суддів М. В. Мазура, Ю. Л. Власова
до постанови Великої Палати Верховного Суду
від 30 травня 2024 року у справі № 9901/506/21
Ця справа стосується повноважень Президента України у процедурі призначення особи на посаду судді. Ця процедура зазнала істотних змін внаслідок конституційної реформи 2016 року.
У пояснювальній записці до проекту Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) пояснювалася мета цього законопроекту та яким чином запропоновані ним зміни дозволять досягти цієї мети:
«Зміни до Конституції України є необхідними у першу чергу для утвердження незалежності судової влади, зокрема шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу. Метою цих заходів є практична реалізація принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
3.1. Деполітизація та забезпечення незалежності судової влади
Законопроектом переглянуті конституційні повноваження Верховної Ради України та Президента України у сфері правосуддя відповідно до міжнародних стандартів.
Ураховуючи зауваження експертів Венеціанської Комісії, передбачається передати повноваження Верховної Ради України щодо процесу обрання суддів на посади безстроково до Вищої ради правосуддя.
Призначення на посаду судді здійснюватиметься Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя, що забезпечить виключно церемоніальну роль Глави держави у цьому процесі.
Повноваження щодо звільнення суддів та їх переведення з одного суду до іншого передаються Вищій раді правосуддя»[1].
Одночасно з прийняттям цих змін до Конституції України 2 червня 2016 року було ухвалено також новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій). Пояснювальна записка до проекту цього Закону також пояснює його мету та шляхи її досягнення:
«Проект Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розроблений на розвиток конституційних норм для забезпечення незалежності судової влади, зокрема шляхом її деполітизації, посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також запровадження належних механізмів кадрового оновлення суддівського корпусу.
3.1. Деполітизація та забезпечення незалежності судової влади
Законопроектом переглянутий порядок призначення суддів на посади та звільнення їх з посад, зокрема з урахуванням передбаченого проектом змін до Конституції України щодо правосуддя вилучення повноважень політичних органів у питаннях суддівської кар'єри, уточнено і посилено гарантії незалежності суддів»[2].
У результаті, серед численних інших змін, оновлені положення Конституції України та новий Закон про судоустрій визначили наступні повноваження Президента України в процесі призначення особи на посаду судді.
Стаття 128 Конституції України визначає, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.
У свою чергу стаття 80 Закону про судоустрій чітко і недвозначно регулює цей порядок:
«1. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
Будь-які звернення стосовно кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки таких фактів.
2. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше 30 днів з дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя».
Таким чином, задля забезпечення деполітизації процесу призначення судді на посаду чинна редакція Закону про судоустрій визначила повноваження Президента України в цій процедурі у спосіб, який, по суті, указує на їх церемоніальний характер, що був задекларований парламентом під час внесення змін до Конституції України у 2016 році.
Отже в цій справі позивачем була суддя, яка вперше була призначена на посаду судді у 2013 році, а у 2018 році п'ятирічний строк її повноважень закінчився. 4 липня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії прийняла рішення, яким за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання визнала суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді. 31 серпня 2021 року Вища Рада Правосуддя (далі - ВРП) ухвалила рішення «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва». 7 вересня 2021 року за результатами цього рішення ВРП внесла (направила) Президентові України подання про призначення судді на посаду (далі - подання ВРП). До цього часу Президент України не видав Указ за результатами розгляду цього подання ВРП.
Велика Палата визнала протиправною бездіяльність Президента України щодо не розгляду подання ВРП, а також погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду в частині зобов?язання Президента України розглянути подання ВРП.
Слід зауважити, що позивачка в своїй апеляційній скарзі, серед іншого, наголошувала на тому, що суд першої інстанції обрав спосіб захисту, який не є ефективним з огляду на положення ст. 80 Закону про судоустрій.
Ми погоджуємося із цим аргументом.
Під час реалізації багатьох своїх конституційних повноважень Президент України дійсно має широку дискрецію, однак у випадку із процедурою призначення суддів на посаду це не так. Як уже було зазначено вище, за змістом чинної редакції ст. 80 Закону про судоустрій Президент України фактично не має жодної дискреції в цій процедурі.
Ми розуміємо, що питання про те, чи потрібно було настільки обмежувати дискрецію Президента України в процедурі призначення судді на посаду, може бути дискусійним. Але ці дискусії мають бути адресовані не суду, а Верховній Раді України.
На сьогодні Закон є саме таким і поки він не буде змінений парламентом Президент України має ним керуватися. Це пряма вимога ст. 19 Конституції України: «Органи державної влади… зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Отже, беручи до уваги процитовані вище положення ст. 80 Закону про судоустрій, які зобов?язують Президента України видати указ про призначення судді не пізніше 30 днів з дня отримання відповідного подання ВРП «без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів», а також те, що подання ВРП щодо позивачки вже перебуває на розгляді Президента України кілька років, Велика Палата мала не обмежуватися зобов?язанням відповідача «розглянути» подання ВРП (оскільки цей спосіб захисту не виглядає ефективним у контексті обставин цієї справи), а повинна була ухвалити рішення про зобов?язання його прийняти рішення відповідно до вимог ст. 80 Закону про судоустрій.
Судді: М. В. Мазур Ю. Л. Власов
[1] Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) // Верховна Рада України. Офіційний портал. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=3524&skl=9.
[2] Проект Закону про судоустрій і статус суддів // Верховна Рада України. Офіційний портал. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=4734&skl=9.