(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І., Єленіної Ж. М.,
у справі № 990/187/23 (провадження № 11-45заі24) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними й скасування рішень та зобов'язання вчинити дії
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправними та скасувати:
- пункт 1 рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 «Про затвердження кодованих результатів анонімних письмових практичних завдань кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19» у частині визнання зафіксованого під час складання кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Комісії від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, зокрема, кандидатом на посаду судді з індивідуальним кодом 0095760 (зафіксовано 08 серпня 2019 року) істотним і таким, що має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційного іспиту, а також виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення відомості про це;
- пункт 1 рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 «Про затвердження декодованих результатів анонімних письмових практичних завдань та загальних результатів кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19» у частині визнання зафіксованих під час складання кваліфікаційного іспиту порушень Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, зокрема, кандидатом ОСОБА_1 істотними і такими, що мають наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційного іспиту, а також виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення відомості про це; а також
- зобов'язати ВККС установити результати складання позивачем кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Комісії від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, з урахуванням визнання протиправними зазначених рішень ВККС та продовжити участь позивача в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 03 квітня 2017 року.
Позов мотивував тим, що 08 серпня 2019 року в межах проходження конкурсу на посаду судді місцевого суду він виконав практичне завдання за спеціалізацією місцевого адміністративного суду. Зазначає, що відповідно до Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженого рішенням ВККС від 03 жовтня 2018 року № 211/зп-18 (далі - Положення № 211/зп-18), кандидат має право, під час виконання практичного завдання, користуватися офіційним веб порталом Верховної Ради України (далі - ВРУ) «Законодавство України» (zakon.rada.gov.ua). З метою правильного виконання модельного судового рішення позивач здійснив пошук постанов Пленуму Вищого адміністративного суду України з питань, що стосувалися модельних обставин. Оскільки у системі пошуку законодавства офіційного сайту парламенту нема такого видавця документів, як «Пленум Вищого адміністративного суду України», пошук здійснювався за видавником - «Вищий адміністративний суд України», видом нормативно-правового акта - «постанова» та контекстом (назвою) відшукуваних постанов. З переліку виданих на пошуковий запит постанов Вищого адміністративного суду України позивач відкрив посилання, яке містило текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України у судовій справі. Позивач, за його словами, вважав, що в цій ухвалі йдеться про передбачене частиною п'ятою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зупинення дії нормативно-правового акта, який регулював відносини, пов'язані із забезпеченням позову. ОСОБА_1 наголошує, що ці дії він вчинив відкрито й неприховано, усвідомлюючи, що поряд перебував член Комісії, який добре бачив екран його комп'ютера, що, на його думку, свідчить про його намір не порушувати у будь-який спосіб порядок складення кваліфікаційного іспиту. Крім цього, позивач акцентує увагу на тому, що текст резолютивної частини згаданої ухвали не містив жодної інформації, яка б стосувалася теми практичного завдання, не міг бути використаний та не використовувався ним з метою виконання практичного завдання.
Цього самого дня (08 серпня 2019 року) представники ВККС склали протокол реєстрації порушень, у якому зафіксували, що об 11 год 23 хв учасник з індивідуальним кодом 0095760 за допомогою офіційного веб сайту ВРУ відкрив текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 на 2 аркушах. Надалі Комісія ухвалила рішення від 26 липня 2023 року № 37/зп-23, яким визнала зафіксоване порушення істотним та кандидата на посаду судді з індивідуальним кодом № 0095760 таким, що не склав кваліфікаційного іспиту. ВККС теж ухвалила рішення № 39/зп-23, яким визнала, що зафіксовані під час складання кваліфікаційного іспиту порушення Положення є істотними та мають наслідком визнання ОСОБА_1 таким, що не склав кваліфікаційного іспиту.
Позивач доводить, щооскаржені рішення відповідач ухвалив поза межами передбачених Конституцією та законами України повноважень, оскільки перевірка особистих морально-психологічних якостей кандидата здійснюється під час відбіркового, а не кваліфікаційного іспиту, тобто на етапі, який передує складенню кваліфікаційного іспиту і який ОСОБА_1 успішно подолав. Іншими словами, встановлення відповідності кандидатів на посаду судді критеріям доброчесності не відноситься до завдань кваліфікаційного іспиту. У зв'язку із цим відповідач не мав повноважень стверджувати в оспорюваних рішеннях про наявність у нього обґрунтованого сумніву в питанні доброчесності позивача у зв'язку з констатованими ним істотними порушеннями порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту.
Позивач послався також на те, що нема правових підстав стверджувати, що він порушив Положення, позаяк цей документ не передбачав виконання практичного завдання з використанням комп'ютерної техніки. Відповідно до пунктів 10, 11 розділу IV Положення виконання практичного завдання здійснюється у зошиті для виконання практичного завдання відповідно до зошита з практичним завданням. Для виконання практичного завдання учасники забезпечуються тільки зошитом для виконання практичного завдання та зошитом з практичним завданням, у якому передбачені чисті аркуші паперу для власних записів (у разі виконання практичного завдання на паперових носіях). Ба більше, підпунктом 5 пункту 17.1 розділу IV Положення унормовано, що учасник має право на використання під час виконання практичного завдання виключно таких нормативно-правих актів: закони, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, а також рішення Європейського суду з прав людини. Перелічені нормативно-правові акти використовуються учасниками іспиту лише на паперових носіях видавничого тиражування. Однак Комісія не регламентувала порядок використання комп'ютерної техніки, не урегулювала нормативними документами переліки дозволених електронних ресурсів, методи пошуку (за реквізитами, за контекстом тощо) і т. п.
Доводив, що текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України, відкриття якого ставиться за провину ОСОБА_1 , не містив жодної інформації, яка би стосувалася теми практичного завдання, не міг бути використаний та не використовувався ОСОБА_1 для написання практичного завдання. Наголошує, що ці дії ОСОБА_1 здійснював відкрито й неприховано, в присутності уповноваженого представника Комісії, який стояв позаду ОСОБА_1 і якому було добре видно екран ноутбука, на якому виконувалося практичне завдання. Своєю чергою вважає, що такого роду дії свідчать про те, що він не мав наміру в будь-який спосіб порушувати порядок складення кваліфікаційного іспиту.
Ще одним доводом позивача про незаконність дій відповідача є вказівка на процедурні порушення, зокрема те, що його не повідомили про розгляд питання щодо нього, внаслідок чого він не зміг скористатися своїми правами як учасник засідання. На цьому засіданні відповідач не досліджував аудіо- та відеозапис кваліфікаційного іспиту, інформацію про пошукові запити, текст резолютивної частини ухвали, також не оголошував письмові пояснення позивача, а ще ВККС мала здійснювати розгляд цього питання у складі палати, а не в пленарному складі.
2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 20 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) за наслідками апеляційного перегляду (30 травня 2024 року) відмовила у задоволенні апеляційної скарги та залишила без змін рішення суду першої інстанції.
Судове рішення мотивувала тим, що Положення визначає, якими нормативно-правовими актами дозволяється користуватися учаснику під час виконання практичного завдання, а що заборонено використовувати (зокрема, табуйованим було використання судових рішень, які ухвалив Вищий адміністративний суд України). Це Положення визначає порядок фіксування порушення порядку складання іспиту та наслідки у разі допущення порушення порядку складення іспиту, яке рішенням Комісії визнано істотним.
Велика Палата виходила з того, що матеріали справи містили відомості про те, що 08 серпня 2019 року о 16:03 уповноважені представники ВККС у межах виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду склали Протокол реєстрації порушень стосовно учасників іспиту, зокрема ОСОБА_1 (за індивідуальним кодом 0095760). Зміст порушення полягав у тому, що конкурсант ОСОБА_1 об 11 год 23 хв відкрив за допомогою дозволеного веб сайту текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14.
Було також встановлено, що ОСОБА_1 того самого дня надав ВККС письмові пояснення, у яких зазначив, що під час складання кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді місцевого адміністративного суду 08 серпня 2019 року він здійснював пошук за допомогою комп'ютерної техніки на офіційному сайті ВРУ в розділі «Законодавство» постанов Вищого адміністративного суду. Наголосив, що він умисно не відкрив зазначену вище ухвалу Вищого адміністративного суду України.
Велика Палата виснувала, що факт відкриття позивачем під час проходження ним кваліфікаційного іспиту тексту резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України є встановленим та не потребує додаткового доказування. Водночас зазначила, що факт пошуку на офіційному сайті ВРУ в розділі «Законодавство» постанов Вищого адміністративного суду України, про що зазначив позивач у своїх поясненнях, свідчить про умисність його дій як щодо пошуку заборонених відповідним Положенням актів (рішень судів), так і відкриття такого акта, що може бути підставою вважати, що Комісія обґрунтовано застосувала до позивача підпункт 5 пункту 12 розділу VI Положення, оскільки ОСОБА_1 допустив порушення порядку складення іспиту, яке Комісія визнала істотним.
Далі Велика Палата визнала неслушними покликання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття «отримання доступу» та «використання», внаслідок чого зробив помилковий висновок про те, що відкриття недозволеного нормативно-правового акта підпадає під заборонені Положенням дії і становить порушення порядку складення іспиту, а також про те, що текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 не містив інформації, яка б стосувалася теми практичного завдання. Відтак не погодилася з аргументами позивача, що він не використовував заборонене джерело під час написання практичного завдання, оскільки термін «використання» у розумінні заборони, встановленої підпунктом 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення, вочевидь не може тлумачитися таким чином, що учасник має право відкрити заборонене джерело, але не має права його застосовувати при виконанні завдання.
Щодо покликань позивача про те, що він не мав наміру свідомо порушувати заборону не використовувати заборонені джерела інформації, а текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 відкрив з означених вище умов, Велика Палата визнала, що ці покликання не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішень Комісії, оскільки позивач пройшов спеціальну перевірку та спеціальну підготовку, тому, безсумнівно, повинен мати досвід роботи з різними системами пошуку законодавства і демонструвати належну обачність та обережність при роботі з джерелами інформації під час іспиту, а отже, така обізнаність надавала йому можливість, не відкриваючи це рішення, чітко ідентифікувати його як джерело, що заборонене до використання під час виконання відповідного практичного завдання.
З огляду на ці та інші неведені в постанові мотиви Велика Палата погодилася з аргументами та рішенням ВККС про визнання ОСОБА_1 таким, що не склав кваліфікаційного іспиту.
3. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Не оспорюючи висновків Великої Палати щодо суті спору, однак не можемо беззастережно погодитися з позицією більшості колег щодо висновків, викладених у постанові Великої Палати, на підставі яких вона ухвалила таке рішення.
Попри те, що висновки Великої Палати є близькими до суджень, викладених в окремій думці (справа № 990/186/23), ми не можемо не відреагувати у наданий законодавцем спосіб щодо результатів апеляційного перегляду цієї справи з огляду на такі обставини.
Передусім слід нагадати висновки Великої Палати, викладені за результатами апеляційного перегляду справи № 990/186/23 за позовом ОСОБА_2 до Комісії про визнання протиправними й скасування рішень та зобов'язання вчинити дії. Предметом розгляду цієї справи були ті самі рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 та № 39/зп-23, які також стосувалися й ОСОБА_2
16 травня 2024 року Велика Палата ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу ВККС задовольнила частково: рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року в частині задоволення позовних вимог змінила з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року залишила без змін.
Велика Палата визнала встановленими у справі № 990/186/23 обставини, що ОСОБА_2 перед виконанням практичного завдання була ознайомлена із загальними правилами його виконання, які передбачали, зокрема, що на етапі виконання практичного завдання дозволяється на спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net) та/або у власних паперових носіях видавничого тиражування використовувати виключно закони, зокрема коментовані, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, рішення ЄСПЛ, а використання будь-яких інших джерел заборонено. Так само, у справі встановлено (і Велика Палата не піддала це сумніву), що ОСОБА_2 під час виконання практичного завдання за адміністративною спеціалізацією відкрила на офіційному вебсайті Верховної Ради України текст Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржених ОСОБА_2 рішень ВККС, Велика Палата виходила з того, що:
- позивачці перед виконанням практичного завдання не було роз'яснено, як вона має діяти у випадку, якщо вона на дозволеному електронному носії [спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net)] випадково відкриє недозволене джерело інформації, зокрема текст рішення Конституційного Суду України, хоча правила виконання практичного завдання, з якими була ознайомлена позивачка, так само як і Положення № 211/зп-18, не визначають порядку дій учасників іспиту у випадку ненавмисного (випадкового) відкриття на дозволених електронних носіях недозволеного джерела інформації;
- Комісія встановила лише факт відкриття ОСОБА_2 недозволеного джерела інформації, але не встановила факт використання нею під час виконання практичного завдання недозволеного джерела інформації (тексту рішення Конституційного Суду України), зокрема у спосіб аналізу текстуального змісту виконаного нею практичного завдання.
Відповідно до цих міркувань Велика Палата виснувала, що викладені ВККС у спірних рішеннях мотиви щододопущення позивачкою істотного порушення порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту є необґрунтованими, непропорційними (неспівмірними) виявленому порушенню і такими, що зроблені фактично на підставі припущень (сумнівів) за відсутності належних доказів, які доводили б умисне порушення позивачкою правил складання іспиту, свідоме нехтування, зневажливе або недбале ставлення до правил кваліфікаційного іспиту та про її недоброчесність, що могло б мати наслідком припинення її участі в іспиті та визнання її такою, що не склала іспиту відповідно до пункту 18 розділу IV та підпункту 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18.
Отже, Велика Палата фактично виснувала, що правомірність застосування правових наслідків за порушення учасником кваліфікаційного оцінювання правил складання іспиту, встановлених пунктом 17 Положення № 211/зп-18, вимагає доведення ВККС обставин, які б свідчили про умисні дії учасника кваліфікаційного оцінювання, зокрема використання (відтворення, посилання тощо) безпосередньо в практичному завданні інформації, отриманої з джерела, використання якого Положення № 211/зп-18 заборонено.
4. Повертаючись до обставин справи, у якій висловлюється окрема думка, треба зазначити, що суди відмовили позивачу у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що він як кандидат на посаду судді під час виконання практичного завдання в межах кваліфікаційного іспиту вчинив порушення порядку складання іспиту, яке виразилося у тому, що він за допомогою офіційного веб сайту ВРУ відкрив текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України.
Пояснення позивача, що умислу порушувати порядок складання іспиту і відкриття ухвали Вищого адміністративного суду України відбулося внаслідок пошуку постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, і суд першої інстанції, і Велика Палата визнали непереконливими. Велика Палата, зокрема, зазначила, що Положення № 211/зп-18 не містить розмежування порушень (у частині заборони використання ухвал Вищого адміністративного суду України) на ті, що вчинені умисно та випадково.
Відтак маємо ситуацію, коли за майже подібних обставин порушення Положення № 211/зп-18 (у нашому випадку кандидат помилково відкрив вступну та резолютивну частини ухвали Вищого адміністративного суду України, у згадуваному випадку, кандидатка помилково відкрила Рішення КСУ) маємо протилежні за результатом рішення. Такі рішення суперечать принципам послідовності, єдності та сталості судової практики.
Відповідно до частини першої статті 36 Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Вважаємо, що одним із важливих завдань Великої Палати є формування та забезпечення послідовної судової практики. Правова визначеність, послідовність судової практики підвищує авторитет суду та є частиною справедливого суду.
У Висновку № 20 (2017) КРЄС про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону підкреслюється, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність (пункт 1).
Єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правових визначеності й передбачуваності є невід'ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності (пункт 5).
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права. Єдине застосування закону обумовлює довіру громадськості до судів та покращує громадську думку стосовно справедливості та правосуддя (пункт 6).
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини, право на справедливий суд, визначене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, є також пов'язане з вимогами щодо єдиного застосування закону (пункт 8).
У Висновку № 20 (2017) КРЄС про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону підкреслюється, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність (пункт 1).
5. Наведене вище дає нам підстави для висновку про неоднаковий підхід та оцінку Великою Палатою майже аналогічних за змістом та послідовністю дій кандидатів на посаду суддів під час виконання письмового практичного завдання (відкриття Рішення КСУ та ухвали Вищого адміністративного суду України).
Попри те, що маємо іншу думку щодо результатів розгляду справи № 990/186/23, вважаємо, що майже за однакових обставин справи, що розглядається, та справи № 990/186/23, де предметом оскарження є одні й ті ж самі рішення ВККС і ухвалені вони з різницею у 14 днів, Велика Палата мала ухвалити однакові за результатом рішення або ж відійти від свого висновку, викладеного у майже аналогічній справі № 990/186/23.
Судді: М. І. Гриців
Ж. М. Єленіна