26 червня 2024 р. Справа № 440/1527/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/1527/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо незарахування ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислуги в пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби у підрозділах боротьби з економічною та організованою злочинністю органів внутрішніх справ з 01.09.1992 по 08.02.2000 з розрахунку один місяць служби за півтора місяця;
- зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислуги в пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби у підрозділах боротьби з економічною та організованою злочинністю органів внутрішніх справ з 01.09.1992 по 08.02.2000 з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд помилково застосовував законодавство чинне станом на 03.10.2000 - у той час коли мало б застосовуватись те, яке було чинне на дату призначення пенсії, а саме 07.09.2021. Вважає, що суд помилково вказував на те, що в цьому випадку застосування постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 497 становило б собою зворотну дію в часі, оскільки ця постанова набрала чинності до призначення позивачу пенсії.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачу з 07.09.2021 призначено пенсію за вислугу років - 27 років.
Згідно послужного списку ОСОБА_1 в період з 08.01.1977 по 03.10.2000 проходив службу в органах внутрішніх справ.
У свою чергу наказом УМВС від 03.10.2000 № 89 о/с позивача звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу по роботі з особовим складом на підставі підпункту "а" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 (за віком - при досягненні граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання).
Відповідно до довідки УМВС України в Полтавській області від 26.02.2024 за вих. № 127/115/12/02/06-2024 у період з 01.09.1992 по 08.02.2000 позивач проходив службу у підрозділах боротьби з економічною злочинністю.
01.02.2024 позивач звернувся до УМВС України в Полтавській області із заявою в якій просив надати витяг з послужного списку та із розшифруванням посад, які останній обіймав, вислуги років, з урахуванням вислуги років у пільговому значенні.
Листом від 07.02.2024 № М-54/115/12/02/06-2024 позивачу надано довідку про вислугу років та проходження служби в органах внутрішніх справ.
Вважаючи, що відповідач протиправно не зарахував до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислуги в пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби у підрозділах боротьби з економічною та організованою злочинністю органів внутрішніх справ з 01.09.1992 по 08.02.2000 з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив того, що пунктом 2 Наказу № 722 було визначено, що вислуга років для призначення пенсій на пільгових умовах зараховується особам, зазначеним у пункті 1 цього наказу, які перебували на службі після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року N 497 (497-2005-п), при цьому таким особам на пільгових умовах зараховується весь час проходження служби на відповідних посадах. Однак, позивач звільнений зі служби з 03.10.2000. Таким чином позивач на момент внесення змін до Постанови № 393 службу в органах МВС не проходив, а можливість зарахування до пільгового періоду період служби позивача на посадах у підрозділах боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ (з 01.09.1992 по 08.02.2000) нічим не підтверджена.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлені умови призначення пенсії за вислугу років, однією з умов є наявність певної вислуги років.
Відповідно до пункту "б" статті 1-2 Закону № 2262, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Згідно з частиною першої статті 2 Закону № 2262, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України (стаття 10 Закону № 2262).
Відповідно до положень пункту "а" статті 12 Закону № 2262, пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
В свою чергу, згідно з пунктом "б" статті 12 Закону № 2262, пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу 07.09.2021 призначено пенсію за вислугу років.
Згідно з витягом з послужного списку, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України на наступних посадах, зокрема:
- 01.09.1992 по 22.10.1992 старший оперуповноважений відділення по боротьбі зі злочинами в системі агропрому відділу ЗЕЗП УВС Полтавської області;
- 22.10.1992 по 01.05.1993 старший оперуповноважений відділу по боротьбі зі злочинністю в кооперативному секторі, кредитно-банківській системі управління БЕЗП УВС Полтавської області;
- 01.05.1993 по 20.04.1994 начальник відділення ЗЕЗП Київського районного відділу внутрішніх справ м. Полтави;
- 20.04.1994 по 01.06.1996 начальник відділу ДСБЕЗ м. Полтави;
- 01.06.1996 по 08.02.2000 начальник відділу ДСБЕЗ Полтавського міського управління.
Згідно ст. 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 р. № 393 (далі - Порядок № 393) передбачено, що ця постанова прийнята відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" і постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію цього Закону».
Порядком №393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років, зокрема, поліцейським. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.
Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, 17.07.1992 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей".
Підпункт "в" пункту 3 Постанови № 393 встановлював пільгові умови зарахування служби до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 497 "Про доповнення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393" підпункт "в" пункту 3 Постанови № 393 був доповнений новим абзацом такого змісту: "час проходження служби особами начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах боротьби з економічною злочинністю за переліком посад і на умовах, що визначаються Міністерством внутрішніх справ".
Вказана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності 25.06.2005.
Отже, з 25.06.2005 підпункт "в" пункту 3 Постанови № 393 передбачав, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця, час проходження служби особами начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах боротьби з економічною злочинністю за переліком посад і на умовах, що визначаються Міністерством внутрішніх справ.
На реалізацію норми підпункт "в" пункту 3 Постанови № 393 в такій редакції Міністерством внутрішніх справ України був прийнятий наказ від 20.07.2006 № 722 "Про затвердження Переліку посад начальницького складу підрозділів боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.07.2006 за № 896/12770.
Пунктом 1 Наказу № 722 був затверджений Перелік посад начальницького складу підрозділів боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, який передбачав, зокрема, посад: начальник Департаменту; перший заступник начальника Департаменту; заступник начальника Департаменту; начальник управління; перший заступник начальника управління; заступник начальника управління; начальник відділу; заступник начальника відділу; начальник відділення, сектору (крім режимно-секретного); заступник начальника відділення; головний оперуповноважений інспектор; старший оперуповноважений в особливо важливих справах; старший оперуповноважений; оперуповноважений; помічник оперуповноваженого; начальник Головного управління; перший заступник начальника Головного управління; заступник начальника Головного управління; старший інспектор в особливо важливих справах; старший інспектор; інспектор; молодший інспектор.
Також пунктом 2 Наказу № 722 було визначено, що вислуга років для призначення пенсій на пільгових умовах зараховується особам, зазначеним у пункті 1 цього наказу, які перебували на службі після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року N 497 (497-2005-п), при цьому таким особам на пільгових умовах зараховується весь час проходження служби на відповідних посадах.
Колегія суддів відмічає, що необхідною умовою щоб зарахувати вислугу років за період служби з 01.09.1992 по 08.02.2000 з розрахунку один місяць служби за півтора місяця для призначення пенсії на пільгових умовах, позивач повинен був перебувати на службі після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року №497, тобто до 25.06.2005.
Однак, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач наказом УМВС № 89 о/с звільнений зі служби за статтею 65 пункт "а" (за віком у відставку) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 03.10.2000.
Таким чином, позивач на момент внесення змін до Постанови № 393 службу в органах МВС не проходив, крім того, пенсія останньому призначена з 07.09.2021 за вислугу років.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що можливість зарахування до пільгового періоду період служби позивача на посадах у підрозділах боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ (з 01.09.1992 по 08.02.2000) нічим не підтверджена.
У той же час, посилання апелянта на практику Верховного Суду наведену у постанові від 06.10.2022 у справі №280/715/19 не є релевантними спірним правовідносинам.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 по справі №440/1527/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич