про те, що у даній справі позивач обґрунтовує порушення суспільних інтересів у зв'язку з прийняттям Криворізькою міською радою оскаржуваного рішення від 28.07.2021, яке було реалізоване, а його дія вичерпана, тому позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди, то на думку відповідача-1 відсутність порушеного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Окреме заявлення вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без застосування наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту. При цьому на протязі всього договору оренди відповідач-2 сплачував орендну плату, і безпідставне визнання договору недійсним зумовить можливість ініціювання питання щодо повернення сплачених коштів.
Згідно з протоколом розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Березкіної О.В. (доповідача), суддів: Антоніка С.Г., Іванова О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2023 апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 21.06.2023, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, та призначено її до розгляду у судове засідання на 14.08.2023.
11.08.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 904/205/23 у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_1 та відпусткою судді Іванова О.Г., за результатами якого справу передано колегії суддів у складі: Березкіна О.В. (головуючий, доповідач), судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку із звільненням судді-доповідача Березкіної О.В з посади судді Центрального апеляційного господарського суду (подання заяви про відставку) та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023р. для розгляду справи, визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - доповідача Чередко А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Коваль Л.А
Ухвалою від 25.10.2023 колегією суддів у вказаному складі скаргу прийнято до розгляду та призначено такий розгляд на 08.01.2024.
Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 та 12.02.2024 розгляд справи відкладено на 12.02.2024 та 18.03.2024 відповідно.
У судовому засіданні оголошувались перерви з 18.03.2024 по 20.05.2024 та з 20.05.2024 по 24.06.2024.
У судовому засіданні 24.06.2024 прокурор та представник відповідача- 1 надали пояснення по справі.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про час та місце засідання повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2017 між Приватним акціонерним товариством "Криворіжіндустрбуд" (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Наф.Та" (покупцем) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 умов якого продавець зобов'язується передати майно, зазначене в п. 1.2 цього договору, у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму.
Під майном, відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу нерухомого майна, розуміється 2/1000 часток від комплексу будівель, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Лозуватська, будинок 116А, які відчужуються за цим договором і складаються з: будівлі заправної станції літ. «А-1», навісу «У», резервуарів ІІ, ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII, IX.
В цілому нерухоме майно має такі характеристики: літ. «А-1» - будівля заправної загальною площею приміщень 27,7 кв.м; літ. «В-2» - медпункт загальною площею приміщень 234,9 кв.м; літ. «Г-1» - відстійник загальною площею приміщень 23,2 кв.м; літ. «Д-1» - контрольно-пропускний пункт загальною площею приміщень 60,4 кв.м; літ. «Е-1-2» - корпус профілактики великовантажних автомобілів загальною площею приміщень 2.816,0 кв.м; літ. «Ж-1-3» - корпус великовантажних автомобілів загальною площею приміщень 2.155,1 кв.м.; літ. «З-1» - трансформаторна підстанція загальною площею приміщень 45,6 кв.м.; літ. «И-1» - сауна загальною площею приміщень 199,6 кв.м; літ. «К-1» - теплиця загальною площею приміщень 518.3 кв.м.; літ. «Л-1» - насосна загальною площею приміщень 52,9 кв.м.; літ. «М-1-2» - головний виробничий корпус загальною площею приміщень 2492,3 кв.м; літ. «Н-1» - трансформаторна підстанція загальною площею приміщень 34,4 кв.м; літ. «О-1» - склад профілакторію загальною площею приміщень 495,4 кв.м; літ. «П-1» - корпус допоміжних цехів загальною площею приміщень 684,6 кв.м; літ. «Р-1» - слюсарно-механічний цех зальною площею приміщень 672,5 кв.м; літ. «С-І» корпус великовантажних автомобілів загальною площею приміщень 1.874,1 кв.м; літ. «Т» - будівля ангару (тимчасова) площею забудови 374,4 кв.м; літ. «У» - навіс площею забудови 101.7 кв.м; №1 огорожа; №2 - огорожа; №3 - огорожа; №4 - ворота; №5 - ворота; №6 - ворота; І - вимощення; II - резервуар підземний №1; ІІІ -резервуар підземний №2; IV - резервуар підземний №3; V - резервуар підземний №4; VI -резервуар підземний №5; VII - резервуар підземний №6; VIII - резервуар підземний №7; IX - резервуар підземний №8, відповідно до відомостей, виданих 22.02.2017 Приватним підприємством «Криворізьке БТІ».
Згідно з договором оренди земельної ділянки, укладеного 25.03.2011 між Криворізькою міською радою та ПАТ "Криворіжіндустрбуд", земельна ділянка, на якій розташоване відчужуване нерухоме майно, має наступні характеристики: загальна площа 6,8374 га, кадастровий номер 121100000:08:055:0261, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: сервітут для проїзду до території ТОВ «Транспортні мережі» - 0.2003 га.
Згідно з рішенням Центрально-міської районної у місті раді від 17.05.2017 №184 Про присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості вирішено присвоїти поштові адреси об'єктам нерухомості, а саме комплексу будівель та споруд і замість попередньої поштової адреси вул. Лозуватська, 116а слід вважати присвоєною поштову адресу вул. Лозуватська, 116в.
29.05.2017 між Приватним акціонерним товариством "Криворіжіндустрбуд" (співвласником 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Наф.Та" (співвласником 2) укладений договір про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, відповідно до п. 1.1 умов якого співвласники домовилися про поділ у натурі між собою комплексу будівель, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Лозуватська, будинок 116а.
У п. 2 договору про поділ майна визначено, що нерухоме майно належить співвласникам на праві спільної часткової власності і, зокрема, співвласнику 2 належать 2/1000 частки нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 14.04.2017 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рисіною С.В., реєстровий №1151, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.04.2017 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №85139562 від 14.04.2017, виданого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рисіною С.В., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1085050712110, номер запису про право власності 19998268.
У п. 3 договору про поділ майна визначено, що згідно висновку від 16.05.2017 №36202, виданого ПП "Криворізьке БТІ", щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна за домовленістю співвласників у фактичному володінні та користуванні знаходяться та можуть бути розділені в натурі, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро-Наф.Та" літ. «А-1» - будівля заправної загальною площею приміщення 27,7 кв. м, літ. «У» - навіс площею забудови 101,7 кв. м, ІІ - резервуар підземний №1, ІІІ - резервуар підземний №2; резервуар підземний №3; ІV - резервуар підземний №4, V - резервуар підземний №5, VІ - резервуар підземний №6, VІІ - резервуар підземний №7, ІХ - резервуар підземний №8.
10.07.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Наф.Та" (продавцем) та ТОВ "Кенексі Ультра" (покупцем) укладений договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 умов якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) комплекс будівель та споруд за адресою: вулиця Лозуватська, будинок №116В, місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Пунктом 3 якого визначено, що нерухоме майно за цим договором складається з: літ. «А-1» - будівля заправної загальною площею приміщення 27,7 кв. м, літ. «У» - навіс площею забудови 101,7 кв. м, ІІ - резервуар підземний №1, ІІІ - резервуар підземний №2; резервуар підземний №3; ІV - резервуар підземний №4, V - резервуар підземний №5, VІ - резервуар підземний №6, VІІ - резервуар підземний №7, ІХ - резервуар підземний №8.
Рішенням Криворізької міської ради від 22.04.2020 №4714 Про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116А, реєстрацію права комунальної власності на сформовані внаслідок поділу земельні ділянки, припинення шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки зареєстрованого 01.06.2011 за №121100004000479 та надання земельної ділянки в оренду для розміщення виробничих приміщень вирішено погодити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності міста площею 6,8374 га на вул. Лозуватській, 116А в Центрально-Міському районі для розміщення виробничих приміщень, без зміни цільового призначення.
У п. 2 вказаного рішення визначено, що в результаті поділу утворилися земельні ділянки в Центрально-Міському районі, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (код 11.03), категорія - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення виробничих приміщень, площами:
6.4635 га (кадастровий номер 1211000000:08:081:0007) на вул. Лозуватській, 116А;
0,3739 га (кадастровий номер 1211000000:08:081:0008) на вул. Лозуватській, 116В.
Рішенням Криворізької міської ради від 27.01.2021 №207 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючими забудовами (будівлями, спорудами) вирішено надати, зокрема, відповідачу-2 дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючими забудовами (будівлями, спорудами).
Надалі, рішенням Криворізької міської ради від 28.07.2021 №673 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс У, резервуар підземний №1 ІІ, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VІ, резервуар підземний №6 VІІ, резервуар підземний №7 VІІІ, резервуар підземний №8 ІХ) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду» вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3739 га на вул. Лозуватській, 116 В у Центрально-Міському районі (кадастровий номер 1211000000:08:081:0008) за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс У, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX).
У п. 2 цього рішення вирішено змінити відносно земельної ділянки площею 0,3739 га на вул. Лозуватській, 116 В у Центрально-Міському районі (кадастровий номер 1211000000:08:081:0008):
2.1 цільове призначення з «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (код 11.03)» на «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07)»;
2.2 категорію із «землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення» на «землі житлової та громадської забудови»;
2.3 вид використання з «для розміщення виробничих приміщень» на «для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А - навіс У, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 III, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний ІХ)».
У п. 3 рішення вирішено надати ТОВ "Кенксі Ультра" в оренду строком на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,3739 га на вул. Лозуватській, 116В у Центрально-Міському районі (кадастровий номер 1211000000:08:081:0008) для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс У, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 III, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX), згідно з доданою схемою, з можливістю укладення договору оренди на новий строк з урахуванням вимог ст. 126-1 Земельного кодексу України.
16.12.2021 між Криворізькою міською радою та ТОВ"Кенексі Ультра" укладено договір оренди земельної ділянки №2021641, відповідно до п.1 якого орендодавець на підставі рішення Криворізької міської ради від 28.07.2021 №673 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 ПІ, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду» надає, а «Орендар» приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови - за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07) для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 III, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 ІХ) з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008, яка розташована на вул. Лозуватській, 116В у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу.
В оренду, відповідно до п. 2 договору, передано земельну ділянку загальною площею 0,3739 га.
Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, (інформаційна довідка №314967600 від 11.11.2022) комплекс будівель та споруд, а саме будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 III, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 ІХ, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Лозуватська, будинок 116В зареєстрований 10.07.2018 за ТОВ"Кенексі Ультра" на праві приватної власності.
Земельна ділянка 1211000000:08:081:0008 площею 0,3739 на праві власності зареєстрована 05.05.2020 за Криворізькою міською радою і 16.12.2021 на підставі договору оренди землі, право оренди земельної ділянки зареєстровано за товариством (відповідачем-2).
Прокурор вважає, що цільове призначення спірної земельної ділянки змінено всупереч вимогам Закону, внаслідок чого безпідставно зменшено ставку орендної плати, саме: зі ставки орендної плати 3% за використання земель транспорту на ставку 1.2% за землі житлової та громадської забудови у 2022 році, у зв'язку з чим місцевим бюджетом у 2022 році недоотримано понад 175,8тис.грн.
Викладені обставини слугували підставою для звернення прокурора з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2021641 від 16.12.2021 через їх невідповідність вимогам чинного законодавства України та інтересам територіальної громади міста Кривого Рогу.
Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує, що згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п. 3 ст. 131-1 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною 3 ст. 41 ГПК України, у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (ст. 2 Закону України “Про прокуратуру”; далі - Закон № 1697-VII ). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам “Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції”, прийнятої 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 р. у справі “Менчинська проти росії” (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (“суд знає закони”) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного Прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
У рішенні від 05.06.2019р. № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження “у виключних випадках і в порядку, що визначені законом”. Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов'язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов'язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.
У рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення Прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави Прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює ( пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 698/119/18 ).
У разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем ( див. постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15.01.2020 р. у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).
Обґрунтовуючи звернення із цією позовною заявою, прокурор зазначив, що розпорядження органом місцевого самоврядування - Криворізькою міською радою спірною земельною ділянкою порушує інтереси його законного власника - територіальної громади міста Кривого Рогу.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).
У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття міською радою незаконного рішення, на підставі якого укладений оспорюваний договір оренди. Прокурор зазначив, що віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало наслідком зміну розміру орендної плати, визначеної договором. Так, ставка орендної плати безпосередньо залежить від категорії земельної ділянки, що передана в оренду. Вказане, за твердженням прокурора, має наслідком недоотримання місцевим бюджетом грошових коштів орендної плати.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, серед інших, поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Вказані принципи місцевого самоврядування означають, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно зі ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
За приписами ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належить територіальній громаді.
Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 2 ст. 61 цього Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст.62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Криворізьку міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, отже у даному випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави як самостійним позивачем.
Водночас колегія суддів вважає, що прокурором, у даному випадку, обрано неефективний спосіб захисту порушеного права держави, на що не звернув уваги місцевий господарський суд.
Так, як зазначено вище, предметом спору у цій справі є вимоги прокурора до Криворізької міської ради та ТОВ "Кенексі Ультра" про визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2021641 від 16.12.2021, укладеного між міською радою та товариством.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19.
У даній справі, позовна вимога прокурора щодо визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради №673 від 28.07.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс У, резервуар підземний №1 ІІ, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VІ, резервуар підземний №6 VІІ, резервуар підземний №7 VІІІ, резервуар підземний №8 ІХ) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду» обґрунтована тим, що віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало наслідком зміну розміру орендної плати, визначеної договором та систематичне недоотримання місцевим бюджетом грошових коштів орендної плати. При цьому розташування АЗС на землях житлової та громадської забудови є порушенням державних будівельних норм та фактичним використанням земельної ділянки для цілей, що не відповідають встановленому виду користування землею.
Технічна документація із землеустрою, розроблена ТОВ “Пріма-КР” у 2021 році, не відповідає вимогам ст. ст. 67, 71 Земельного кодексу України, Класифікації видів цільового призначення земель, Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, ДБН Б.2.2-12:2019, Державних санітарних правил та містобудівній документації.
Криворізька міська рада заперечуючи проти доводів прокурора посилається на те, що оспорюване прокурором рішення міської ради прийнято у відповідності до вимог чинного Закону на підставі наданої документації із землеустрою, виконаної розробником. Прокурором не зазначена конкретна норма законодавства, яку порушено укладенням оспорюваного договору та не зазначено з якого саме моменту цей договір має бути визнаний судом недійсним. Твердження прокурора про порушення норм ст. 203 ЦК України у частині визначення розміру орендної плати за договором оренди є необґрунтованими. Крім цього, прокурором обрано неналежний спосіб захисту, оскільки розірвання спірного договору оренди земельної ділянки навпаки призведе до порушення норм законодавства та до не отримання коштів міським бюджетом. При цьому є існують інші можливості врегулювати спір, окрім визнання договору недійсним.
ТОВ "Кенексі Ультра" (відповідач-2) у заперечення позовних вимог не погоджується з позицією прокурора про те, що оспорюваний договір є недійсним на майбутнє, оскільки визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його укладання, в той час як визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору, а також наголосив, що не є підприємством автомобільного транспорту, а тому цільове призначення земельної ділянки, яка ним використовується, визначено правильно, отже підстави для задоволення позовних вимог, на думку відповідача-2, відсутні.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи вважає, що у даному випадку, обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.
Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування спірного рішення Криворізької міської ради про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-2, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.
Виходячи з обставин цієї справи одним із належних способів захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги (подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021р. у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20 ).
Отже, враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту своїх прав у задоволені позовних вимог прокурора, пов'язаних із визнанням незаконним та скасуванням рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 слід відмовити.
Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2021641 від 16.12.2021, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 р. у справі № 904/1907/15).
Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного Позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Сполученого Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі “Афанасьєв проти України” (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України. Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022р. у справі № 908/976/19.
У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 р. у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч.ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).
Водночас об'єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023р. у справі № 905/77/21 сформувала висновок про те, що: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".
Отже, окремо заявлена позовна вимога прокурора у цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки № 2021641 від 16.12.2021, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ "Кенексі Ультра" без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023р. у справі № 910/19668/21).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оспорюваний прокурором договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами з тих підстав, що на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача-2, на підставі рішення відповідача-1, яке також оскаржується прокурором. При цьому недійсність договору оренди земельної ділянки пов'язується прокурором з недійсністю рішення відповідача -1.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
Частиною 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” і застосовується судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21 лютого 1986 року, “Щокін проти України” від 14 жовтня 2010 року, “Сєрков проти України” від 07 липня 2011 року, “Колишній король Греції та інші проти Греції” від 23 листопада 2000 року, “Булвес” АД проти Болгарії” від 22 січня 2009 року, “Трегубенко проти України” від 02 листопада 2004 року, “East/West Alliance Limited” проти України” від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно “суспільний”, “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного”, “публічного” інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися “значною свободою (полем) розсуду”. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага” - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар”. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах “Рисовський проти України” (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), “Кривенький проти України” (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 “Стретч проти Сполученого Королівства” визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі “наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила”. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце “непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції”.
Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі “Рисовський проти України” ( заява № 29979/04, п.70 ) суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу “помилку” не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Криворізької міської ради підлягає задоволенню, а зазначене рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким у задоволені позову Криворізької центральної окружної прокуратури слід відмовити.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підстави для скасування судового рішення визначені у ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
У даному випадку, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, допустив невірне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені скаржником, підлягають відшкодуванню та покладаються на Криворізьку центральну окружну прокуратуру.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 904/205/23 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 904/205/23 - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову - відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покласти на Криворізьку центральну окружну прокуратуру.
Стягнути з Криворізької центральної окружної прокуратури на користь Криворізької міської ради - 7 443,00 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Видачу наказів, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 26.06.2024 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль