27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 487/2668/23
провадження № 61-9100ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод
у користуванні земельною ділянкою,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд: зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 68,15 кв м з розмірами 13,1х5,2 метрів, що зазначено на плані поділу земельної ділянки по варіанту 4 висновку № 7420/21 судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2003 року, шляхом знесення господарської споруди або господарського блоку розмірами 3100х1500 см літер С2, що зазначено у виготовленому 04 листопада 2014 року Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації для
ОСОБА_1 технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , та приведення вказаної території в належний стан.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.
19 червня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду
м. Миколаєва від 19 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2024 року (повний текст постанови виготовлено 20 травня
2024 року, касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 25 червня 2024 року),
у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Так, у касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та цитує статтю 389 ЦПК України, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги
з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць