24 червня 2024 року
м. Київ
справа № 279/4133/20
провадження № 51-3149 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року щодо нього,
встановив:
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Постановлено строк відбування покарання обчислювати з часу приведення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 30 000 грн моральної шкоди.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
28 серпня 2019 року близько о 20:45 ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «GEELY MR-7151 А», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який належить йому на правах індивідуальної власності, рухався по проїзній частині вул. Шатрищанської в м. Коростені з с. Грозине Коростенського району в напрямку центра міста, без пасажирів та вантажу. Рухаючись на вказаному транспортному засобі зі швидкістю, яка не перевищувала дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту м. Коростеня, на лівосторонньому закругленні дороги, ОСОБА_4 у порушення вимог пунктів 1.10, 2.3 б), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), виявив неуважність до дорожніх умов, не врахував дорожню обстановку під час вибору безпечної швидкості руху на даному відрізку дороги, відволікся від керування транспортним засобом, виїхав за межі проїзної частини на узбіччя, де здійснив наїзд на пішохода - малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходився на правому узбіччі по ходу руху автомобіля, тримаючи в руках велосипед марки «Аіст».
Після наїзду на пішохода ОСОБА_6 , водій ОСОБА_4 , керуючи вказаним автомобілем, в порушення пункту 2.10 а) ПДР залишив місце ДТП.
В результаті ДТП пішоходу - неповнолітньому ОСОБА_6 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 1.10, 2.3-6, 12.3 ПДР знаходяться у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2023 року щодо ОСОБА_4 - без змін.
У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про зміну вказаних судових рішень щодо нього та призначення йому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень статті 75 КК, тобто без ізоляції від суспільства. Посилається на невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.
Вважає, що судом першої інстанції помилково розцінено те, що він скористався наданим йому кримінальним процесуальним законом правом не давати покази як намагання уникнути відповідальності за вчинене. Стверджує, що якби зрозумів, що здійснив наїзд на велосипед, який потерпілий ремонтував у темному одязі у темну пору часу, в кущах (на тому відрізку дороги немає узбіччя), то обов'язково би зупинився, проте подумав, що в'їхав у яму. При цьому, зазначає, що коли зрозумів про вчинення ДТП, а саме прочитав в інстаграмі «Коростеньтудей», то особисто з'явився до Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області із зізнанням даного факту. Акцентує увагу на тому, що якби він не розкаявся у вчиненому, то добровільно не сплатив би матеріальні збитки, які представник потерпілого витратила на лікування малолітнього потерпілого.
Крім того, засуджений посилається на те, що за місцем проживання він характеризується позитивно, на наркологічному та психіатричному обліках не перебуває, втратив роботу водія у м. Києві через оголошення воєнного стану в Україні у лютому 2022 року, а тому на даний час є тимчасово не працюючим. Звертає увагу на те, що ні досудовим розслідуванням, ні судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які обтяжують покарання.
Також, вказує на те, що судом не враховано той факт, що він добровільно з'явився до Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області із зізнанням щодо факту вчинення ДТП, що відповідно до пункту 1 частини 1 статі 66 КК є обставиною, що пом'якшує покарання.
На думку засудженого необхідно враховувати форму і ступінь його вини, а також поведінку потерпілого, який, будучи малолітньою особою (13 років), у темну пору доби, маючи темний одяг, без світло відбиваючих елементів, на несправному велосипеді (спадав цеп), без супроводу дорослих осіб, катався у не передбаченому для цього місці, ремонт велосипеду здійснював виходячи на проїзну частину дороги, яка не має освітлення та оглядовість якої обмежена.
Посилається на неврахування судом того, що наїзд було здійснено безпосередньо на велосипед, а не на пішохода - малолітнього ОСОБА_6 , як зазначено в обвинувальному вироку, зокрема, тілесні ушкодження потерпілому були спричинені саме велосипедом, а не відворотних наслідків від ДТП не настало.
Зазначає про те, що після проходження лікування, вартість якого було повністю ним сплачено, життю та здоров'ю потерпілого нічого не загрожує, його стан здоров'я відновився.
До того ж, акцентує увагу на тому, що у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_6 та його законний представник ОСОБА_5 не наполягали на призначенні йому суворого покарання.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК передбачено, щопідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
У касаційній скарзі засуджений, серед іншого, стверджує про те, щонаїзд було здійснено безпосередньо на велосипед, а не на пішохода - малолітнього ОСОБА_6 , як зазначено в обвинувальному вироку, тобто не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі статями 433, 438 КПК не є предметом перевірки в касаційному порядку. А тому суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного йому покарання через суворість та можливість призначення більш м'якого покарання без ізоляції від суспільства є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
За частиною 1 статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, врахувавступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особу винуватого, який є молодим, тобто працездатного віку; по місцю проживання характеризується позитивно; на спеціалізованих обліках не перебуває; не працює; раніше не судимий; у вчиненому не розкаявся; покинув місце ДТП та намагається уникнути відповідальності за вчинене.
При цьому, суд першої інстанції відніс молодий вік, першу судимість та добровільне відшкодування матеріальної шкоди до обставин, які пом'якшують засудженому покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують.
З огляду на зазначене, міськрайонний суд дійшов висновку про те, що виправлення та перевиховання засудженого можливе в умовах ізоляції від суспільства, а призначене йому покарання є справедливим, співмірним вчиненому, достатнім та необхідним для попередження вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що призначене засудженому покарання за частиною 2 статті 286 КК відповідає вимогам закону, є справедливим і таким, що не суперечить статті 65 КК та з огляду на вимоги статті 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, при цьому, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, врахувавши всі зазначені обставини у їх сукупності, не вбачав підстав вважати, що призначене засудженому ОСОБА_4 покарання є явно несправедливим через його суворість.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у колегії суддів не викликають сумнівів, оскільки під час призначення засудженому покарання враховано та оцінено обставини, на які він покликається у своїй касаційній скарзі. При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу засуджений.
При цьому, переконливих доводів щодо зміни судових рішень та призначення засудженому покарання із застосуванням положень статті 75 КК у касаційній скарзі не наведено.
Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Враховуючи викладене, підстав вважати, що покарання, призначене засудженому ОСОБА_4 , є явно несправедливим через суворість, немає.
Ухвала ж апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Зважаючи на викладене, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3