Справа № 513/1301/23
Провадження № 2/513/45/24
Саратський районний суд Одеської області
26 червня 2024 року Сартський районний суд Одеської області
у складі: головуючого - судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області, у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, суд, -
15 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька у розмірі 1000 грн щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду та довічно.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є батьком повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебуває на обліку у Саратському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію по втраті годувальника у розмірі 2520 грн щомісяця. Станом на 04 вересня 2023 року інших доходів, окрім пенсії, не має. Вказаних доходів йому не вистачає на забезпечення базових потреб (придбання продуктів харчування, ліків, засобів гігієни тощо), сплату комунальних послуг. За скрутного матеріального стану звернувся з усним проханням до сина за наданням посильної допомоги, однак останній не відреагував. Позивач є непрацездатним, досяг пенсійного віку, отримує пенсію по втраті годувальника, є інвалідом 3 групи з дитинства, потребує матеріальної допомоги від свого повнолітнього сина. Відповідач може надавати йому таку допомогу, але ухиляється від свого обов'язку. Враховуючи всі свої витрати та доходи сина, вважає що син в змозі платити аліменти в розмірі 1000 грн. щомісячно, для підтримки його матеріального стану та життя.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
Представник позивача ОСОБА_2 , яка також не з'явилася у судове засідання, подала суду письмову заяву про слухання справи у її та позивача відсутність, позовні вимоги підтримала, проти заочного розгляду справи заперечень не мала.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_3 про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом оголошення на офіційному веб-сайті суду на порталі Судова влада України та направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , яку повернуто з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою", що відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують його відзив не надав, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи клопотання представника позивача ОСОБА_2 про проведення судового засідання за відсутності представника позивача та заочний розгляд справи, з урахуванням положень ст. 280, 281 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 05 серпня 2022 року на підставі актового запису №679 від 08 червня 1981 року Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Згідно з копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Саратського районного управління Одеської області на підставі актового запису № 101 від 17 листопада 2000 року, розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (батьками відповідача).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія витягу №544 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданий ЦНАП Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області 06 вересня 2023 року. Разом з позивачем за вказаною адресою зареєстрований його син - відповідач у справі ОСОБА_3 .
Позивач є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства безстроково, про що свідчить копія довідки МСЕК № 10134, виданої 3 листопада 1993 року; згідно з висновком про умови та характер роботи, останньому протипоказана робота з небезпекою поранення очей.
Згідно з довідкою Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04 вересня 2023 року № 0756 7378 5618 1733, ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію по втраті годувальника у розмірі 2520 грн щомісяця, сума пенсії за період з 01 вересня 2022 року по 31 серпня 2023 року складає 27 720,00 грн.
16 липня 2014 року Пенсійним фондом України позивачу видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; номер особового рахунку: НОМЕР_5 , вид пенсії: у разі втрати годувальника, особа з інвалідністю 3 групи з дитинства.
За даними з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, наданих позивачем, за період з 3 кварталу 2022 року по 2 квартал 2023 року, останній отримував соціальні виплати з відповідних бюджетів щомісячно по 2100 грн.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Відповідно до ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі N 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року надано роз'яснення, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги не є абсолютним.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Як роз'яснено у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст.204 СК).
Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.
Згідно з ч.1 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
Згідно з ч.2 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін, можливості одержання утримання від інших дітей, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків необхідно враховувати, що таке право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за умови непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Майновий стан дітей впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов'язку утримувати матір, батька.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 у справі №301/160/17 (провадження №61-28415св18) виходив з того, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016 у справі №6-3066цс15.
При визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей.
З матеріалів справи, не вбачається підстав передбачених ст.204 СК України для звільнення відповідача від сплати аліментів на утримання позивача.
Позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на те, що він є непрацездатним, отримує пенсію, більшу частину з якої витрачає на придбання продуктів харчування, ліків і оплату комунальних послуг. Коштів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності не вистачає, а тому зважаючи на скрутне матеріальне становище він потребує матеріальної допомоги, яку має можливість надавати його повнолітній син. На сьогоднішній день його син, не допомагає йому матеріально, не забезпечує його всім необхідним для нормального проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено такі розміри основних мінімальних соціальних стандартів у 2023 році зокрема осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2023 року - 2093,00 грн.
На момент розгляду цієї справи позивач отримує дохід у розмірі, що забезпечує його прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, однак, з урахуванням похилого віку позивача та того, що він мешкає сам, суд допускає витрати позивача на ліки та речі, вартість яких перевищує розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
За такого, суд враховує, що позивач є пенсіонером, тобто в правовому розумінні є непрацездатним, є особою з інвалідністю 3 групи, отримує соціальні виплати в розмірі, який не перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги від своєї повнолітньої дитини.
При визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує стан здоров'я сторін, неможливість одержання позивачем утримання від інших осіб.
Відповідач є працездатним, стан його здоров'я задовільний, останнім суду не надано відомостей щодо перебування на його утриманні непрацездатних осіб, наявності інших аліментних зобов'язань, як і не надано доказів неможливості виконання свого обов'язку по утриманню батька - інваліда, потребуючого матеріального допомоги у зв'язку з наявним захворюванням.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000,00 грн щомісячно.
Відповідно до ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позовної заяви.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд присуджує стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.12,13,77,81,259,263-265,268, 280 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Первомайська Попаснянського району Луганської області, РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на його утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча грн 00к.) щомісячно, починаючи з 15 вересня 2023 року і довічно.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60к.).
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручене у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду або через Саратський районний суд Одеської області, а матеріали справ випробовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 26 червня 2024 року.
Суддя В. С. Миргород