79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" червня 2024 р. Справа №914/114/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області
на рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2024 (повний текст рішення складено 19.03.2024, суддя Коссак С.М.)
у справі № 914/114/24
за позовом Фермерського господарства «Рисовський», с. Зубра, Львівський р-н, Львівська обл.
до відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області, м. Львів
про стягнення моральної шкоди
за участю представників:
від позивача - не з'явились
від відповідача - Гій А.А.
10.01.2024 Фермерське господарство (далі ФГ) «Рисовський» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі ГУ Нацполіції) 113600,00 грн моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на невиконання протягом 29 років наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 року, у зв'язку з чим відкрито кримінальне провадження за ст. 382 КК України №12013150090004557 від 12.12.2013 року, яке не розслідується протягом 10 років. Внаслідок таких дій позивач зазнає моральної шкоди, що відповідно до поданого обрахунку становить 113600,00грн та, яку просив стягнути з відповідача на його користь.
Господарський суд Львівської області в рішенні від 14.03.2024 позовні вимог ФГ «Рисовський» задоволив частково; з ГУ Нацполіції у Львівській області на користь позивача стягнув 56800,00 грн моральної шкоди; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з такого:
- даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким Зубрянську сільську раду народних депутатів було зобов'язано до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське»;
- судом встановлено, що органами досудового розслідування не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування; вказані факти свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації;
- моральна шкода розрахована позивачем за період з 01.06.2023 по 01.02.2024, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати яка за твердженням позивача на час розгляду справи становила 14200,00 грн. Однак, суд встановив, що позивач неправомірно поклав в основу свого обрахунку 14200,00 грн, позаяк розмір мінімальної заробітної плати у відповідності до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становив 7100,00 грн. З огляду на те, що позивачем у справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 56800,00 грн. моральної шкоди завданої юридичній особі, беручи до уваги в обрахунок розмір мінімальної заробітної плати - 7100 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Головне управління Національної поліції у Львівській області не погодилося з ухваленим рішення місцевого господарського суду та оскаржило його в апеляційному порядку. Оскаржуючи рішення місцевого господарського суду, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати його та відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на такі обставини:
- необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність таких умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. При цьому довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди;
- аналіз матеріалів справи свідчить, що неодноразово слідчими суддями скасовувалися постанови слідчих ГУНПІ у Львівській області в рамках кримінального провадження № 12013150090004557, проте здійснення дій на виконання посадовими особами органів державної влади своїх процесуальних обов'язків, навіть, у випадку подальшого їх скасування, не може трактуватися, як приниження честі, гідності або підрив ділової репутації позивача. Водночас, відповідач стверджує, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, вчиняються відповідні процесуальні дії, що свідчить про хибність та необґрунтованість тверджень позивача щодо бездіяльності органів досудового розслідування;
- у справі відсутні докази того, що дії ГУНП у Львівській області, призвели до приниження ділової репутації Фермерського господарства «Рисовський». Не доведено також і факту понесення останнім збитків у своїй підприємницькій діяльності або наявності посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці або вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача. ФГ «Рисовський» не надано доказів (довідок, актів, звітів тощо), які б свідчили про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтв про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновків судової експертизи; експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомлень в засобах масової інформації; результатів проведення перевірок контрольними органами (якщо ці перевірки були викликані діями відповідачів) тощо, на підтвердження того, що дії відповідача призвели до приниження ділової репутації, зниження престижу чи підриву довіри до діяльності.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, ФГ «Рисовський» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи відповідача та зазначив, що з невідомих підстав наказ суду № 5/79 не виконується, а він продовжує зазнавати моральної шкоди, оскільки підстави за яких відшкодовано завдану моральну шкоду до 01.06.2023 не усунуті, а продовжують існувати. На всі звернення позивача до виконавчої служби та до МВС про завершення досудового розслідування національна поліція та прокуратура з невідомих йому причин не відреагували, а справа фактично передається з одного до інших відділень поліції та слідчих. За вказаних обставин, позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.
Процесуальний хід розгляду даної справи відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В дане судове засідання прибула представниця відповідача, яка підтримала доводи апеляційної скарги; позивач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи те, що ухвалами суду апеляційної інстанції про призначення до розгляду та відкладення розгляду апеляційної скарги явка уповноважених представників була визнана на власний розсуд, з огляду на наявність в матеріалах справи відзиву на апеляційну скаргу, в якому позивач письмово виклав мотиви, у зв'язку з якими він не погоджується з доводами апеляційної скарги, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила завершити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 року зобов'язано Зубрянську сільську раду (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з заготівельного господарства «Львівське».
На виконання вказаного рішення 13.10.1994 року видано наказ, дублікат якого видано Господарським судом Львівської області відповідно до ухвали суду від 17.12.2010.
Проте, своїм гарантованим правом на землю позивач скористатися не зміг, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду та вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме видати документ про право постійного користування і провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
За наслідками звернення до слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області 12.12.2013 року (попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення частина 1 статті 382 Кримінального кодексу України) внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.
Вказаному зверненню передувало подання відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області від 22.08.2012 року №/09-36/8717 до прокуратури Пустомитівського районного Львівської області про притягнення боржника (згідно наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994, справа №5/79, стягувач: Фермерське господарство «Рисовський», боржник Зубрянська сільська рада Ради народних депутатів) до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.
В матеріалах справи міститься подання (повідомлення) державного виконавця від 12.12.2013 вих. №№08-01-45/В-5/19706 до Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.
Відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог частин 1 та 4 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України внесено слідчим СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВ України у Львівській області Лашко М.М. до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2013 за № 12013150090004557.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника - Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу суду від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скаргу ОСОБА_1 на постанову від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року скасовано; матеріали кримінального провадження направлено до Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області для продовження досудового розслідування.
Згодом, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скаргу ОСОБА_1 на постанову від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження задоволено частково; постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 скасовано.
З невідомих для позивача причин кримінальна справа не розслідується незважаючи на неодноразові звернення до прокуратури та судів.
По заяві Рисовського І.Г. Європейський суд з прав людини за №29979/04 від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», у зв'язку з невиконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994, констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини.
Однак, за твердженням позивача, всупереч вказаному, відповідач не розслідує вчинений Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області злочин, що, в силу положень статті 56 Конституції України, статей 16, 22, 23, 1167, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основних свобод, слугувало підставою для звернення ФГ «Рисовський» до суду з даним позовом про відшкодування за рахунок Головного управління Національної поліції у Львівській області моральної шкоди за період з 01.06.2023 по 01.02.2024 в сумі 113600,00 грн з розрахунку розміру однієї мінімальної заробітної плати.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України регламентовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та відповідно, на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У відповідності до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Особа, у відповідності до ч. 1-4 ст. 23 Цивільного кодексу України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
За змістом ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що не розслідування відповідачем кримінальної справи завдає позивачу моральної шкоди, яка полягає в глибоких переживаннях в зв'язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності позивача та інших його немайнових прав, шкодить діловій репутації.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
Відповідно до змісту вказаної статті поряд із негативним зобов'язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Щодо права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки, Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 40 рішення по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стосовно обов'язковості судових рішень зазначено також у пілотному рішенні ЄСПЛ у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» від 15.10.2009 р.
Варто вказати, що у п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, від 27 червня 2000 року, «Носов проти Росії» (Nosovv. Russia), заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21). У нещодавній справі «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia) (заява № 72118/01, п. 125, ECHR 2007-XII (витяги)).
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.
Таким чином, висновки про тісний зв'язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються і цієї справи.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.08.2017 року у справі №461/5320/17 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12.06.2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557 від 12.12.2013 року; ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.07.2020 року у справі №461/4784/20 скасовано постанову старшого слідчого СВ Галицького ВУ ГУ НП у Львівській області від 27.03.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150090004557.
Окрім цього, судом також встановлено, що органами досудового розслідування не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування; встановлено, що оскаржувані постанови про закриття кримінального провадження є неповними, передчасними, такими, що винесені з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України, та, відповідно, скасовано такі постанови.
Водночас, суд виходить із презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір.
Юридична особа має немайнові права, які визначені статтею 94 Цивільного кодексу України
За приписами ч. 1 ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».
Означені обставини стали підставою для звернення Фермерського господарства «Рисовський» з позовом до суду з позовом про стягнення з Головного управління національної поліції у Львівській області 113600,00 грн завданої моральної шкоди за надмірно довге досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013150090004557.
Згідно розрахунку завданої моральної шкоди позивач просить стягнути зазначену суму за 8 міс. за період з 01.06.2023 по 01.02.2024.
Слід зазначити, що рішенням Господарського суду Львівської області від 19.06.2023 у справі №914/586/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 рок, позовні вимоги ФГ «Рисовський» задоволено частково; з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 154000,00 грн. моральної шкоди; за рахунок відповідача позивачу відшкодовано 2311,50 грн. судового збору. Ця сума стягнута за період з 01.07.2021 по 01.06.2023.
Судом досліджено надану відповідачем Інформаційну довідку по матеріалах кримінального провадження №12013150090004557 від 12.12.2013 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.2 ст.382 КК України, підписану ст. слідчим слідчого відділення відділу поліції №3 - Львівського РУП №2 ГУНП у Львівській області майором поліції І. Степаненко про дії, вчинені після 01.06.2023. Зокрема, після 01.06.2023 були вчинені такі дії, «державним виконавцем повторно скеровано вимогу за вих. №22339 від 07.07.2023 з проханням з'явитися сторонам виконавчого провадження о 10:00 год. 27.07.2023 з метою з'ясування можливості зміни способу та порядку виконання наказу. Згідно акту державного виконавця від 27.07.2023 сторони з'явилися та погодилися в двомісячний строк визначитися з можливими способами виконання наказу №5/79 від 13.10.1994, однак не дійшли згоди. За вх. № 25.11-45/6119 від 31.07.2023 надійшла відповідь від боржника Солонківської сільської ради в якій повідомлено про те, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно якого можна було би виконати наказ, а саме передати фермерському господарству «Рисовський» земельну ділянку комунальної власності Солонківської сільської ради. Виконання вказаного рішення суду ускладнювалося неодноразовою зміною сторони-боржника у межах даного виконавчого провадження. Також слід зазначити, що питання виділення фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське» станом на сьогоднішній день відноситься до компетенції Солонківської сільської ради».
Вказане свідчить, що має місце триваюче правопорушення. Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом (позиція ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначена у постанові від 25 березня 2020 у справі №175/3995/17-ц).
Таким чином, органами досудового розслідування не проведено усіх необхідних слідчих дій, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування; встановлено, що розслідування триває з 12.12.2013 року дотепер. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації.
У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).
Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач неправомірно покликається на застосування розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи у розмірі 14200,00, оскільки такий, у відповідності до Закону України від 09.11.2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року становить 7100 грн.
Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути 113600 грн. моральної шкоди завданої юридичній особі за період з 01.06.2023 по 01.02.2024, згідно статті 94 Цивільного кодексу України.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивачем у даній справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», а не фізична особа ОСОБА_1 . Отже, з врахуванням встановлених судом обставин, які свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування та не спростовані відповідачем, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ФГ «Рисовський» в частині стягнення 56800,00 грн моральної шкоди, завданої юридичній особі, з розрахунку розміру мінімальної заробіної плати 7100,00 грн, та відмову в задоволенні решти позовних вимог.
З огляду на наведене, судова колегія не вбачає порушення норм матеріального чи процесуального права місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, відтак підстави для скасування такого відсутні. Доводи апеляційної скарги головного управління Національної поліції України відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані та документально не підтверджені.
Арґументи, наведені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні апеляційної скарги Головного управління Національної поліції у Львівській області відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2024 у справі № 914/114/24 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 26.06.2024
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік