справа № 127/5585/18
провадження № 51-1047км20
Більшість суддів колегії залишили без задоволення касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01 серпня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року, якими його визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.
Обставини справи:
За рішенням суду цивільної юрисдикції було задоволено позов матері до батька (справа № 127/17796/16-ц) і вирішено відібрати малолітнього сина у батька та передати його матері. Рішення в частині відібрання дитини і повернення її матері допущено до негайного виконання. Це рішення суду першої інстанції було залишено без змін апеляційною інстанцією. Старшим державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за фактом відібрання малолітнього сина у батька та повернення його матері.
17 лютого 2017 року в ході примусового виконання виконавчого листа в приміщенні Вінницького клінічного обласного шкірно-венерологічного диспансеру, під час вчинення виконавчих дій батько не передав дитину його матері в присутності представників Служби у справах дітей Вінницької міської ради.
Надалі 24 лютого 2017 року в ході примусового виконання виконавчого листа в приміщенні того ж диспансеру під час вчинення виконавчих дій батько перешкоджав виконанню рішення суду, а саме повторно добровільно не передав дитину матері.
Суди першої і апеляційної інстанції констатували наявність у діях батька складу «Невиконання судового рішення» (ч. 1 ст. 382 КК). Засуджений оскаржив ці рішення у касаційному порядку, однак його касаційна скарга була залишена без задоволення.
Я не погоджуюся із тим, що у цьому провадженні правильно застосовано норми матеріального права, оскільки не вбачаю у діях батька умисності у невиконанні рішення суду щодо передачі дитини матері.
Як видно із матеріалів провадження у 2012 році мати сама передала батькові дитину разом із медичною карткою. Вона зустрічалася з дитиною один раз на тиждень. У 2014 році мати вирішила забрати дитину собі, у зв'язку з чим звернулася до Служби у справах дітей Вінницької міської ради, яка встановила порядок участі матері у вихованні дитини, а у травні 2015 року було ухвалено рішення суду про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, яке батько виконав. Однак згодом дитина знову почала проживати з ним.
Саме у той період часу, коли мати разом з державним виконавцем мали намір реалізувати рішення суду цивільної юрисдикції про проживання хлопчика із матір'ю, дитина проходила чергове лікування. Дитину намагалися забрати у батька і передати матері безпосередньо у медичному закладі, у якому проводилось лікування. Батько визнав, що він двічі не передав дитину матері, мотивувавши необхідністю завершити курс лікування.
На моє переконання, той факт, що необхідно було завершити курс лікування дитини, є визначальним у контексті встановлення суб'єктивної сторони як обов'язкового елемента складу кримінального правопорушення. До того ж варто було враховувати й те, що з моменту розлучення батьків, а саме з 8 листопада 2012 року, майже весь час, за виключенням декількох місяців, хлопчик проживав із батьком
За таких обставин я не вважаю, що ОСОБА_1 умисно перешкоджав виконанню рішення суду, оскільки він наполягав на тому, що передасть дитину матері після завершення лікування, не завдаючи шкоди інтересам дитини.
Суддя
Н. О. Антонюк