26 червня 2024 р. Справа № 440/842/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 13.03.24 по справі № 440/842/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
22.01.2024 адвокат Меламед Вадим Борисович, здійснюючи представництво інтересів ОСОБА_1 , через систему "Електронний суд" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, що заявлений до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ), в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 08.02.2024, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу;
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.03.2023 №046150002988;
- зобов'язати ГУПФ призначити пенсію ОСОБА_1 з дати коли відповідач зобов'язаний був призначити її автоматично, тобто з 12.11.2022, але не пізніше ніж з 22.06.2023 та виплачувати пенсію на вказаний нею банківський рахунок з урахуванням підвищень та компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позов мотивований тим, що у червні 2023 року представник позивачки, яка є громадянкою України і постійно проживає за кордоном в Ізраїлі, звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення їй пенсії за віком. Однак ГУПФ в Полтавській області прийняло рішення №046150002988 від 29.03.2023 щодо відмови у призначенні пенсії з тих підстав, що заява про призначення пенсії подана за довіреністю представником, що суперечить чинному законодавству. Представник позивачки вважає це рішення незаконним та зазначає, що заява про призначення пенсії може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Наголошує, що ОСОБА_1 має необхідний вік та страховий стаж, що передбачені частиною першою статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відтак має право на призначення пенсії за віком.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Представник позивача, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, представник позивача в апеляційній скарзі зазначає, що дійсно у цій ситуації єдиним інструментом для врегулювання відносин з приводу поновлення, призначення та перерахунку пенсії для вказаної вище групи пенсіонерів залишався Порядок 22-1, котрий був прийнятий ще до Рішення КСУ і з тих пір ніяких змін по відношенню до пенсіонерів, що мешкають за кордоном, до нього не вносилось.
У зв'язку з цим, у кожній справі, кожної судової інстанції, слід трактувати Порядок 22-1 таким чином, щоб його положення дозволяли дійти основної цілі Закону про пенсії - забезпечення соціального захисту громадянам, що мають право на отримання пенсії у відповідності до цього Закону.
Представник позивача зазначає, що 03.10.2005 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль
Представник позивача наголошує, що при віці 64 роки і страховому стажі 29 років, Позивачка досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1,2 ст. 26 Закону про пенсії. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачці не призначалась, відповідно, пенсійних виплат вона не отримує.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що на його думку доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в ухвалі суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася в Полтавській області, нині постійно проживає в Державі Ізраїль, як про це свідчить відмітка у паспорті громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого на ім'я позивачки 30.11.2018 органом 21SR (а.с. 15 - а.с. 23).
22.06.2023 представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 звернулася через ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком (а.с. 73-74), до якої додала апостиль паспорту, довіреності, ідентифікаційний код, трудову книжку ОСОБА_1 , свідоцтва про народження дітей та диплом (а.с. 65-68).
За висновком пенсійного органу аналіз документів показав, що страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 24 роки 10 місяців 28 днів, якого достатньо для призначення пенсії за віком.
Проте рішенням ГУПФ в Полтавській області (за екстериторіальністю) від 30.06.2023 (а не від 29.03.2023, на чому наполягає ОСОБА_3 ) №046150002988 відмовлено гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в призначенні пенсії за віком у зв'язку з порушенням п. 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки звернення за призначенням пенсії здійснено за довіреністю, що суперечить вищезазначеному Порядку (а.с. 75).
Вважаючи це рішення таким, що порушує конституційне право на пенсію за віком ОСОБА_1 , адвокат Меламед В.Б. в інтересах останньої звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у ОСОБА_2 довіреності на представництво інтересів ОСОБА_1 не дає їй права на звернення із заявою про призначення пенсії останній, оскільки частина перша статті 44 Закону №1058-IV та Порядок №22-1 передбачають лише особисте звернення застрахованої особи (або законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи) із заявою про призначення пенсії, з належним документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).
Спірні правовідносини врегульовані Законом №1058-IV, яким визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 ст. 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком №22-1.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно пункту 2.1. Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).
Відповідно до положень ст. 2 Закону України № 2235-ІІІ від 18.01.2001 «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 цього Закону документами, що підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Таким чином, паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого на ім'я позивачки 30.11.2018 органом 21SR, строк дії до 30.11.2028, є документом, що посвідчує її особу та підтверджує громадянство України.
Відповідно до ст. 2 Закону України № 1382-IV від 11.12.2003 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За таких умов кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини /ЄСПЛ/ у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, та є джерелом права відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Водночас, діючим законодавством України не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 12.05.2015 у справі № 21-180а15, від 19.05.2015 у справі № 21-168а15, а також Верховного Суду в постановах від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 19.09.2018 у справі № 766/1519/17 та від 31.01.2019 у справі № 520/9721/16-а.
Крім того, колегія суддів вважає, за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У пункті 7 Порядку міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.
Згідно з пунктом 30 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі, якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
а) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів;
в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження (пункт 38 Порядку).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ (пункт 39 Порядку).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.
При цьому, як вже зазначалось вище призначення та отримання пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка неоднаразово висловлювалась, зокрема у постанові від 08.08.2019 по справі № 425/2881/16-а.
Щодо вимоги позивачки про компенсацію втрати частини доходів у випаду порушення встановлених строків їх виплати та індексації пенсії, то колегія суддів вважає вказані вимоги передчасними з урахуванням наведених вище висновків суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не була розглянута заява ОСОБА_1 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наслідками якої прийнято рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, колегія суддів зазначає таке.
Встановлення способу виконання судового рішення відповідно до ст. 378 КАС України здійснюється на стадії виконання судового рішення за заявою сторони або з власної ініціативи. Тому така вимога заявлена позивачем передчасно.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 року по справі № 816/1585/17, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі 440/3005/19.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 968 грн 96 коп. згідно з квитанцією № 5851-8819-1661-1445 від 08.02.2024 року та при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в сумі 1453 грн 44 коп. згідно з квитанцією №0757-1251-5473-0044 від 29.04.2024 р.
Колегія суддів дішла висновку, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, то витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача на загальну суму 2422 грн 40 коп.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 по справі № 440/842/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 29.03.2023 №046150002988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію ОСОБА_1 з 22.06.2023 року, з дати першого звернення за призначенням пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на судовий збір в загальній сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський