18.06.2024 227/1038/24
18 червня 2024 року м. Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Корнєєвої В.В.,
при секретарі с/з Михайловській Т.П.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, в обґрунтування якого зазначив, що 24.04.2015 року він уклав договір позики з відповідачем, згідно п. 1.1 якого надав позичальнику безвідсотково позику у сумі 60000 дол. США, а останній зобов'язався повернути позику відповідно до п. 2.1 цього договору, а саме 24.01.2022 року. На підтвердження укладання договору позики 24.04.2015 року ОСОБА_2 також написано розписку, яка відповідно до п. 3.3 договору є невід'ємною його частиною. Позивач зазначає, що у встановлений договором строк відповідач свої зобов"язання не виконав, позику не повернув, через що він вимушений звернутися до суду. Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у сумі 60000 доларів США, що еквівалентно 2334000 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09.04.2024 року було відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання. Відповідачу надано термін на подання відзиву на позовну заяву. 22.04.2024 року від відповідача надійшла заява, в якій останній зазначив, що дійсно 24.04.2015 року між ним та позивачем укладено договір позики, згідно п. 1.1 якого йому надано безвідсоткову позику у сумі 60000 дол. США, відповідно до п. 2.1 датою повернення позики є 24.01.2022 року, та на підтвердження отримання грошових коштів ним 24.04.2015 року написано розписку, але повернути вказані грошові кошти він не має можливості в зв'язку з введенням в країні воєнного стану, а тому просив прийняти заяву про визнання позову та задовольнити позовну заяву.
В підготовчому судовому засіданні 18.06.2024 року ОСОБА_1 підтримав позов у повному обсязі та просив його задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Згідно ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Враховуючи вищевикладене, суд, після роз"яснення сторонам наслідків визнання позову відповідаче, з"ясування позицій сторін, дійшов висновку про прийняття заяви відповідача про визнання позовних вимог.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи 24.04.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до п. 1.1., якого позикодавець в порядку і на умовах, визначених цим договором надає позичальнику безвідсоткову позику у сумі 60000 доларів США, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк, датою повернення позики позичальнику є 24.01.2022 р. (п. 2.1), позика надається шляхом передачі готівки із рук позикодавця в руки позичальника (п. 3.2), підтвердженням отримання позики позичальником є розписка видана позичальником позикодавцю, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.3) (а.с. 6,7). Окрім того, виконуючи п. 3.3 договору позики 24.04.2015 року відповідачем було написано розписку відповідно до якої ОСОБА_2 запозичив у ОСОБА_3 60000 доларів США для купівлі квартири та зобов'язався повернути кошти у строк до 24.01.2022 року (а.с. 8). В судовому засіданні відповідач підтвердив суду, що суму боргу дійсно до цього часу не повернув позивачу, оскільки в нього не має коштів.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).Отже, в разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України), але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. В разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Суд приходить до висновку про те, що між сторонами 24.04.2015 року дійсно було укладено договір позики на суму 60 000доларів США терміном до 24.01.2022 року , що підтверджується копією договору та оригіналом розписки, які маються в матеріалах справи. В судовому засіданні відповідач підтвердив факт неповернення суми боргу в визначений договором термін. Враховуючи, що відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.При цьому , суд вважає, що заборгованість в розмірі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку, встановленим для відповідної валюти на день платежу згідно ч.2 ст.533 ЦК України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, щодо розподілу між сторонами судових витрат. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються - особи з інвалідністю I та II груп. Згідно матеріалів справи позивач є інвалідом 2 групи до 31.10.2024р. Відповідно до ЗУ «Про судовий збір», станом на день звернення позивачем до суду (станом на 03.04.2024 року), за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою підлягав сплаті судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15140,00 грн). Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, враховуючи, що відповідач визнав позовні вимоги до початку судового розгляду, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 7570,00 грн., іншу частину понесених судових витрат щодо сплати судового збору у розмірі 7570,00 компенсувати за рахунок держави, згідно ч.1 ст.142 ЦПК України.
На підставі ст. 11, 14, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 2, 10, 12, 13, 27, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265,273, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики(борговою розпискою) від 24.04.2015р. у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку, встановленим для відповідної валюти на день платежу.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 7570,00 гривень.
Іншу частину понесених судових витрат щодо сплати судового збору у розмірі 7570,00 компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення проголошено в судовому засіданні 18 червня 2024 року, повний текст виготовлено 26 червня 2024 року.
18.06.24Суддя В.В. Корнєєва