26 червня 2024 р. Справа № 520/19348/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.04.24 по справі № 520/19348/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просив суд:
- визнати бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку протиправною;
- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 297712,80 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (після нарахування та виплати доплати за службу у нічний час на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі № 520/6403/22 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі № 520/6403/22) є протиправною та такою, що порушує права. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1939,64 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1939 грн. 64 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що з часу звільнення та до моменту подачі позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду (15.08.2022 року) добросовісно намагався отримати кошти, що мені належать усіма достумними заходами відповідно до закону шляхом написання чисельних звернень та скарг до органів державної влади щодо порушення Територіальм управління Служби судової охорони у Харківській області права позивача на отримання недоплаченої частини мого грошового забезпечення у виді доплати за службу у нічний час. Незважаючи на це, Територіальним управлінням не було вжито заходів, щодо виплати коштів, що належать позивача.
Позивач наголошує, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України за своєю правовою природою є видом відповідальності роботодавця, проте суд першої інстанції зменшив суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягала позивачу до виплати, більше ніж у 150 разів, що не відповідає обставнам справи та не може бути достатньою для належного способу захисту порушених прав позивача.
На переконання позивача, суд першої інстанції беспідставно зменшив розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України більш ніж у 150 разів, що не відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Суд першої інстанції не взяв до уваги протиправну бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області яка тривала 462 днів, та те, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем відразу після звільнення неодноразово звживались заходи щодо досудового врегулювання спору.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що використаний судом першої інстанції підхід до застосування статті 117 КЗпП України при виборі порядку правового врегулювання спірного періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законним.
На переконання відповідача рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 520/19348/23 ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Крім того, позивач подав відповідь на відзив відповідача, в якому зазначає, що навіть при розрахунку даної суми по складовим, які були визначені судом першої інстанції, суд повинен був визначити за сто відсотків належних при звільненні коштів всю суму, яка підлягала позивачу до виплати на день звільненні, а саме: 475,75+12267,84=12743.59 грн. (кошти, які були виплачені 22.04.2022 року. 12743,59 грн. (сума виплачених коштів) +2746,46 грн. (сума недоплачених коштів при звільненні) = 15490,05 грн. (сума яка підлягала до виплати у день звільнення), яка і повинна складати сто відсотків. І вже від цієї суми повинен визначатися відсоток, який може на думку суду використовуватись у данному розрахунку.
Тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який на думку суду становить 193964,40 грн., не може використовуватись як сума, яка підлягала до виплати при звільненні. Сума коштів, які належали мені при звільненні становить 15490,05 грн.
На переконання позивача, твердження відповідача, які зазначені у відзиві на апеляційну скаргу і з цього питання є помилковими, та такими, що не відповідають дійсності.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 09 грудня 2019 року позивача - ОСОБА_1 , прийнято на службу до Служби судової охорони та призначено на посаду контролера І категорії (помічника оперативного чергового) відділу оперативно-чергової служби Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області наказом по територіальному управлінню від 09.12.2019 р. за № 134 о/с.
15 січня 2020 року наказом по Територіальному управлінню від 16.01.2020 № 19 о/с ОСОБА_1 переміщено на посаду провідного спеціаліста (оперативного чергового) відділу оперативно-чергової служби територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, встановлено посадовий оклад у розмірі 5780 гривень на місяць.
23 березня 2022 року наказом по Територіальному управлінню від 24.02.2022 № 74 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби у Службі судової охорони на підставі підпункту 7 (за власним бажанням) пункту 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1052/15-19 із змінами.
В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 09.12.2019 року до 31.08.2020 року йому не була виплачена доплата за службу в нічний час, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 року позовна заява задоволена частково.
Стягнуто з Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 сума недоплаченої доплати за службу в нічний час у період з 09.12.2019 року до 31.08.2020 року у розмірі 2575 (дві тисячі п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 58 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі № 520/6403/22, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 по справі № 520/6403/22 скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято в цій частині нову постанову. Стягнуто з Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 суми недоплаченої доплати за службу в нічний час у період з 09.12.2019 року по 31.08.2020 в розмірі 2746,46 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 по справі № 520/6403/22 залишено без змін.
Приписами ч.4 ст. 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
28.06.2023 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі № 520/6403/22 Територіальним управлінням Служби судової охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 виплачено суму недоплаченої доплати за службу у нічний час.
Вказані обставини не ставляться під сумнів сторонами.
Відтак, позивачем вказано, що період з 23.03.2022 по 28.06.2023 є часом затримки розрахунку при звільненні, а отже на його користь відповідачем мала б бути виплачена сума середнього заробітку за весь час затримки, виходячи із середньоденної заробітної плати, враховуючи положення Порядку № 100.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1939,64 грн. та зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1939,64 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Отже, у даній справі період з 24.03.2022 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження строком виплати у шість місяців, та можливості у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати із застосуванням принципу співмірності зменшувати таку виплату.
Період з 19.07.2022 до 28.06.2023 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 23.03.2022 відповідачем не виплачено у повному обсязі доплату за службу у нічний час.
Спірна сума у розмірі 2746 грн 46 коп. фактично виплачена у повному розмірі 28.06.2023.
Крім того, після звільнення відповідачем було доплачено позивачу 22.04.2022 - 12267,84 грн та 475,75 грн.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 302 дні, з яких до 19.07.2022 - 117 днів та у період з 19.07.2022 до 28.06.2023 (фактичну виплату належних сум) - 185 днів (шість місяців).
Як зазначив позивач у позовній заяві та не спростовується відповідачем, грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (січень - лютий 2022, 59 календарні дні) становить 38020 грн.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 644,40 грн. (38020,00 грн./59 днів).
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 - 117 днів, складає 75394,08 грн (117 (час затримки)* 644,40 (розмір середньоденного грошового забезпечення).
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 31732,05 грн, з яких частка недоплаченої позивачу суми грошового забезпечення при звільненні 15490,05 грн, становить 48,8 % (15490,05/31732,05*100).
Таким чином на корить позивача (за період з 24.03.22 до 18.07.2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі в сумі 36792,31 грн (48,8% від 75394,08 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).
Натомість, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 10,0 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 15490,05 грн, 10,0 % річних від цієї суми становитиме - 1549,005 грн, тобто 4,25 грн за день затримки розрахунку (1549,005 грн/365 днів).
Враховуючи період затримки розрахунку з 24.03.2022 до 18.07.2022, становить 117 днів, приблизний середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме - 497,25 грн = 4,25 грн х 117 днів).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що пропорційним та розумним розміром стягнення середнього заробітку з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 на користь позивача буде складати 497,25 грн.
Період стягнення з 19.07.2022 року до 28.06.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, апеляційний суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 644,40 грн. х 185 = 119 214 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнення з Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 в сумі 497,25 грн, з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року в сумі 119 214 грн.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1939 грн 64 коп., зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 року по справі № 520/19348/23, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 по справі № 520/19348/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2022 до 18.07.2022 в сумі 497,25 грн, з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року в сумі 119 214 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва