Справа № 946/5232/24
Провадження № 1-кс/946/1656/24
26 червня 2024 року слідчий суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 , при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання дізнавача СД Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області, про арешт майна, -
Сектором дізнання Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024166150000271 від 25.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 25.06.2024 до Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області надійшли матеріали про те, що 25.06.2024 під час огляду місця події за адресою: м. Ізмаїл, вул. Дунайська, біля будинку №74 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 видав працівникам поліції 1 блістер із 6 таблетками метадону в середині, які поміщено до сейф-пакету НПУ CRI 1222177
Вказане повідомлення зареєстроване до ЄРДР під №12024166150000271 від 25.06.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Враховуючи, що вилучене та перераховане у даному клопотанні майно має значення речового доказу у кримінальному провадженні, може містити наркотичні засоби та психотропні речовини, а також те, що в разі не застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення арешту на майно вказане може призвести до зникнення, втрати, пошкодження майна або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, а також з метою проведення судової експертизи, виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно.
Дізнавач та прокурор в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, в клопотанні зазначили про розгляд справи без їх участі.
Особа, яка добровільно видала майно, у судове засідання не з'явилася, проте надала слідчому судді заяву про розгляд клопотання за її відсутністю.
В силу ст. 107 КПК технічні засоби фіксування процесу не застосовувалися.
Вивчивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про арешт майна підлягає задоволенню.
Згідно ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як передбачено п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, в тому числі, з метою збереження речових доказів. Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально - протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З урахуванням положень ст.ст. 2, 7 КПК України, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги, що завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення тощо, а також зважаючи на те, що видане майно має значення речових доказів у кримінальному провадженні, та незастосування арешту щодо цього майна може призвести до зникнення, втрати або його пошкодження або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, слідчий суддя вважає що клопотання дізнавача про арешт майна є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.170 - 173 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання дізнавача СД Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області, про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на вилучені в ході огляду місця події від 25.06.2024, 1 (один) блістер із 6 таблетками білого кольору, які поміщено до сейф-пакету НПУ CRI 1222177.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти діб з дня проголошення або отримання.
Слідчий суддя: ОСОБА_1