26 червня 2024 р. Справа № 520/35547/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 (головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В.) по справі № 520/35547/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 02.11.2023р. №204950009384;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням періодів роботи з 21.07.1982 року по 14.10.1982 року та з 26.10.1982 року по 17.06.1983 року до страхового стажу, зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_1 від 30.07.1977 року та призначити пенсію по інвалідності з 30.08.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що підставою відмови в призначені пенсії слугували висновки пенсійного органу про наявність недоліків у трудовій книжці, зокрема відсутність назви підприємства та наявність виправлень в даті звільнення. Проте, обов'язки належного ведення трудової книжки покладені на роботодавця, позивач не має нести відповідальність за не належне ведення трудової книжки, отже спірний період має бути зарахований до страхового стажу.
В зв'язку з чим вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 02.11.2023р. №204950009384 про відмову у призначені позивачу пенсії по інвалідності є необґрунтованим та протиправним, в зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 02.11.2023р. №204950009384.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні щодо необхідності зарахування до страхового стажу періодів роботи з 21.07.1982 р. по 14.10.1982 р. та з 26.10.1982 р. по 17.06.1983 р .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не погодившись із рішенням суду в частині задоволення позову, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на правомірність рішення про відмову в призначені пенсії, оскільки в трудовій книжці щодо періоду роботи позивача з 21.07.1982 по 14.10.1982 відсутня назва підприємства, а за період з 26.10.1982 по 17.06.1983 містяться виправлення в даті звільнення.
Підтверджений належними документами, страховий стаж становить 14 років 09 місяців 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії.
Саме через відсутність необхідного страхового стажу у позивача йому відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 30.08.2023р. ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ Пенсійного фонду в Дніпропетровській області.
05.09.2023р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №204950009384, про відмову в призначенні пенсії позивачу по інвалідності.
Підставою відмови зазначено, що до страхового стажу не зараховані періоди з 11.09.1983р. по 05.12.1983р., оскільки в трудовій книжці назва підприємства при зарахуванні на роботу, не відповідає назві підприємства, зазначеного на печатці при звільненні, а також дата звільнення не відповідає даті наказу на звільнення; з 01.09.2001р. по 17.09.2001р., оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про суму нарахованої заробітної плати за зазначений період; період навчання з 01.09.2000р. по 03.03.2003р., оскільки згідно наданого диплому форма навчання заочна.
02.11.2023р. позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ Пенсійного фонду в Житомирській області.
02.11.2023р. рішення Головниого управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №204950009384 відмовлено в призначенні пенсії позивачу по інвалідності.
Підставу відмови роз'яснено, що страховий стаж особи становить 14 років 2 місяці 2 дні. До страхового стажу не враховано період з 21.07.1982 по 14.10.1982р., оскільки відсутня назва підприємства; з 26.10.1982р. по 17.06.1983р., оскільки міститься виправлення в даті звільнення.
Таким чином позивач не набув необхідного страхового стажу.
Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернулася з позовною заявою до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення пенсійного органу прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та з метою належного захисту прав позивача, зобов'язав повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні щодо необхідності зарахування до страхового стажу періодів роботи з 21.07.1982 р. по 14.10.1982 р. та з 26.10.1982 р. по 17.06.1983 р .
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним питанням у цій справі є протиправність дій відповідача щодо не включення до страхового стажу періоду роботи позивача з 21.07.1982р. по 14.10.1982р. та з 26.10.1982р. по 17.06.1983р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.07.1977р.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV), пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 30 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону - 15 років.
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно вимог ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, абз. 1 пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 за № 22-1(далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за № 637 (далі Порядок № 637).
Відповідно до абз. 1, 2 п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України № 58 від 29 липня 1993 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі -Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання додаткових документів на підтвердження трудового стажу передбачено у разі відсутності трудової книжки або якщо записи про періоди роботи містять неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи.
Так, згідно із пп. 2.2 п. 2 Інструкції № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст" "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Відповідно до пп. 2.11 п. 2 Інструкції № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
За приписами пп. 2.12 п. 2 Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пп. 2.4. п.2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналогічні положення щодо правил заповнення трудових книжок містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. № 162, яка була чинна на момент внесення відповідних записів.
Аналіз вищенаведених положень дозволяє дійти висновку, що відповідальним за заповнення трудової книжки, у тому числі внесення до неї записів, є підприємство роботодавець.
Суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
У постанові від 30.09.2021р. по справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 року у справі №159/4178/16-а.
Щодо періоду роботи з 21.07.1982р. по 14.10.1982р. та з 26.10.1982р. по 17.06.1983р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.07.1977р.
Як вбачається з трудової книжки, позивача з 21.07.1982р. по 14.10.1982р. в Пензенському виробничому підприємстві по дизелям та турбокомпресорам (Пенздизельмаш) наладчиком 6 розряду; з 26.10.1982р. по 17.06.1983р. на Харківському заводі ПТУ ім. В.І. Леніна учнем формувальника машинної формовки (з 01.11.1982р. переведений учнем стриженщиком, з 03.01.1983р. присвоєно 2й розряд стриженщика).
Дійсно запис №14 та 15 трудової книжки про прийняття позивача на посаду наладчика та звільнення з посади не містить назви підприємства, проте вказані написи скріплені печаткою підприємства, що надає змогу встановити назву установи, в якій працював позивач.
Доводи апелянта про наявність виправлень в даті звільнення за період з 26.10.1982 по 17.06.1983 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в трудовій книжці дата звільнення 17.06.1983 відсутня, під № 19 на сторінці 10 трудової книжки міститься дата звільнення позивача за власним бажанням 27.06.1983 , запис внесено на підставі наказу № 186 від 28.06.1983. (а.с.8)
Згідно п. 18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що записи трудової книжки позивача стосовно періодів роботи з 21.07.1982р. по 14.10.1982р. та з 26.10.1982р. по 17.06.1983р., не можуть вважатися неправильними або неточними з підстав наявності виправлень, або не зазначення назви підприємства. Вказані обставини свідчать по неналежну організацію кадрової роботи на підприємстві, за яку позивач, як колишній працівник, не може нести відповідальність .
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно відмовлено у призначенні позивачу пенсії по інвалідності, за наслідком чого оскаржуване рішення від 02.11.2023р. №204950009384 є необґрунтованим.
Доказів зворотнього відповідачем під час розгляду справи ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не надано.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії необґрунтоване та правомірно скасовано, а також з обраним судом способом захисту прав позивача.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 по справі № 520/35547/23 - в частині задоволення позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова