26 червня 2024 р. Справа № 440/13370/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 12.02.24 по справі № 440/13370/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання дій протиправними та скасування вимоги,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо формування вимоги від 16.06.2023 №Ф-538/1254 про сплату боргу (недоїмки);
- скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.06.2023 №Ф-538/1254 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 13213,48 грн.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що податковим органом без належних на те правових підстав визначено зобов'язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач як фізична особа - підприємець фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займався, дохід від ведення такої діяльності не отримував, а підприємницьку діяльність ним припинено з 27.12.2016.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.06.2023 №Ф-538/1254 про сплату боргу (недоїмки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 23.02.2010 по 27.12.2016 та перебував на обліку в реєстрі страхувальників як платник єдиного внеску. За твердженням відповідача, зобов'язання зі сплати єдиного внеску визначене позивачу за даними інтегрованої картки платника податків, у якій містяться відомості про недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 13213,48 грн (у т.ч., за 2011 рік - 4010,30 грн, за 2012 рік - 4572,42 грн, за 2013 рік - 4800,76 грн).
Крім того, представник відповідача звертає увагу, що позивач стверджує, що копію оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) видану ГУ ДПС у Полтавській області отримав за підписом керівника Пенсійного фонду України, але дані відділення поштового зв'язку свідчать про те, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) отримано особисто позивачем 12.07.2023 року.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 22.02.2010 зареєстрований як фізична особа - підприємець.
26.12.2016 позивачем подано державному реєстратору заяву про припинення підприємницької діяльності.
У період з 22.02.2010 по 27.12.2019 позивач перебував на податковому обліку у Кременчуцькій ДПІ як фізична особа - підприємець.
02.09.2019 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-538/6023, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 23307,70 грн.
Не погодившись з вимогою Головного управління ДПС у Полтавській області від 02.09.2019 №Ф-538/6023 про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі №440/2557/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 02.09.2019 №Ф-538/6023 про сплату боргу (недоїмки) /а.с. 11-16/.
Разом з цим, 16.06.2023 відповідачем сформовано вимогу №Ф-538/1254 про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску у розмірі 13213,48 грн /а.с. 29/.
Позивач не погодився з правомірністю зазначеної вимог та звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.06.2023 №Ф-538/1254 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 13213,48 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини урегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У силу статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб -підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2020 №790), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі предметом спору є правомірність вимоги податкового органу про визначення суми недоїмки зі сплати ОСОБА_1 єдиного внеску у розмірі 13213,48 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що вищезгадана недоїмка утворилась внаслідок несплати позивачем самостійно визначеного зобов'язання з єдиного внеску на підставі поданих ОСОБА_1 24.10.2017 звітів про нарахування єдиного внеску за 2011-2013 роки (4010,30 грн + 4572,42 грн + 4800,76 грн - 170,00 грн (самостійна сплата 24.09.2019 - а.с. 36).
Колегія суддів зауважує, що питання наявності у позивача обов'язку зі сплати недоїмки з єдиного внеску у зазначеному розмірі вже було предметом судового розгляду у справі №440/2557/20.
Так, Полтавський окружний адміністративний суд у рішенні від 02.12.2020, що залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 /а.с. 11-16/, зазначив, що надані податковим органом на підтвердження факту подання ОСОБА_1 звітів про нарахування єдиного внеску за 2011-2013 роки скріншоти з інформаційної бази даних ДПС та електронні копії звітів за формою №Д5, якими, на його переконання, підтверджується факт самостійного обчислення позивачем зобов'язання зі сплати єдиного внеску за 2011-2013 роки, не дають можливість достеменно встановити факт їх подання саме позивачем.
При цьому, позивач у період з 22.11.2011 по 17.05.2014 перебував у Полтавському слідчому ізоляторі, не мав можливості перебувати поза межами слідчого ізолятора, відвідувати підприємства, установи, організації, окрім випадків відправки за межі СІЗО для участі у слідчих діях або судових засіданнях, що виключало навіть гіпотетичну можливість ведення ним у 2011-2013 роках підприємницької діяльності та необхідність сплати за ці періоди єдиного внеску.
Крім того, вищезгадані звіти ним не подавались, а були заповнені податковим інспектором при зверненні ОСОБА_1 до податкової інспекції у жовтні 2017 року з питання зняття з обліку після припинення підприємницької діяльності.
Отже, суд зауважив що у 2011-2013 роках ОСОБА_1 підприємницьку діяльність фактично не здійснював з огляду на перебування у слідчому ізоляторі, а чинне на момент виникнення спірних відносин законодавство не передбачало подання фізичною особою - підприємцем звітів з єдиного внеску за минулі періоди, тоді як жодні дії щодо проведення перевірки, у т.ч., й на момент припинення позивачем підприємницької діяльності податковий орган не вчиняв.
За недоведеності відповідачем підстав виникнення у ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2011-2013 роки, суд у рішенні від 02.12.2020 у справі №440/2557/20 констатував протиправність вимоги про її сплату.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Колегія суддів враховує, що вимога від 16.06.2023 №Ф-538/1254 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 13213,48 грн сформована Головним управлінням ДПС у Полтавській області виключно на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС.
Неправомірність відображення відомостей про зазначену недоїмку в ІКС податкового органу встановлена судами під час розгляду справи №440/2557/20.
Відповідач жодних інших дій щодо доведення правомірності нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску не вчиняв; на вимогу суду, викладену в ухвалі від 18.09.2023, не надав доказів наявності підстав для нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2011-2013 роки.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, беручи до уваги обставини, встановлені судами під час розгляду справи №440/2557/20, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.06.2023 №Ф-538/1254 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 13213,48 грн.
При цьому, для належного та ефективного захисту порушених прав позивача колегія суддів погоджується про необхідність визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.06.2023 №Ф-538/1254 про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 року по справі № 440/13370/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 по справі № 440/13370/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва