Номер справи 237/2305/24
Номер провадження 2/237/667/24
(заочне)
19.06.24 м. Курахове
Мар'їнський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Ліпчанського С.М.,
при секретарі Бахтіяровій Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Курахівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Курахівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Позивач зазначає, що, 14 лютого 2022 року уклав шлюб з ОСОБА_3 , про що Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис № 67. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_4 ».
Після початку повномасштабного вторгнення вони разом з дружиною поїхали до Польші, тому дружина не встигла змінити паспорт на прізвище « ОСОБА_4 ». У Польші народилася їх донька, тому у свідоцтві про народження прізвище матері зазначено « ОСОБА_5 ».
Від шлюбу вони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданого Управлінням реєстрації цивільного стану м.ст. Варшава Воєводство Мазовецьке, позначення акту: 1465011/00/AU/2022/084375, актовий запис № 41 ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками записані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Спільне життя між ними не склалося, в зв'язку із різними поглядами на сімейне життя та обов'язки. На підставі цього, в сім'ї відбувалися сварки, які поступово призвели до того, що вони стали зовсім чужими людьми. Сім'я розпалася та існує формально. Вони переконались, що кожен по-різному дивиться на головні критерії шлюбу і тому в їх інтересах вирішили розірвати шлюб.
Після їх фактичного припинення шлюбних відносин донька залишилась проживати з позивачем.
Однак, незважаючи на те, що їх неповнолітня донька має матір, остання ніякої участі у виконанні своїх батьківських обов'язків не бере. Так, фактично вона самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків і не займається вихованням своєї доньки, не піклується про стан її здоров'я, про фізичний, духовний та моральний розвиток дитини. Відповідачка перестала підтримувати будь-які зв'язки з дитиною, не вітає дитину ані зі святом Дня народження, ані зі святом Миколая, Нового року, тощо. Окрім цього відповідачка жодного разу не передавала ніяких подарунків дитині, та й взагалі - вона із донькою не бачиться.
Відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не бере належної участі в утриманні дитини, не спілкується з дитиною в необхідному обсязі, не дбає про доступ дитини до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, слід розцінювати як ухилення відповідачки від виховання дитини, свідоме нехтування нею своїми обов'язками.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановлений законодавством строк та порядок, надав до суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у встановлений законодавством строк та порядок.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
У зв'язку з наведеним, суд, на підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається зі ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Стаття 105 ч. 1 СК України вказує, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них.
Статтею 109 СК України передбачено, що шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Згідно ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Частиною 3 ст. 115 СК України передбачено, що документ, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що розлад в сім'ї носить стійкий характер, сім'я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їх малолітніх дітей, що має істотне значення, а відтак, позовні вимоги по розірвання шлюбу слід задовольнити.
Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.
Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Судом встановлено, що позивач має постійне місце проживання, доглядає дитину, утримує її матеріально, не курить, спиртні напої не вживає, аморальний спосіб життя не веде.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» це має місце, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення від виконання батьківських обов'язків - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Кожна дитина відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження.
Частинами 8, 9 статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, готувати їх до самостійного життя, зобов'язані поважати дітей. Передача дітей на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ч. 4 статті 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку природних здібностей, поважати гідність дітей, готувати їх до самостійного життя та праці.
У відповідності до пункту 2 частини 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
У відповідності з ч.1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989р. (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.91 р. No789-ХІІ) та ч.ч.7 та 8 ст. 7 СК України, усі дії щодо дітей та регулювання сімейних відносин має здійснюватися з урахуванням інтересів дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції «Про права дитини» батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
На підставі ст. 3,76,79,80,175,184 ЦПК, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», статей 160, 161 СК України, відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Курахівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити у повному обсязі.
Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 14 лютого 2022 Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 67.
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 , видане Управлінням реєстрації цивільного стану м.ст. Варшава Воєводство Мазовецьке, позначення акту: 1465011/00/AU/2022/084375, актовий запис № 41) разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України, РНОКПП НОМЕР_2 , залишивши її на повному утриманні та вихованні батька.
Встановити той факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_3 виданий 16 грудня 2022 року органом 3222, самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позбавити батьківських прав ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 щодо її доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Допустити негайне виконання рішення для запобігання загрози життю та здоров'ю учасників процесу у період дії воєнного стану.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.М. Ліпчанський